«Тихі» проблеми

«Їх ніхто не чує, і значить, їх немає»

      Півтора відсотка людей на земній кулі ніколи не чули ані морського прибою, ані колискової матері, ані власного голосу. Глухі люди живуть серед нас і водночас в абсолютно іншому світі — у них своя система цінностей, сприйняття світу й власна мова. Кажуть, що такі люди більш активні, ніж звичайні. Водночас вони спокійніші, неметушливі й безстрашні. Бо, мовляв, усі страхи у звичайних людей пов'язані зі звуками. Глухі ж не знають подібних відчуттів — їх не можна налякати криком, різким голосним звуком абощо. А ще, кажуть фахівці, вони — дуже горді. Глухі не вважають себе інвалідами, тому практично усі вони, хоч і мають право безкоштовного проїзду в метро, воліють-таки заплатити за жетон, аби не засвідчувати свою особливість. Так само глухі водії не хочуть вішати на авто спеціальний знак, який свідчить про те, що його власник не чує, — і це світова тенденція.

      Однак яку б толерантність не декларували люди без фізичних вад до глухих у нашій державі, ситуація в Україні з підтримкою цієї чималої частки громадян — не з найкращих. «Для звичайних людей у нашій країні глухих просто не існує, — каже представник регіонального секретаріату Східної Європи та Середньої Азії Всесвітньої федерації глухих Володимир Кузьмій. — Їх ніхто не чує, і значить, їх немає». Так, за словами Володимира Петровича, у нашій державі не існує навіть точної статистики щодо людей, які не чують. Прикметно, що більшість глухих українців спілкується російською мовою жестів (українська жестова мова лише нещодавно зародилася). І до цього часу сурдологічна мова в Україні не має статусу. Через це перекладачів мови жестів у нашій країні офіційно не існує. Таких фахівців, до речі, ніде у нас не готують. Сурдоперекладачами, як правило, стають родичі глухих, які вивчають мову. Тому прірва між тими, хто чує, і тими, хто ні, дедалі більшає.

      От, скажімо, в Україні донині існувала лише одна передача із сурдоперекладом на Першому Національному каналі (благо, тепер на телебаченні «пускають» рухомий рядок з новинами, і це важливий крок назустріч глухим людям). Однак у багатьох країнах пішли далі. «В Ізраїлі, наприклад, існує платний канал, де спеціально для таких людей створюють передачі, — каже Володимир Петрович, — і хоча глухих у цій країні не так багато, такий телепродукт усе одно є економічно вигідним. Думаю, що і в Україні він би мав попит».

70 відсотків глухих — неграмотні

      Чергова проблема для глухих людей — неможливість отримати гідну освіту. «За статистикою, 70 відсотків глухих — неграмотні, — каже Володимир Кузьмій. — Інфраструктура для таких людей у нашій державі просто відсутня. Вони практично не спроможні отримати вищу освіту. Її собі можуть дозволити хіба що заможні люди. Так батьки спільно для своїх дітей наймають перекладача, який 5 років вчиться разом зi студентами».

      Саме тому регіональний секретаріат Східної Європи та Середньої Азії Всесвітньої федерації глухих планує створити спеціалізований університет у Києві та Москві — це будуть перші навчальні заклади такого типу в Європі. «Перш за все, ми відкриємо філологічне відділення, — розповідає Володимир Кузьмій, — бо вважаємо, що освіта для глухих — це одна з найважливіших проблем, яка потребує негайного вирішення. Наступне питання — це надання статусу мовi жестів, яке має вирішити Верховна Рада України».

Перукарні й кафе для глухих

      На думку Володимира Кузьмія, допомагати глухим, створювати для них інфраструктуру — це вигідно в економічному плані. «Уявіть собі ситуацію: ви приходите в перукарню і без проблем можете пояснити майстру, яку ви хочете зачіску. Глухий цього зробити не може. Однак якщо відкрити спеціалізовану перукарню, до неї ходитимуть такі люди. У Києві мешкає десь приблизно 20 тисяч глухих. Порахуйте, який може бути прибуток від такої кількості клієнтів? — розмірковує Володимир Кузьмій. Така ж ситуація і з кафе для глухих, клубами. Річ у тім, що глухі — це така собі держава в державі, вони тримаються одне одного й воліють спілкуватися переважно з такими, як самі. Тому створення подібних закладів, очевидно, сприйнялося б на «ура».

      Із працевлаштуванням глухих — теж чимало проблем. За словами Володимира Петровича, в Україні існує 27 підприємств, де працюють такі люди (це переважно швейні фабрики, дерево- та металообробні цехи), однак вони практично «мертві». Якщо раніше на таких підприємствах працювало близько 60 тисяч глухих, то зараз приблизно 9,5 тисячі. «Ці люди дуже працьовиті, вони цінують своє робоче місце, — каже Володимир Кузьмій, — і практично не відволікаються під час роботи». Однак реалізувати себе глухим вдається не завжди. Одна із споконвічних професій таких людей — кишеньковий злодій — відійде у минуле, на думку Володимира Петровича, якщо дати можливість глухим отримати гідну професію. Зараз же такі люди практично не можуть мати свій бізнес — вмикається бюрократична машина, яку подолати глухій людині значно важче, ніж звичайній.

      Чи не єдина царина, в якій себе може реалізувати людина, яка не чує, — це спорт. Так, цього року українська збірна у Мельбурні здобула першість у сурдо-олімпійських іграх. Практично на «нульовому» бюджеті.

      Чимало глухих знаходять себе у релігії. Знову ж таки в Україні з цим теж сутужно — немає священиків, які б знали мову жестів. Щоправда, в цьому напрямі ведеться робота. Зокрема, з Українською православною церквою. Так, у Кривому Розі один священик самотужки знайшов перекладача, і тепер глухі прихожани мають можливість відвідувати службу й розуміти, про що йдеться.

Інтернет і мобілки як порятунок

       Для багатьох глухих науково-технічна революція відкрила нові можливості спілкування. Нині практично усі українці, якi не чують, прагнуть придбати мобільний телефон для написання «есемесок» (раніше повідомляти про зустріч когось доводилося за допомогою факсу) та комп'ютер, адже завдяки Інтернету в них є можливість спілкуватися. А взагалі вони — абсолютно звичайні люди: ходять на концерти і, відчуваючи вібрацію, як і всі глядачі, отримують естетичну насолоду, в театри (зокрема, одеський театр «Фенікс» спеціалізується на виставах для глухих) і під час виборів працюють спостерігачами. А загалом, як каже Володимир Кузьмій, вони самі про себе подбають — їм би дати можливість отримувати освіту й визнати статус мови жестів, що дозволить реалізувати перше.

      Аби зробити перші кроки в цьому напрямі, днями у Києві відбудеться Всесвітня конференція глухих, на якій будуть присутні представники 11 країн пострадянського простору і Болгарії. Фахівці вирішуватимуть, чим можна допомогти глухим людям, які програми й проекти запропонувати і як зробити, щоб глухих нарешті почули.