Після завершення «Євробачення-2005» віце-прем'єр-міністр із гуманітарних питань Микола Томенко, який був співголовою оргкомітету з підготовки та проведення пісенного конкурсу, зазначив: «Наша команда отримала від попередньої влади таке господарство, що ми стояли перед загрозою перенесення «Євробачення-2005» з України до іншої держави. Тому головне завдання, яке поставив Президент України перед нами, — не допустити зриву конкурсу і провести його на належному рівні. І сьогодні я з упевненістю можу сказати, що наша команда зробила найкраще «Євробачення» за всю 50-річну історію конкурсу».
«Концепція фестивалю, яку ми запропонували, полягала в тому, що це був не лише пісенний конкурс, а передовсім — європейська презентація України, — йдеться в коментарі Томенка, переданому в «УМ». — Тому, окрім власне самого фестивалю, на майдані Незалежності під гаслом «Україна — європейська країна» проходив Тиждень української музики, і телеканали, і радіостанції активно інформували гостей нашої країни про українську культуру».
За словами Миколи Томенка, «вперше за історію конкурсу Президент країни, в якій відбувався фестиваль, мав можливість вітати переможця «Євробачення», а всі європейські держави, в яких ішла пряма трансляція, під час голосування побачили революційний Майдан. До того ж посткадри, які демонструвались під час проведення «Євробачення», дали можливість побачити обличчя простих людей нової європейської України».
«За більшістю параметрів, зокрема за кількістю глядацької аудиторії, 50-й фестиваль можна оцінювати як перший, що створив нові стандарти проведення майбутніх конкурсів», — вважає віце-прем'єр-міністр.
А стосовно своєї креатури на «ЄБ-2005», — гурту «Гринджоли» — Томенко констатував: «Хоча українські представники й не були серед фаворитів, але вся Європа співала українською мовою приспів гімну української помаранчевої революції».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
