Вдруге друга.
Сталося! Пронесло! Ми зробили це! Слава Україні! Такі «воплі», але не Відoплясова, а радості крутилися в голові, поки красиві дівчата, приємні жінки і стримані чоловіки з Європи зачитували бали, якими європейські країни обмінювалися із сусідами. Ви тільки вдумайтеся, в Україні пройшов 50-й, ювілейний конкурс «Євробачення», всього через півроку після спустошливих для бюджету президентських виборів, у важкий час посівних і бензинової кризи, в ситуації, коли в оргкомітеті скільки українців, стільки й гетьманів, без досвіду будь-яких міжнародних шоу. Це наша найбільша перемога, і дай Бог гурту «Гринджоли» з їхнім 19-м місцем щастя, здоров'я і успіхів у творчості.
«Євробачення» — це настільки суб'єктивно, що говорити про тенденції, лідерів і аутсайдерів однозначно, напевне, не візьметься ніхто. Скільки журналістів y редакції «УМ», стільки й уподобань, внутрішнє опитування показало, що наш колектив, на відміну від монолітної української дванадцятки Молдові, охопив усю географію — були серед нас вболівальники за Грецію, Латвію, Угорщину, Норвегію, Німеччину, Молдову, Ізраїль, Румунію, Швейцарію, Хорватію. І як після цього писати про те, що пісня загальних улюбленців — норвезької групи Wig Wam — нічим не видатна пародія на хіти Europe, і такий ажіотаж навколо розфарбованого у вампірському стилі соліста — не більше ніж механічний протест журналістів та інших просунутих проти солоденької попси. І «Здоб ші Здуб», і естонські «Vanila Ninja», і німкеня Грація з елементами року були значно переконливіші й цікавіші, ніж норвежці, але вірусна інфекція — річ неконтрольована. Усі експерти, музичні критики і журналісти відзначають високий рівень цьогорічних конкурсантів, пісень, аранжувань і шоу. І зверхні, «через губу», заяви місцевих діячів, що, мовляв, дарма тут усі так напружуються, попсовий конкурс для домогосподарок не вартий таких витрат і уваги — не зовсім здорова альтернатива: дай Бог нашій естраді, чи шоу-бізнесу, чи як там ще називають співочу мас-культуру, мати такий «середній рівень». Подивившись дві репетиції півфіналу, стало зрозуміло, що художня самодіяльність «Гринджол» не пройде в Європі: клас інший, підготовка, аранжування, вигляд, їх «дикість» для телеглядачів очевидна і без минулорічної підказки. По-людськи шкода Ані Лорак, для якої участь у «Євробаченні», промотури, засвітка на 150 мільйонів телеглядачів у подальшій кар'єрі зіграли б свою роль, і серед голосистих поп-дів, кілька октав яких усе одно, зрештою, нічого не вирішили, вона б виглядала нормально — гламурно, по-європейськи, поп-формат, вокал і все решта. Згодна з більшістю критиків з приводу не дуже вдалої пісні, але при хорошому виступі вона могла б увійти в десятку. Якщо ж навіть припустити, що франківські хлопці з гурту «Гринджоли» посiли б перше місце на «Євробаченні», то уявити собі їх подальшу єврокар'єру видається все одно завданням непосильним. Ми, звичайно, за них уболівали, і вони нормально виступили, хоча номер балету «А-6» із наручниками і не заслуговує на більше, ніж знизування плечима, але...
50-й конкурс «Євробачення» не вніс більше ясності у питання: якою має бути пісня чи виконавець, щоб країна могла розраховувати на перемогу. Скажімо, у півфіналі голосисті Шірі Маймон (Ізраїль), Ліз Дарлі (Монако), Гленніс Грейс (Нідерланди), Марі-ен Ван де Вол (Андорра), сюди ж можна віднести і діву з Білорусі Анжеліку Агурбаш змагалися у вокалі, в піснях для голосу, словом, у своїй ніші. Пощастило ізраїльтянці Шірі Маймон, у фіналі всі також оцінили голос і пісню мальтійської діви К'яри, яка посiла 2-ге місце. Із явними хітами у фінал прорвалися представники Румунії, Швейцарії, Хорватії, але залишилися за бортом дівчата із гьорлз-бенду «Сантрайб» (Естонія), веселі руді ірландці, сонячна ісландка. Правильний і позитивний, але нецікавий данець Джейкоб Свейструп і слабий македонець Мартін Вучич у фінал потрапили, а позитивний фінн із прекрасною композицією — пролетів, і тут годі шукати логіку. Взагалі, як на мене, півфінал був трохи цікавішим і сильнішим за фінал, куди 14 фіналістів пройшли без всякого змагання — хто за гроші, хто за заслуги співвітчизників. Так апатично і спокійно й виглядала француженка Орталь, без блиску в оці й азарту.
Безумовно, комерційні євростандарти популярної музики заслуговують на «вау» — на прикладі переможниці-грекині Гелени Папаризу. Хай вона не виглядала однозначним лідером конкурсу, хай відрив між нею й іншими конкурсантами не був таким естетично однозначним, але це хороша комерційна музика, вдала співачка і якісне розважальне шоу. Те саме можна сказати й про британку Джавін, гурт «Фемінем» з Боснії та Герцеговини (якісна, але, зрозуміло, вторинна імітація «АВВА»), румунку Люмініту Ангел, стилізоване під етніку, але не таке етноцентричне, як у туркені, шоу угорки Nох. Парад етнічної музики цього року не вразив — барвисте шоу Гюльсерен, орієнталістика в музиці кіпріота Константіноса Христофорова якось не зачепили, а поєднання рок-драйву з етно- експресією молдаван не залишило байдужими навіть байдужих до чужих коренів ситих європейців.
Для мене втішною тенденцією цьогорічного «Євробачення» все-таки є перемога музичних смаків над політичними, бо хоч країни-сусіди і віддавали свої дванадцятки одна за одну, але дійсні лідери конкурсу — із менших, але щиріших балів і «сколотили» собі перемогу. У нас є позитивний досвід — ми пощупали, помацали, полапали «Євробачення» у себе вдома, ми роздивилися їхні принципи і методи, ми склали уявлення про євростандарти і євроформат-неформат. Ми обов'язково поборемось за перемогу наступного року. По- чесному!
Р.S. Дуже хотілося написати про нудність українського журі в студії НТКУ, але його врятувала відсутність часу і місця.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
