Дайте звук!

      Чесно кажучи, дуже мало вірилося в те, що обтягнутий зеленою сіткою Палац спорту може так ефектно виглядати на екрані. Але підсвітка свою справу зробила — ті, хто сиділи перед екранами, і не здогадувалися, що в житті приміщення головної сцени «Євробачення» нудне до оскомини. А от уже сцена, як зазначають усі, хто її бачив «живцем», виглядала в «телеку» розкішною цілком заслужено. Усі ті тонни обладання, які начепили над нею, працювали на «картинку» по повній: сцена та учасники на ній крутилися, оберталися, миготіли, світилися — оку було приємно.

      Ведучі — Паша і Маша — зі своєю роллю впоралися відмінно. Правда, українські глядачі дарма чекали перекладу з англійської мало не впродовж усієї їхньої промови: не впевнена, що так було «задумано», бо якийсь (за Лесем Подерв’янським) «голос з моря», періодично проривався в ефір. Підозри підтвердило те, що голос коментатора з великими потугами таки дістався моїх вух. Але проблеми зі звуком після цього не зникли: він то слабшав, то міцнішав упродовж усього шоу, немов сидиш із пультом біля екрану і ганяєш гучність туди-сюди. Якщо така трансляція була на всю Європу, то мені соромно. Сподіваюся, що звукооператорам теж, і до фіналу вони зроблять відповідні висновки.

      Менше, але все ж дратували і телевізійні перебивки між учасниками. Ні, здебільшого було гарно, але складалося враження, що показують зовсім не Україну, за кадром звучала музика, більше схожа на мелодії Бреговича, та й наших «найкращих у світі дівчат» я не побачила, зате побачила замурзаних шахтарів та хлібопекарок біля облуплених тістомішалок. Душевно, але не для Європи. Та й із белькотні коментатора, який у цей час намагався коротко представити учасника, було мало що зрозуміло. Замість сказати два-три речення «члєнораздєльно», він, поспішаючи, мов третьокласник, який здає техніку читання, сипав словами, як горохом об стіну. Оскільки звук був відповідний, то вуха затулити хотілося страшенно.

      Уже сидячи перед екраном, зрозуміла, що цьогоріч так докладно, як торік, телеглядачам не пояснювали, яким чином відбуватиметься голосування. Ні, коли внизу екрана з'явилися номери, на які слід телефонувати і відправляти есемески, то треба було бути повним дурнем, аби не здогадатися, що з цим робити далі. Але багато ж хто не пам'ятає саме правил голосування. Мої підозри щодо цього підтвердив телефонний дзвінок від знайомого. Вже на третій пісні він визначився з вибором і хотів віддати голос за австрійців (вони виступали першими) та зі спокійною душею лягти спати. Та от біда: відправити есемеску «чомусь не виходить». Звісно, бо голосувати слід, коли відспівають усі 25 учасників, і впродовж фіксованих 10 хвилин глядачі мають «кидати свої голоси до капелюха». Розчарованому товаришу довелося йти по пиво, аби було веселіше чекати кінця шоу. Уявляю, який він був розлючений, коли, мужньо дочекавшись кінця, додзвонитися зі стаціонарного телефону так і не зміг. А може, такий аншлаг спостерігався лише на фаворитах? Принаймні мені підтримати телефоном молдаван так і не вдалося, а відповідь на есемеску прийшла хвилин через 15, коли вже й голосування закінчилося, — до цього часу я так і не знала, чи врахований мій голос. На зумер «занято» вчора жалілися й колеги по роботі, нагадуючи, що такі ж претензії висувалися й під час голосувань за учасника від України у національному відбірковому турі. Однак тут про фальсифікації чомусь нікому не спадає на думку скаржитися...