«Королева ночi» з Угорщини. (Фото Володимира СТАДНИКА.)
Люба моя Аню!
Як шкода, що ми не можемо зробити ставки і посперечатися про кандидатури можливих переможців «Євробачення»! Тобто ставки ми зробили, але ж хто і коли поставить мені програне пиво? ОК, серпня, коли ти нарешті виберешся з того Мюнхена «домів», я дочекаюся, але ж забуду всі деталі закулісного проведення півфіналу. Тому вмостися зручніше, візьми у шефа «айне кляйне паузе» і уяви себе зі мною в Палаці спорту...
Зі сторони стадіону, гордо задерши голови, неспішно проходять Кіркоров і його почет. Я йду одразу за ними — цікаво, як це бути зіркою. По дорозі йому трапляються камери з іноземними телевізійниками, Філя знає, що треба робити в таких випадках — власне, він сюди для того і прийшов. Грецьке телебачення одразу розказує про майстерність піару. Купки людей довкола шепочуть: «Кіркоров, Кіркоров». Мені стає соромно, і я поспішаю до парадного входу. Тут пістрявіють іноземці. Вони фоткаються на тлі національних прапорів, і все це нагадує берлінський LoveParade — пам'ятаєш? Найекзотичнішими є, мабуть, норвежці, які підтримують реноме свого чудесного Гвена. Українців теж можна одразу впізнати, зрештою, ти і так це регулярно робиш в іншій країні — сірий одяг однакових моделей, гарні фігури у дівчат, зграйки «пацанiв»...
Більшості перехожих при вході на територію Палацу спорту пропонують купити квитки, яких у касах, за інформацією оргкомітету, уже немає. Ціна на одному з тих, які мені пропонують, — 450 гривень. «Ну беріть за триста, — каже «продавець», коли я відходжу, — ну за двісті п'ятдесять... Ну два за сто...» (!) Людям, які йшли за мною, інший «продавець» пропонує купити квиток за 900 гривень, заплативши за нього півціни. Виникає запитання: ці квитки для перекупщиків так дешево коштували чи вони хотіли отримати бодай яку-небудь вигоду?
Правдами і неправдами я пробираюся всередину Палацу — вхід із бейджем журналіста сюди заборонений, але ж ти мене знаєш... На поверхах нічого цікавого не відбувається, тому я тусуюсь за сценою, біля гримерок та екранів, на яких скоро все почнеться. За лаштунками дуже гаряче, біля кожних дверей стоять по двоє сек'юріті, деякі з них прогулюються коридорами, навіть із вівчаркою. Журналістка з Латвії розповідає, що під час проведення пісенного конкурсу в Ризі 2003 року проблеми з охороною були вирішені просто: велику територію огородили, і всі заходили через загальний вхід, всього лише один раз показуючи перепустки. В Україні з цим великі «напряги» — викладати речі з сумок та рюкзаків доводиться щоразу, особливо напружено виглядає це в прес-центрі. Вчора я взяла з собою бежеву сумку — ну ти знаєш — і часто змушена була проходити через охорону, поспішаючи, так от кожного разу доводилося відкривати всі замочки та розщипати всі гудзики. Треба буде запитати, чого застосовують таку «відкритість»...
DJ Паша тримає Машу Єфросиніну за руку і щось їй говорить, мабуть, заспокоює. Загалом же хвилюються всі, навіть я. Найпершими на сцену виходить, чи то пак вибігає ансамбль Збройних сил України, вони вже стоять біля виходу, дехто сидить на шпагаті — розтягується. Єдина закрита кімнатка для переодягання належить Анжеліці Агурбаш, біля неї пильно й ненастанно чергує білоруське телебачення. В тісному проході натикаюся на угорку Сильвію. «NOX» були моїми фаворитами, але за результатами представлених кліпів. Утім на сцені все виглядає по-іншому, тому я не була до кінця задоволена її виступом, хоча у фінал Угорщина, за прогнозами, проходила.
Притулилася до стінки молдавська бабуся Ліда, з нею постійно хтось фотографується. Питаю: «Не страшно виходити на сцену?». «Спочатку ні, але коли вже йдемо за лаштунки, то починається мандраж», — відповідає вона молдавською. Поруч зі «Здоб ші здуб» розміщена кімнатка ісландців, дівчата з шоу-балету саме мастять свої оголені плечі та ноги тональним кремом. З іншої сторони голландка Гленіс позує фотографам у білому махровому халаті, визираючи з-за дверей свого «номера». Поляки грають на гітарі, безтурботно усміхаються естонки, підспівуючи «гей-гей» зустрічному хлопцеві. На концерті в Руслани вони відривалися під заповітне «гоп-гоп» і, мабуть, вивчили слова. Біля одного дзеркала грають біцепсами мачо з балету Андорри, біля іншого — балет Білорусі з недоречними стразами на штанях знову і знову відпрацьовує номер: «Ще раз, і раз, два, 3, 4, 5, 6, 7, 8...І-і-і... раз, два...»
Промчався Павло Грицак: блукаючий погляд, мікрофон-навушник поспіхом зсунутий набік. Ой, як я йому не заздрю! Метушня досягає апогею. Мої руки спітніли. Біля екрана на підлозі сидить данець, стоячі місця вже «зайняті». Ми підсуваємо до ще одного «тєлєка» якийсь тапчан: на ньому ведучі уже їдуть у машині, тобто вже початок.
«Е! Ви куди?» — кричать одні модельки іншим. «Гуляти», — відповідають. «Об одинадцятій сказали вже бути вдягненими, не загубіться!» — кажуть їм перші. Цi дівчата виноситимуть квіти для десяти переможців півфіналу. А самі квіти прикотять незабаром на перший поверх на двох великих тачках.
Телефонує Мар'яна. Вона в прес-центрі, питає, коли я прийду. Каже, що має ще багато часу, бо її улюбленці — поляки — співають останніми. Коли це на- зустріч іде Іван — польський вокаліст. «О, привіт, — кажу я йому, — моя подруга вболіває за тебе і буде голосувати (а Мар'яна ж у цей час усе це чує по телефону). Ви ж проходите в фінал?». Іван передає їй великий-великий полум'яний привіт. Словом, найбільшим розчаруванням, якщо вже зазирнути на іншу сторінку, стала участь у фіналі македонця і данця та закінчення конкурсу для Голландії і Польщі...
Виступ Латвії. Зрозуміла річ, такі цукрові хлопчики не могли не звернути на себе увагу, як мінімум, половини дівочої аудиторії, та навіть це не могло б бути запорукою їхнього проходження до фіналу, адже поруч такі монстри, як Норвегія чи «грендмазер» від «Здоб шi здуб». Тому я голосую за номер п'ятий. Дівчата з гримерок, які маскують волосинки та прищики на зіркових обличчях, розповідають, що з усіх загримованих ними артистів Валтерс і Кажа найприємніші. Так, так, Аню, я знаю, що це не той формат і що тобі, як і всім моїм знайомим, ці а ля «Смеш» не подобаються... Твій словенець теж солоденький, і не забувай про пиво! Пам'ятаєш, яке я люблю?
За сценою, смішно розмахуючи руками, бо йде в червоних чоботях на підборах, з'являється Руслана разом із Володею Кличком. У цей момент на наших екранах співає Шірі Маймон. Лижичко махає її зображенню на екрані й каже щось на зразок: «Я тримаю за тебе кулаки».
У прес-центрі сидять «Гринджоли». Країна в нас тепер чесна, влада прозора, Луценко сказав, що ніхто до зали без квитка не зайде, ким би він не був, тому українські представники на «Євробаченні», маючи інші бейджі, ніж потрібно, спостерігають за подіями разом із журналістами.
Прийшло СМС: «Ваш голос враховано. Дякуємо за участь! Євробачення— 2005. Київ».
У своїх прогнозах я помилилася тільки з участю Польщі та Голландії. Не розумію людей, які голосували за Македонію. У «грін-румі», де засідають всі делегації і попивають винце, — шум і гам. Під час повторного нагадування конкурсних пісень «твій» Омар зі Словенії зістрибує з місця, аби подивитися, як виглядала картинка з ним у кадрі, і, здається, задоволеним повертається на місце.
Отож у фіналі ми ще раз слухатимемо Угорщину, Румунію, Норвегію, Молдову, Ізраїль, Данію, Македонію, Хорватію, Швейцарію і Латвію. Найбільше в цій десятці пощастило Угорщині: почула себе першою і умиротворилася. А от що пережили Валтерс і Кажа й «Ванiлла Нiндзя», вони розповідають на прес-конференції переможців.
У такий час ти вже спала, тому деталі читай далі. (Між іншим, першим трансляцію прес-конференції на всю Європу помітив турок, який сидів поруч. Він показав нам СМС, яке йому надіслали з батьківщини, потім почали дзвонити наші друзі, які бачили нас у прямому ефірі, з проханням помахати їм руками в камеру).
Гурт «Ванілла Ніндзя» (Швейцарія) каже про результати пiвфiналу: «Ми супер-дупер щасливі. Важко було чекати в зеленій кімнаті так довго, адже нас оголосили дев'ятими».
Валтерс і Кажа (Латвія) пояснюють виконання приспіву своєї пісні мовою жестів: «Ми не знаємо, скільки глухих людей дивиться цей конкурс, але навіть якщо одна людина — то ми показуватимемо ці жести тільки для неї!»
«Нокс» (Угорщина) радiє участi у конкурсі: «Перше, що я хочу сказати: «Здрастуй, Європо!», адже наша країна не брала участь у конкурсі багато років поспіль».
Глем, гурт «Вiг Вам» (Норвегія), уже будує план дій на ніч після конкурсу: «Поїду в готель і вип'ю стакан холодного молока. Я люблю секс, молоко і рок-н-рол». Глем зриває шквал оплесків, криків і сміху. Він «гонить» по повній програмі: то штучну квітку в зуби візьме, то фотографам покривляється, а конференція починається з його «We will rock you», яку, ясне діло, підхоплює більшість присутніх.
Журналісти жартують, що зараз найбільше «rock you» хоче, мабуть, Філіпп Кіркоров, який уже втретє пролітає на «Євробаченні» — цього разу зі своїм продуктом — Анжелікою Агурбаш. «Ех, — каже один з організаторів, — а ми так хотіли революцію в Білорусі зробити!». «Так зробіть у Молдові!» — кажемо йому ми. Загалом же тенденція зацікавлення східною Європою спостерігається і у результатах півфіналу: п'ять країн із десяти переможців — із пострадянського простору.
Що ж до фіналу, то передбачувати перші місця тут не береться ніхто. Цього року ситуація така, що явного фіналіста немає, на відміну від минулих років: у Ризі на голову вище стояла турчанка Сертаб, а в Стамбулі — наша Руслана. Вчора я вже неправильно спрогнозувала участь у фіналі поляків, тому не кажу тобі нічого. Зрештою, залишився ж один день...
Дві дюжини фіналістів
1. Угорщина — Нокс
2. Великобританія — Джавін Хілтон
3. Мальта — К'яра
4. Румунія — Люмініта Ангел і група «Систем»
5. Норвегія — «Вiг Вам»
6. Туреччина — Гюльсерен
7. Молдова — «Здоб ші здуб»
8. Албанія — Ледіна Чело
9. Кіпр — Констандінос Христофору
10. Іспанія — «Сон де сол»
11. Ізраїль — Шірі Маймон
12. Сербія та Чорногорія — «Но нейм»
13. Данія — Джейкоб Свейстрап
14. Швеція — Мартін Стенмарк
15. Македонія — Мартін Вучіч
16. Україна — «Гринджоли»
17. Німеччина — Грація
18. Хорватія — Борис Новкович
19. Греція — Гелена Папаризу
20. Росія — Наталя Подольська
21. Боснія і Герцеговина — «Фемiнем»
22. Швейцарія — «Ванiлла Нiндзя»
23. Латвія — Валтерс і Кажа
24. Франція — Орталь
Учасники фіналу подані в такому порядку, як вони будуть виступати сьогодні у фінальному шоу.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
