Фінляндію на «Євробаченні» представляє колишній футболіст Гейр Рьонінг.
До «Євробачення» фінська амбасада на чолі зі своїм добрим «культурним янголом» — Надзвичайним та повноважним послом Фінляндії в Україні Лаурою Рейніля — підійшла грунтовно. Вирішено було не просто відбутися виступом представника Фінляндії у Палаці спорту, але й у неформальній атмосфері дати поспілкуватися з ним українським журналістам. Гостина була, як завжди у резиденції пані Лаури Рейніля, вишукана, невимушена і невимовно лагідна.
42-річний співак і композитор Гейр Рьонінг довго і жваво розповідав про власне життя і творчість, сипав компліментами на адресу України та її «сміливого та революційного народу» і наспівав навіть гринджолівську «Разом нас багато». Під власноручний гітарний акомпанемент виконав пісню «Чому», яку українці та гості «Євробачення» матимуть задоволення почути на загальному концерті. Слід зазначити, що пісня поступається яскравістю і темпераментом «Диким танцям» нашої зіркової співвітчизниці. Та й навряд чи такому зовні солідному панові, як Гейр Рьонінг, випадало б виробляти на сцені такі божевільні акробатичні піруети, як це робила торік Руслана. Але, щоб у вас не склалося враження, що Рьонінг такий собі пещений і поміркований молодик, зауважу, що перед початком музичної кар'єри співак професійно займався футболом, грав за клуб «Алесунд», що входить до вищої футбольної ліги Норвегії. Тож, думаю, що пострибати він теж цілком зміг би. Звісно, якби захотів. Зате текст його пісні «Чому» вочевидь не обмежується вигуками «Гей-гей!!!» — він глибокий, змістовний, спокійний і людяний. Найпарадоксальніше те, що сам співак цілком усвідомлює: такою поміркованою продукцією навряд чи можливо підкорити розбещену й темпераментну публіку. Як доказ такого усвідомлення, Гейр закликав до себе п'ятьох колег, з якими утнув якийсь несамовито імпульсивний і вивірено-фаховий джазовий стандарт. Запрошеним вітчизняним журналістам слід було розуміти це як: «Євробаченню» — євробаченнєве, а нам своє робить». Або ж, даруйте за неестетичну асоціацію: «мухи — окремо, а котлети — окремо».
Зі своєю групою вокаліст дає численні благодійні концерти, виступає у клубах та на фестивалях в Англії, США, Японії, Німеччині. Концертував навіть у Румунії та Албанії. Народився співак у Норвегії і лише останні десять років мешкає у Фінляндії. За дружину Гейр теж має фінку, яка вісім місяців тому народила йому синочка. Виконавець не приховує, що мав за мету взяти участь у «Євробаченні»: у відбіркових турах переміг лише з третьої спроби. За пісню «Чому» проголосувало 25 вiдсоткiв слухачів — найвищий показник.
Запитання, до чого більшою мірою належить конкурс «Євробачення»: до культури чи все ж таки до політики, — для «УМ» прокоментувала посол Фінляндії в Україні пані Лаура Рейніля.
— Торік на «Євробаченні» люди, голосуючи за Руслану, не здогадувалися, які карколомні політичні події чекають невдовзі на Україну. Тому все-таки вважаю, що конкурс належить, хоч і до популярної, але все-таки до культури. Так, на «Євробаченні» пісні багато в чому схожі між собою. Але перемагають усе-таки виконавці, які відтворюють колорит своєї країни, тобто презентують світові власну, неповторну культуру. І ви побачите, скільки учасників цьго року намагатимуться бути подібними на вашу Руслану. Загалом же хочу вам сказати, що мої співвітчизники, які приїхали щойно в Україну, дуже задоволенні організацією конкурсу. Кажуть, що навіть не чекали такого високого рівня організації від вашої молодої країни.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
