Писати «паперовий» щоденник — справа значно невдячніша, ніж робити телезамітки. Читачі уже знають імена тих 10 півфіналістів, які вчора стали фіналістами, а я їм тут збираюся розповідати про враження від репетицій. По-перше, було цікаво — попри всі розмови про те, що це попсовий конкурс для домогосподарок, він проводиться уже вп'ятдесяте, має свої традиції і високий рівень технічних, візуальних, телевізійних, постановочних амбіцій — сита Європа зазвичай не скупиться на видовища.
У середу перед першою репетицією півфіналу до Палацу спорту можна було потрапити тільки з боку стадіону «Олімпійський» — у спеціальній палатці всіх перевіряли на металошукачі, потім дівчата-сек'юріті дивилися дамські сумочки, охоронці чоловічого роду — чоловічі барсетки, рюкзаки, робочі сумки «Євробачення» тощо. На вході охоронці, не дуже вдивляючись у менталітет на обличчях, пристойною англійською спроваджували акредитованих і обілечених меломанів на вільний вхід.
Утім ажіотажу на першій репетиції не було — у секторі, куди розсаджували по квитках, було не більше 200—300 чоловік, решта — люди з бейджами всіх кольорів, волонтери, члени делегацій, журналісти, перекладачі, піар-менеджери, звукотехніки. В інтерв'ю одному з телеканалів голова НТКУ Тарас Стецьків бідкався, що рекламна кампанія «Євробачення» так і не змогла переломити менталітет українців, які не хочуть купувати квитки по 300—400 гривень на репетицію, а хочуть тільки на той концерт, який показуватимуть по телевізору. Хоча насправді це такі самі концерти, як і телевізійні. А один глядач з обласного міста скаржився в телекамеру, що купив 200 квитків, буцiм-то для своїх спiвробiтникiв, 39 людей їхати відмовилися, а каси квитки назад не приймають.
Репетиції справді були ідентичними з телеверсією. Там уперше показали телевізитки України, які до останнього тримали в секреті. Велосипеда в цьому жанрі ніхто не планував винаходити, а склеїли мальовничi й знакові куточки України з колоритно-смисловими обличчями професійно, етніка і модерн чергувалися буквально покадрово. Маша Єфросиніна і Павло Шпилько все робили по-справжньому, Маша навіть двічі перевдяглася, як на справжньому концерті, конкурсанти теж не халтурили — костюми, балет, реквізит. Іноземні журналісти вивчили слова практично всіх конкурсних пісень пiвфіналістів і підспівували фіновi Гейру Рьонінгу, темношкірій нідерландській співачці Гленніс Грейс, рокерам із Норвегії і Швейцарії, румунській конкурсантці Люмініті Ангел і групі «Систем». Звісно, акули пера з усіх сил вболівають за своїх представників, але загальна група лідерів, за журналістськими прогнозами, учора виглядала так — Нідерланди, Швейцарія, Норвегія, Румунія, Молдова, Угорщина, ритмічні веселі пісеньки в конкурсантів з Естонії та Ісландії. Сектор преси активно «забукав» Анжеліку Агурбаш, яка на сцені виглядала трохи подібною до Ірини Алегрової, тільки англомовної.
Загалом більшість півфіналістів пішли шляхом найменшого спротиву і співали англійською, мовний патріотизм проявили хорват і словенець, польська група Ivan&Delfin до рідної польської додала два куплети російською, Ліз Дарлі з Монако і Нуно Гуілерме з Бельгії виконали конкурсні пісні французькою, а Шірі Маймон (Ізраїль) — на івриті, молдавани зробили рідною мовою приспів, а австрійка, себто кубинка, яка вийшла заміж за австрійця, приспів зробила іспанською.
Що в нас із шоу? Норвезькі рокери із Wig Wam до екзотичної зовнішності — чорні губи і нігті, підведені очі, ланцюги, дзеркальні окуляри — додали помаранчевий шалик на мікрофоні. У Вакарчука моду перейняли чи самі додумалися? Виступ румунських артистів супроводжує шоу на барабанах, причому барабани помаранчеві і аналогічні до революційних — у вигляді бочок. Естонський дівчачий бенд — у футболках, джинсах і перлах — за реквізит має вінілові платівки і програвачі. Угорка Нокс співає у супроводі прекрасних танцівників, які під її «хайнане» виробляють національні па. «Здоб ші здуб», ви знаєте, привезли свій талісман — бабусю Ліду, втілення молдавського фольклору, на сцені вона качається в кріслі і б'є в барабан. Анжеліка Агурбаш змінює «шкіри» від Юдашкіна — золотистий плащ відкриває синю із золотом сукню, спадає сукня — залишається золотистий комбінезон, навколо неї звиваються три танцівники, які дуже нагадують екзерсиси тріо «Експресія». Втім, що розповідати, ви ж самі все бачили. Бутерброди по 12-20 гривень у Палаці спорту, напевне, теж бачили, прапорці по 5 гривень і футболки по 70. Якщо не бачили, ще є час потрапити на репетиції фіналу — це варто раз побачити.
Сьогодні — червоний день у моєму календарі. Нарешті можна з упевненістю сказати: пісенний конкурс «Євробачення-2005» розпочався. Останній варіант відкриття — міжнародна трансляція півфіналу — відбувся вчора в Палаці спорту, а день перед тим на Майдані Руслана разом із міським головою Києва Олександром Омельченком запалила серце України. Разом із нею (за задумом синхронно, але так не вийшло: зі Львова колегам подзвонили за п'ять хвилин до подачі іскри символічному серцю біля київської сцени і привітали з відкриттям, яке в них вже відбулося) це зробили п'ять дівчат на ім'я Руслана в різних регіонах України. «Зазвичай для майдану Незалежності святкові концерти — не новина. Але арт-шоу «Україна — сердце Європи» — це значний внесок у культурний розвиток не тільки столиці, а й усієї країни. Адже разом із нами всі великі центри України — Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Харків», — говорить начальник Головного управління культури, мистецтв і охорони культурного надбання Київської міськдержадміністрації Олександр Биструшкін.
Арт-шоу «Україна — серце Європи» зрежисував Василь Вовкун і складалося воно з трьох частин: пролог, основна частина та фінал. А кожна з частин мала свої ділянки: пробудження (хореографічна композиція), перший грім (святкова увертюра), весняна злива (уривок з опери за участю хору, театру сучасної хореографії та оркестру), цвітіння («Танець квітів» із балету «Лускунчик»), гра променя (ансамбль ударних інструментів), сонце (у виконанні EL Кравчука і балету «Фрідом»). Ця частина, тобто початок акції, розпочалася на диво вчасно, тому більшість її не побачила — особисто я затрималася в прес-центрі, хтось не прийшов вчасно навмисне, щоб не чекати. Втім основна частина була за наповненням цікавішою — у «Таліти Кум» знову були неполадки на сцені, як і на «Таврійських», коли Юлі не дали мікрофона. Теж саме стосувалося і гурту «Далеко», зі співів якого я взагалі не зрозуміла жодного слова. Фронтвумен дівочого бенду кілька разів красномовно показувала жестами людям за пультом навпроти сцени, що треба поправити, але вони, видно, користувалися в той час послугами мобільного оператора «Київстар», який все свято організовував і в солоденьких подяках якому розпливалися і ведучі — Оля Горбачова та Сашко Положинський, і всі організатори в коментарях, і реклама на екранах, і Руслана. Діля з «Неділі» був знову відвертий і за це я його завжди поважала: каже, що конкурс «Євробачення» — політичний, і все з ним ясно. Гарно розігріли публіку «Мед хедс», з якими Майдан довго кричав, що надія все ж таки є.
Що спільного у всіх перелічених виконавців? Всі вони брали участь в українських відбіркових турах «Євробачення». Але я б не сказала, що названі музиканти повно ілюструють стан справ на українській сцені, крім того, хтось фальшивив, когось узагалі не було чути. Але по-іншому думає Фома з гурту «Мандри»: «Це прекрасна можливість показати українську музику в усій її красі, тут багато різноманітної музики. Що ж до «Євробачення», то мені важко сказати, хто переможе цього року — я сподіваюся, що «Гринджоли» будуть хоча би в першій десятці. А взагалі, якщо не помиляюся, то Молдову представляють «Здоб ші здуб» — от вони дуже достойні кандидати на перше місце. А я буду вболівати за Україну! Єс!».
Сама ж Лижичко, якій після благодійного концерту в «Євроклубі» так і не вдалося поспати вночі, каже, що всім у організації «Євробачення» задоволена: «Якби все вдалося зробити за один раз, було б нецікаво жити. Мене манить майбутнє, я — його людина, вірю, що найкраще — попереду. Тому, які б здобутки в мене не були зараз, я постійно себе запитую: «Ну, чого ти ще хочеш?». Тому наш девіз звучить так: «Перемога — це лише початок!». І ми нi на секунду не сумніваємося, що наше майбутнє — чарти, МTV, Японія; просто всі плани в таємниці тримаємо. За ці дні я встигла поспілкуватися майже з усіма іноземними журналістами: і з тими, які були в Стамбулі, і з новими. Поки що жодної негативної рецензії я не чула, і це мене дивує, адже конкурс висвітлюють деякі журналісти, які його постійно критикують». Але, ясне діло, співачка не може щоденно переглядати всі 2000 рецензій, які виходять у світовій пресі, негативні рецензії, безперечно, з'явилися, але вони пишуться завжди, на те сюди i їдуть критичні журналісти...
Вболіватиме Руслана мало не за всіх учасників конкурсу: зараз біжить на російську вечірку, а після неї — в гості до греків та кіпріотів, зранку снідала з фіном, вчора познайомилася ще з десятком фіналістів, які долучилися до її благодійного концерту, дружить із молдаванами. Ще кілька днів вона — обличчя цього конкурсу.
За сценою іноземців небагато, журналістка з Фінляндії запитує в Руслани, що та думає про їхнього представника. Поки співачка підбирає ламаною англійською відповідні слова, до мене підходять два українські хлопці з бейджами від «Пори», тобто від одного з організаторів: «Where're you from?» — питають вони мене. «Та хлопці, я своя!» — відповідаю їм. Бажаючих познайомитися з «іноземкою» чи людей, які постійно звертаються до тебе англійською на Майдані та біля головних місць дислокації конкурсу щодня дуже багато. Приємно, звичайно, коли маєш журналістсько-шпигунський талант прикидатися... Так от хлопці-волонтери приїхали до Києва з Одеси і перекладають з французької та іспанської. Я одразу раджу їм звернутися до іспанської делегації, бо трьох сестер із «Сон де сол» ніхто не розуміє і прес-конференції не можуть проходити в звичному режимі. От кому з «Євробачення», крiм таксистiв, є вигода. Хоча хрещатицькі перевізники взагалі загубили і страх, і совість — тому і стоять на безкінечних перекурах. Майже весь Майдан поїхав додому поїздами метро.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
