Усе найкраще — свиням

      На моє запитання, скільки йому років, пан Петер хитрувато посміхнувся: «Вгадайте, а я почитаю в газеті й довідаюся, вдалося вам чи ні більш-менш точно справитися з цим завданням». Відповім у тому ж дусі: генеральний директор «Даноші»  виглядає лише трохи старшим комсомольського віку. А ще він, як партизан, зберігає таємницю перспективних капіталовкладень у цей «свинячий проект» , зазначивши, що «Даноша»  незабаром стане одним з найбільших в Україні виробників м'яса. В усьому іншому гренадерського зросту данець — щирий, дотепний, відкритий для спілкування та переповнений енергією: чи від великої любові до чорної кави, чи тому, що не одружений. Він уже 8 років поспіль не вилазить із закордонних відряджень (ставив на ноги ферми у Польщі та Латвії) і, очевидно, не встигає якійсь білявці з Ютландії освідчитися в коханні. Можливо, приглянеться чорноброва галичанка — Петер завзято вивчає українську мову, бо збирається особисто виводити новостворену під Калушем «фабрику м'яса»  на пік потужності. Для цього йому доведеться прожити на Івано-Франківщині принаймні ще понад три роки.

Творці «м'ясного раю»  акліматизуються на Прикарпатті

      Як зізнається Петер, перш ніж остаточно визначитися з місцем, він побував у різних областях України, а в західних її регіонах оглянув безліч колгоспних ферм. Власне, назва «Даноша»  походить від перших літер Петерової батьківщини та останніх — міста Золотоноша, що на Черкащині, де спершу планувалося реалізовувати проект. Проте пізніше він з партнерами зупинив вибір на залишках свинокомплексу «Прикарпатський». Його збудували наприкінці 70-х років з традиційним соціалістичним розмахом — на території 43 гектари, 5,5 гектара з якої займали приміщення. У часи максимального розквіту тут рохкало 54 тисячі свиней і порпалося в гноївці кілька сотень колективізованих селян. Однак комплекс-гігант, як мало не все, що базувалося на аморфній загальнонародній власності, після краху радянського ладу теж розвалився. Коли сюди прийшли данські фермери, то геть не зрозуміли, як можна таке велике господарство довести до стану повного занепаду, — вся територія комплексу заросла чагарниками.

      Ліві вітчизняні радикали в неспроможності пострадянського сільського господарства, зокрема тваринницької галузі, виживати в нових умовах традиційно звинувачують «вірус»  капіталізму. Поміркованіші називають конкретніші причини — різке подорожчання в дев'яності роки енергоносіїв та комбікормів. Представники політичної правиці взагалі вважають колгоспну систему не здатною за будь-яких пільг конкурувати зі спеціалізованими фермерськими господарствами розвинутих країн. І, напевне, мають рацію. Навіть радянські економісти часів пізнього Брежнєва змушені були визнати, що в тій-таки Данії тон задають «високопродуктивні капіталістичні ферми» , зорієнтовані переважно на експорт продукції, оскільки громадяни цієї країни не в змозі з'їсти все ними вирощене (лише м'яса тут щорічно виробляють майже по 300 кілограмів на душу населення).

      Після зникнення з карти Старого Світу Співдружності соціалістичних країн творці данського «м'ясного раю»  ризикнули вкласти інвестиції у тваринництво східноєвропейських держав. За успішною акліматизацією в Польщі та Балтії настала наша черга.

      «Нас привабила Україна кількома особливостями, — зізнається Петер Віеланд. — На українському ринку суттєво бракує свинини, і, зважаючи на низький розвиток вашого сільського господарства, цю проблему самостійно ви ще довго не вирішите. Водночас Україна володіє унікальними природними ресурсами для розвитку сільського господарства і за сприятливих економічних умов може справді стати годувальницею Європи.

      «Даношу»  заснувала данська компанія зі 120-річними традиціями — найбільший виробник свинини у нашій країні. Співвласниками компанії є 60 фермерів. Наміри в нас дуже серйозні: збудувати біля села Копанки, неподалік Калуша, нові фермерські приміщення, взяти в оренду близько 8 тисяч гектарів землі для самозабезпечення кормами хоча б відсотків на 50 і в 2008 році вийти на показник 250 тисяч свиней щорічно. Монтуємо власний завод кормовиробництва. Ще плануємо створити станцію біогазу для обігріву та освітлення наших приміщень. Більш віддалена перспектива — м'ясопереробне виробництво».

      Нині довгий шлях зі своєї історичної батьківщини на Прикарпаття подолала перша партія із 460 свиноматок, у травні до них приєднається ще півтори тисячі хрюкаючих «емігранток». Кнури також будуть імпортні. Особливості данської свинної породи — скороспілість (за 150 днів порося набирає 100 кілограмів ваги) і не надто яскраво виражена ненажерливість (на кілограм приросту живої маси затрачається лише 2,7 кілограма кормів, що майже втричі менше, ніж для колгоспних вихованок). Щоправда, є в імпортних свиней одне вразливе, як на смаки українців, місце — багато м'яса і мало сала, однак, цю прогалину з надлишком можуть «закрити»  наші доморощені кабанчики.

Кілограм свинини за 1євро українцям ще й не снився

      Прихід данських (голландських, бельгійських тощо) фермерів в Україну, грубо кажучи, треба сприймати як добро чи зло? Поміркуймо, не вдаючись до категоричних висновків. Однозначно зрозуміло, що Петер і його партнери — не альтруїсти. Він і не приховує, що заїхав так далеко від батьківщини, аби збільшити свої капітали швидше, ніж удома. Інакше навіщо йому днювати й ночувати на безлюдді біля Копанок — місити гумовими чобітьми залишену попередниками багнюку і спати у скромній, схожій на комірчину кімнаті, бо «треба постійно бути ближче до бізнесу»? Нехай заробляє по трудах своїх, але й на нашому ринку з'являться додаткові тисячі тонн свинини найвищої якості. Чи не стане він глитаєм-павуком, привласнивши за півдарма чорноземи, які «можна намазувати на скибку хліба» ? Як стверджує генеральний директор «Даноші», ні тепер, ні в перспективі скуповувати українські землі він з партнерами не має жодного наміру, бо це був би безглуздий бізнес: «Навіщо купувати землю, коли її набагато вигідніше брати в оренду — у Східній Європі сотні тисяч гектарів заростають бур'янами або використовуються з дуже мізерною ефективністю. Я тут для того, аби заробляти гроші на свинині й бути прикладом добропорядного європейського бізнесу, а не займатися якимись сумнівними земельними операціями».

      Звичайно, можна знову закрити кордони на замок, проголосити нові грандіозні продовольчі програми і ставити експерименти над свиньми. Однак навряд чи самотужки, без їхнього, понад столітнього, досвіду вирощування цих тварин і — щонайголовніше — людського до них ставлення ми зможемо купувати менш як за 1 євро кілограм свіжого м'яса, як це роблять Петерові земляки. Минулої зими у Данію на сільгоспвиставку разом з ним їздило двоє прикарпатців. Коли вони побачили асортимент м'ясної продукції і ціни на неї в тамтешніх супермаркетах, то, за словами Петера, довго не могли прийти до тями: кілограм готової до вживання, зі спеціями свинини коштував у перерахунку на міцніючу українську валюту менше 10 гривень. Якщо зіставити середній рівень їхніх зарплат — близько 2 тисячі євро — і наших, то стає зрозуміло, як далеко на шляху до комунізму (пам'ятаєте старий анекдот?) відстала від нас худоба. Очевидно, ще не скоро й наздожене: свою продукцію «даношівці»  продаватимуть в Україні за цінами, збалансованими місцевим попитом і пропозицією. Частина свинини експортуватиметься.

П'яниця данській свині — не товариш

      Природно, що бажаючих працевлаштуватися в «Даноші»  українців значно більше, ніж робочих місць: нині там трудиться з місячною оплатою 500—700 гривень 216 мешканців довколишніх сіл. Усього ж планується створити 400 робочих місць із найвищою в районі зарплатою. На перших порах люди займали черги біля відділу кадрів за дві години до початку робочого дня. Проте не всі щасливці закріпилися на новій роботі: 40 чоловік не пройшли тримісячний випробувальний термін. Майже всі — через вживання алкоголю. Для виявлення порушників дисципліни Петер навіть придбав електронний «уловлювач»  алкогольного духу. Допомогло. «Зеленого змія» вдалося хутко витіснити за паркан свинокомплексу. Зате генеральний директор задоволений кмітливістю і старанням своїх працівників: «Я знаю, як важко доводилося цим людям в останні роки. Данці в такій ситуації просто не вижили б, бо вони не пристосовані до таких випробувань. Українці дуже швидко схоплюють, що від них вимагається, і дуже швидко зростають професійно».

      Петер, як нам видалося, — непоганий психолог і вже відтепер ненав'язливо формує у своїх працівників патріотичні почуття до «Даноші» : «Кожна людина до чогось здатна більше, до чогось — менше. Якщо виявити ці здібності й застосувати їх, вигода буде обопільна. Працівники повинні відчувати, що власники компанії турбуються про кожного з них, створюють хороші умови праці. Ми закупили спецівки, облаштовуємо комфортабельні роздягальні, душові, їдальню».

      Присутність Петера і подібних до нього іноземців з чистими намірами — це, передусім, чудовий приклад організації бізнесу на селі й передової культури виробництва, на відміну від нашого патріархального господарювання. На жаль, ніяк не втямимо Шевченків заклик «і чужого навчайтеся, й свого не цурайтесь» у повному обсязі. Пригадую, як в одній із центральних областей України — колій, сільський свиноріз, розповів вельми цікавий приклад. Під час німецької окупації в роки Другої світової війни його батькові німецький солдат старшого віку показав, як краще поратися біля щойно зарізаної свині: покласти її на драбину, прив'язати за ноги головою вниз під кутом градусів 45 і так, а не на землі, розробляти тушу. Переваг безліч: і кров стікає сама в посудину, і згинатися не треба в три погибелі і, зрештою, гігієнічніше. Ви думаєте, порада в цьому селі прижилася? Нічого подібного.

      Але перш ніж смакувати свіжиною, свиню ще треба виростити. Не буду вдаватися в деталі, як відповідально це роблять данські фермери, проілюструю лише двома прикладами. Свиноматок у «Даношу»  не завозили доти, доки не обладнали тут станцію очистки води. «Якщо не використовується чиста питна вода, — пояснює Петер, — то свиня стане фільтром і важкі метали потраплять у м'ясо. Хто його тоді їстиме? Тому вода повинна бути такої якості, як та, що продається в супермаркетах розфасованою у пляшки».

      Стороннім людям, зокрема й журналістам, контакти з данськими свиньми заборонені. Аби на них подивитися, треба спершу пройти на фермі 48-годинний карантин, прийняти душ, переодягнутися і лише тоді можна зайти у свинарник.

      На моє запитання, що він як фахівець порадив би українським селянам, котрі в домашніх умовах вирощують свиней, Петер на якусь мить задумався: «Тут не просто давати поради, бо наші методи виробництва дуже різні. Але передусім необхідно дотримуватися двох неодмінних умов — обов'язково забезпечити свиням чисту підстилку і добру вентиляцію. У нас у Данії кажуть: якщо тобі холодно чи незручно перебувати в цьому приміщенні, лежати на цій підлозі, то й тварині це не сподобається. Люди повинні уявити себе на її місці, зрозуміти, що вона гола, без шуби. Не можна годувати свиню, чим прийдеться. Їжа має бути відбірна, свіжа, поживна і збалансована, зокрема мінеральними добавками. Ці тварини потребують доглядачів високої кваліфікації, уваги і турботи».

      Ось так і не інакше. А серед нашого люду дотепер побутує думка, що доглядати  свиней — доля тих, хто ні на що більше не здатний. Тому, напевне, й м'ясо у нас дороге.