Столиця «під ковпаком»

      Як відомо, нещодавно відбулося засідання Печерського місцевого суду за заявою народного депутата Леоніда Черновецького. Нагадаємо, рішенням суду визнано неправомірною бездіяльність Кабінету Міністрів і невнесення Президенту представлення про звільнення Олександра Омельченка з посади голови КМДА «у зв'язку з досягненням ним граничного віку перебування на державній службі». Свою точку зору на це судове рішення висловили народні депутати України, політологи, вчені.

Андрій Шкіль, народний депутат, фракція БЮТ:

      — На мій погляд, вирішувати такі питання — не в компетенції районного суду, швидше — Конституційного. Тут має місце трактування закону, а трактувати закон, який має відношення до Конституції, має право тільки Конституційний суд. І є рішення вищої арбітражної форми, і воно є обов'язковим і нівелює усі рішення інших судових інстанцій.

      Цей процес може бути в рівній мірі ініціативою самого Леоніда Черновецького, в якого з київською мерією і Олександром Омельченком серйозний конфлікт. Може, підтримали і деякі політичні сили, зокрема вимальовується присутність СДПУ(о).

      Тут є один аспект: при всіх позитивних якостях Омельченка є у нього й істотний недолік: іноді він поступається грубій силі. А цього не можна робити у жодному випадку. І це провокує випади у бік Омельченка з боку деяких суб'єктів, особливо в тих випадках, коли це торкається спекуляцій навколо загальнолюдських проблем. Так вчиняє Корчинський, інші: мовляв, це потрібно не мені, а знедоленим людям.

      Омельченку потрібно займати жорсткішу позицію. Влада — вона на те і влада, з нею борються, а вона не програє. По політичному фронту до Омельченка не може бути претензій (не можна сказати, чиї стяги майорять над мерією), тому до нього чіпляються по господарській лінії.

Віктор Небоженко, політолог:

      — По-перше, є закон, згідно з яким держслужбовець повинен виходити на пенсію. Якщо сьогодні Омельченко заявляє, що він «займає цей пост згідно із законом», тоді завтра так само скаже будь-який 65-річний міністр, і у нас знову буде радянська модель.

      Не важливо, є політика в цьому питанні чи немає. Омельченко повинен зрозуміти, що згідно з законом, він повинен покинути один пост. Це не тому, що мені не подобається Омельченко. Навпаки, він хороший господар міста, і після нього, можливо, прийде хтось набагато гірший. Але Омельченко залишається мером Києва і може бути ним, якщо виберуть, до 99 років і в цьому віці навіть одержати Нобелівську премію.

      З іншого боку, якщо Омельченко так любить місто, потрібно підсилювати роль не голови адміністрації, тобто представника Президента в Києві, а позиції мера. Тоді він не тільки як будівник залишився б у Києві, а й як людина, яка конституціонально закріпила самоврядування в Києві.

      Рішенням Печерського суду питання Омельченка цього разу виявилося на полі Кабінету Міністрів. Звичайно, це виглядає як спроба вклинитися між Омельченком і Януковичем, і тут, без сумніву, не обійшлося без есдеків. Звичайно, вони не можуть пробачити йому жахливу перемогу на попередніх виборах, після яких Омельченко став символом технологічної і політичної поразки есдеків.

      Крім усього, тут добре проглядається інша старовинна слов'янська гра — зняти з себе відповідальність. Поки що до питання Омельченка не доклали рук ні Президент, ні Конституційний Суд, ні Адміністрація Президента — всі ухиляються, сам Омельченко теж говорить: «Це не я вирішую». Тепер відповідальним за це рішення призначається Янукович. Якщо вчиняти згідно з законом, він повинен ухвалити рішення про звільнення Омельченка. З іншого боку, Прем'єр не може підписувати документи про відставку людини, яку призначав Президент.

Борис Беспалий, народний депутат, фракція «Наша Україна»:

      — Рішення Печерського суду щодо Олександра Омельченка вважаю абсолютно безграмотним. Омельченко не є державним службовцем, інакше ще в 60 років йому ніхто не продовжив би службу. Взагалі порушувати питання про його звільнення з державної служби — абсурд, оскільки він не є держслужбовцем. Він службовець органу місцевого самоврядування, а вони поділяються на дві категорії — вибрані, на яких не розповсюджується віковий ценз, і призначені, на яких цей ценз розповсюджується.

      Набагато логічніше діяв Президент і ті, хто звернувся до Конституційного Суду, щоб роз'яснили всі спірні аспекти. Більше того, норми, на які посилається Черновецький, вказані в кінцевих положеннях Конституції. Там є така десята норма, яка говорить, що всі ці норми діють до ухвалення закону про столицю. А згiдно з цим законом, у Києві взагалі немає державної виконавчої влади. КМДА — це виконавчий орган Київської міськради, створений її рішенням. Згідно із законом про столицю, в Києві немає окремої посади, відокремленої від київського міського голови, немає такої окремої посадової одиниці, як голова держадміністрації.

      А чого можна було чекати від цього придворного суду? Мені сумно, що у нас є судді, які ухвалюють такі дивні рішення.

      Дії Черновецького вписуються в систему гаранта, який намагається тримати Олександра Олександровича в підвішеному стані. Ну і є конкуренція, і пряма неприязнь стосовно Омельченка з боку глави президентської Адміністрації.

      Політична підоснова цього тиску: з погляду президентської Адміністрації, Омельченко — не настільки передбачуваний політик, як їм би того хотілося. Проте за цією комбінацією явно проглядається і сценарій розподілу власності — землі, нерухомості. Якщо мер слабкий, то різним кланам легше лобіювати свої бізнес-інтереси в Києві.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

      — Останнім часом від Януковича вимагають, щоб він займав чітку позицію. Якщо він це зробить, зрозуміло, що відразу може втратити потенційних союзників на майбутні президентські вибори. З цього приводу в політології є така аксіома: «Чіткість позиції — дорога». Вона означає, що якщо політик чітко визначає свою позицію і стає ясно, на чиїй він стороні, тоді зменшуються його шанси під майбутні коаліційні операції, майбутні партнерства і союзництва.

      Поза сумнівом, підштовхування Януковича до таких рішень пов'язане з боротьбою між потенційними кандидатами на місце центристського кандидата від влади на майбутніх президентських виборах. Поки в цьому внутрішньовладному забігу явний фаворит — Янукович. Але, мабуть, це не влаштовує інших представників пропрезидентських еліт. Недавно Янукович складав «іспит» iз теми реверс-антиреверс терміналу «Одеса—Броди», тепер його змусять ухвалювати політичне рішення щодо Омельченка, в найближчому майбутньому знайдуться й інші значущі події, які зажадають чіткої позиції Прем'єр-міністра. І головна ставка тут робиться на те, щоб рвати можливі або реальні політичні зв'язки і контури альянсів, що намічаються, з іншими представниками політичних сил. Оскільки активно обговорюється схема «Президент Ющенко і Прем'єр Янукович» у майбутній політичній системі, ця гра якраз і полягає в тому, щоб ізолювати Януковича і його виходи на інші політичні сили, перш за все на Ющенка.

      Крім того, втягування Прем'єра в ухвалення чітких політичних рішень призведе до звуження поля його політичного маневру, що дуже міцно прив'яже його до президентського центру ухвалення рішень. Щоб навіть у разі висунення Януковича кандидатом від влади все-таки він грав не в самостійну гру, а в президентську.

Юрій Луценко, народний депутат, фракція СПУ:

      — Чесно кажучи, я не думаю, що це сильно вплине на долю Омельченка. Це продовження тієї тактики, яку Адміністрація Президента вибрала стосовно Олександра Олександровича. Тактика ця називається «чіпляння на гачки», і гачки ці можна рвонути у будь-який момент. Мабуть, звільнити його влада побоялася, адже це могло підняти рейтинг опозиції і неминуче викликало б масові хвилювання. З іншого боку, Омельченка «підвісили», щоб не допустити його явного переходу в табір опозиції. І це рішення — один з інструментів такого «підвішування».

      Ініціатива Черновецького — це замовлення, яке він із задоволенням виконує. Замовниками є претенденти на крісло Омельченка. Думаю, це бажання Адміністрації Президента.

Борис Андресюк, народний депутат, фракція СДПУ (о):

      — Мені б не хотілося коментувати цю ситуацію, тому що в правовому полі вона настільки заплутана, що однозначної відповіді на питання сьогодні немає. Як відомо, питання передане в Конституційний Суд, який і повинен винести вердикт: як трактувати декілька суперечливих норм декількох законів. Почекаємо рішення Конституційного Суду — і тоді можна буде сказати, як вирішити цей конфлікт.

      Думаю, що суть конфлікту — в недосконалості чинного законодавства в Україні. Я один з авторів закону про столицю, я пам'ятаю, як тоді ми приймали цей закон: було дуже складно ввести туди однозначні трактування, у тому числі і з цього питання. У той час політизування парламенту було настільки серйозне, що не дало можливості дати конкретніші трактування цих норм.

      Думаю, Конституційний Суд дасть відповідь, як трактувати ці норми закону. Ну а судовий процес... Ми не втручаємося в судову владу, вона жорстко регламентована в проведенні присуджень.

Григорій Дашутін, народний депутат, фракція партій ПППУ і «Трудова Україна»:

      — Я б не переводив будь-яке питання зі сфери адміністративно-господарської діяльності в політичну. Є рішення суду, воно повинне виконуватися. Якщо воно прийняте неправильно, подадуть апеляцію.

      У нас дуже часто економіка відстає від політики, тому що ми вважаємо, що в основі економіки — політика. Так, по законах політології, політика випереджає економіку, але у нас — одразу на декілька кроків уперед. А треба — хоча б на один крок.

      З одного боку, Київ сьогодні процвітає, все нормально, претензій до міської влади взагалі не може бути. З іншого, є закон, якого потрібно дотримуватися. Дуже часто позови до суду подаються суто на політичній основі. Є закони, що регулюють адміністративно-господарську діяльність. І нехай політики не втручаються.

Володимир Полохало, шеф-редактор журналу «Політична думка»:

      — Сьогодні відбувається мобілізація адмінресурсу напередодні президентських виборів, у тому числі і в контексті політичної реформи. І ця максимальна концентрація адмінресурсу передбачає керовану поведінку всіх політичних і державних фігур, які є важливими з погляду впливу на електоральні симпатії і орієнтації. А Олександр Омельченко в Києві, безперечно, є знаковою фігурою. Він має реальний вплив на політичні еліти, має ресурси, які дозволяють зарахувати його в десяток найвпливовіших українських політиків. Тому керованість Омельченка і підпорядкування його ресурсів є основним завданням у президентському оточенні.

      Думаю, під рішенням про відставку Омельченка не випадково стоїть підпис Печерського суду, який уже дав немало підстав для розуміння того, що він є інструментом не просто виконавчої влади, а конкретно Адміністрації Президента. Інакше кажучи, рішення Печерського суду є легітимацією ухваленого політичного рішення на Банковій щодо ослаблення впливу Омельченка на політичний і виборчий процеси. Це той випадок, коли не право регулює владні відносини, а навпаки, коли політика впливає на правовий процес і рішення суддів.

      Ще один момент, який створює контекст скандалу навколо Омельченка, полягає в тому, що Президент сьогодні не може використовувати важелі заборони політичних амбіцій і домагань основних фінансово-політичних угруповань і практично пустив цей процес на самоплив. Можна сказати, що доля Омельченка його мало хвилює, як мало хвилює і проблема місцевого самоврядування. В даному випадку ми можемо говорити не просто про неврегульованість чинного законодавства, зокрема конституційних норм щодо повноважень глав адміністрацій і місцевого самоврядування у зв'язку із законом про столицю, а про те, що місцеве самоврядування виявилося на узбіччі політичного процесу.

      Якщо владі вдасться дотиснути Омельченка грубим нецивілізованим способом, до якого я відношу і рішення Печерського суду, це буде не просто перемога персонально над Омельченком — це буде демонстрацією того, що влада виходить з політичної доцільності в своїх інтересах. А для цього знаходяться такі методи політичної діяльності, які нічого спільного не мають з нормальними політичними технологіями.

Олексій Кордун, головний редактор журналу «Людина і політика»:

      — Думаю, це не кінець історії з відставкою Омельченка, можливо, тільки середина. Тому що у київського голови є ще судові інстанції, які можуть звернутися з апеляцією і оскаржити це рішення. Своє рішення з цього приводу повинен сказати і Конституційний Суд України — тобто розтлумачити цю правову колізію. Тому говорити про те, що рішення Печерського суду буде остаточним, навряд чи варто.

      Згідно із законодавством, дійсно, подання про звільнення з посади певного посадовця у виконавчій вертикалі робить Прем'єр-міністр України, але останнє слово — за Президентом, який і підписує указ. Тому говорити, що Президент ухиляється від рішення, навряд чи можна. Як і говорити про те, що в даному випадку підставляють Януковича, оскільки цей механізм передбачений в законодавстві України.

      Інша справа, що в українській політичній практиці це відбувається інакше: ініціатива про звільнення належить, як правило, особисто Президенту, далі вона просто оформлюється заднім числом у вигляді представлення Прем'єр-міністра України, а далі Президент заявляє, що раз Прем'єр так вважає — що поробиш, підпишу.

      Проте очевидно, що Омельченко не проковтне «пігулку» від Печерського суду. У нього є певний годинний люфт — 10 днів, протягом яких він може оскаржити рішення. Навряд чи можна сподіватися, що за цей проміжок часу встигне втрутитися Конституційний Суд зі своїми висновками.

За матеріалами iнтернет-видання «Форум».