Найбiльше гурт «Каffе» не любить запитання про два f.
— Де загубили автора вашої конкурсної пісні басиста Веселина Веселинова?
— Його зараз немає: він закохався в українську дівчину і побіг на побачення. Вже хоче просити політичного притулку... (всі сміються. — Авт.).
— А ви ще ні в кого не закохалися? І які назагал перші враження від Києва?
— Уперше ми були на промо-турі, найбільше сподобалася їжа, особливо вареники.
— Так, ми кожного дня замовляємо собі їх, коли обідаємо.
— А де зазвичай обідає болгарська делегація?
— Там, де живе, у готелі «Либідь». Неподалік нього розташоване гарне студентське кафе, де завжди багато людей. Нас уже починають впізнавати. Хто хоче нас побачити, може приходити туди... (усміхається. — Авт.)
— Напевно, для вас, мешканців сонячної Болгарії, київська погода неймовірно дощова...
— На щастя, ми пережили ці холоди і тепер з нетерпінням чекаємо спеки. Чим тепліше, тим коротшими стають...
— ... знаю, знаю — спідниці в дівчат (усі сміються. — Авт.). Між іншим, Мілене, позавчора ти святкував день народження...
— О! (усі в один голос. — Авт.) Багато-багато разів святкували.
— От як зранку почали, так вночі й закінчили. На прес-конференції співали для нього Happy birthday to you і пригощали журналістів цукерками «Корона». Але насправді найкращим подарунком буде гарний виступ гурту «Каffе» 19 числа. Точніше, якщо виступ гарно оцінять, бо співаємо ми і так добре.
— На яке місце розраховуєте?
— Міністр закордонних справ Болгарії Соломон Пасі послав тільки по перемогу. Ви знаєте, що нещодавно наша країна ратифікувала договір про приєднання до Євросоюзу в 2007 році, й виступ нашої групи — це перша акція Болгарії на європейському рівні.
Продюсер «Каffе» Ованес Малік-Пашаєв, який свого часу співпрацював із «Машиною часу», «Воскресеньем», «Черным кофе», а тепер уже вісім років живе в Болгарії, говорить, що група працює професійно, двоє хлопців закінчили знаменитий коледж Берклі в США, а всі решта — здобули музичну освіту вдома. Журналісти в Києві часто говорять їм про свої симпатії, саме тому пан Ованес співпрацює з «Каffе».
— Чи правда, що у вашій країні процедура національного відбору теж була скандальною, як і в Україні? Я чула, що група «Каffе» нібито сфальсифікувала результати...
— В Україні скандал був з однієї причини: «Гринджоли» не пройшли повну процедуру відбіркового туру. А в Болгарії була конкуренція — один із популярних ведучих, але не співак (ну от якби у вас Бубка чи Кличко вирішили співати) захотів поїхати в Київ. Він власник мобільних операторів, має свою газету, але є моніторинг, і коли він побачив, що програв, він не виступив на третьому турі, заявивши, що все підкупили. Але зараз ми спілкуємося з вами...
— Традиційне запитання «УМ» — ваша думка про українського конкурсанта.
— Їхня пісня абсолютно відрізняється від інших. Це таке собі енергетичне послання України для інших країн.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
