«Гринджол» стало ще більше. На репетиції 16 травня на сцені Палацу спорту їх було шестеро: Костюк, Калин, Пісецький та троє учасників балету «Соул Бі». Цікаво, що «соулбішник» Сергій виступає в амплуа барабанщика, він стукає на барабанах із тринадцяти років i паралельно керує балетом. «Нам зателефонували представники «Гринджол» і запропонували придумати постановку. Якби ми придумали щось нецікаве, ніхто б нас не запросив на сцену. Концепція духу свободи, який символізують наручники на наших зап'ястях, і синхронні рухи з музикантами видалися вдалими», — розповідає «УМ» учасник «Соул Бі» Костянтин.
На репетиції «Гринджоли» не вражають, як не вражали, зрештою, завжди. Про це постійно красномовно мовчать іноземні журналісти, яких українські колеги розпитують про враження від нашого цьогорічного конкурсанта: «Ітс нот Руслана...» — говорять вони. Можливо, в постановці номера краще було б задіяти всіх учасників гурту, а то участь барабанщика, як на мене, не є обов'язковою, та й обходилися досі без нього... Спочатку, між іншим, хотіли запросити діджея...
На сцені хлопці будуть у стильних костюмах від Лілії Пустовіт. «Над костюмами працювали разом. Сьогодні на репетиції ми були у нижній частині костюма, верхня буде не менш цікавою. Акцент ставимо на український фольк: на спині малюнок квітки, стилізованої під сучасність, як символу всепереможної краси. Звичайно, з елементами вишивки», — каже Дмитро, танцiвник балету.
У понеділок «Гринджоли» закінчили свій європейський промо-тур, повернувшись зранку літаком із Варшави. Отож «ура», за їхніми словами, «Гринджолам» кричали у Андоррі, Іспанії, Мальті, Португалії, Румунії, Македонії, Боснії, Хорватії, Греції, Латвії, Польщі та на Кіпрі. «У цьому промо-турі ми переконалися, що вибрали правильну пісню, яка зробить революцію в цьому попсовому «Євробаченні», — знову давить на всіх своїм авторитетом Роман Калин.
Усю прес-конференцію ми з колегою тягнули руку, намагаючись запропонувати українським революціонерам заспівати пісню. Народну, скажімо. Аж вони і самі затягли «Гуцулку Ксеню» і пригостили іноземців голубцями. А також надуділи на сувенірних сопілочках «нікому не відомий хіт», себто «Разом нас багато». «Участь у конкурсі одразу після Руслани нам не видається важкою: вона заявила, що Україна може мати гарні пісні». Поживемо — побачимо.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
