Чайка не квапиться реанімувати «... півня»

      Мабуть, саме тому він обрав бойові чати «5-го каналу» і навіть успішно «затесався» до чолівки його провідних «облич». Скидається на те, що найхолеричніший учасник згаданої музичної формації примудряється діставати задоволення з усього, до чого торкається його темпераментний перст і гострий язик (боронь вас Боже, потрапити на це лезо!).

      — Чи порівнюєш ти свою телевізійну працю з роботою журналістів інших телеканалів?

      — Найбільше все-таки дивлюся «5-й канал». По-перше, це професійний інтерес, мені цікаво спостерігати за роботою своїх колег, по-друге — у нас найбільше з-поміж решти телеканалів новин. Стосовно інших каналів, то, в принципі, я в курсі всього спектра. В першу чергу дивлюся теперішній — із Вахтангом Кіпіані — «Подвійний доказ» на «плюсах»; вибірково — програми з Ганною Безулик...

      — Чи змінилося, як на тебе, українське телебачення за останні кілька місяців?

      — Телебачення стало різноманітнішим. Раніше, коли телевізійники працювали за «темниками», то всі ті темники подавалися в однаковому порядку маніпулятивних новин. Зараз видно, хто і як заграє з новою владою, хто за браком скандалу створює той скандал на рівному місці, роздуваючи з мухи слона. Часом усе те виглядає так «сокирно», що викликає посмішку, а це вже добре.

      — Програму « Новий час» ти отримав «у доважок» від керівництва чи тобі стало затісно у «5 копійках»?

      — Це була цілком несподівана пропозиція від нашого менеджменту: поєднати таке собі ток-шоу з журналістською роботою, яка виходить за межі репортерського стилю. Коли журналіст має можливість підходити до «лайфового» сюжету як до авторського мікрофільму, так чи інакше зберігаючи при цьому концепцію каналу збалансованих новин, де подаються різні точки зору. І ми намагаємося, піднімаючи в сюжеті певну проблему, запрошувати до студії гостя, який міг би представити другу, третю чи й узагалі діаметрально протилежну точку зору. Такий підхід надає розмові драматизму, а це завжди цікаво сприймається.

      — Як мені відомо, на «5-му каналі» існує досить серйозна ротація: люди весь час змінюються. Що їх не влаштовує?

      — У нас не «серйозна ротація», а нормальна ротація. Відбувається становлення армії журналістів, яка має забезпечити наш цілодобовий (в ідеалі) новиннєвий канал. Мені буває дуже цікаво бути присутнім на співбесідах. Журналісти, які приходять на канал, починають із того, мовляв, який я хороший, який маю величезний досвід, вісімнадцять записів у трудовій книжці, 25 місць роботи, аж раптом шеф-редактор запитує в нього: «А хто зараз голова СБУ?». І тут людина починає лепетати щось незрозуміле. Тобто часто в людей, які влаштовуються на роботу, бачиш совкову непрофесійність і завищену самооцінку. Звісно, такі поступаються місцем сильнішим гравцям. Що стосується облич каналу, то, навпаки, старі кадри залишаються, додається й багато нових. Тобто завдяки нам збільшується число впізнаваних облич в українській журналістиці.

      — Чи трапляються у тебе непорозуміння з начальством?

      — У нас цілком ділові стосунки, а всі проблеми вирішуються у вигляді професійного діалогу, себто без криків та емоцій. Мені завжди вдавалося дійти з ними згоди. Щоправда (сміється), не завжди ця згода буває такою, як ти її уявляв, але компроміс, однак, досягається. Більше дискусій у мене виникає з певною частиною глядачів, але, мабуть, телебачення саме для цього й існує.

      — Від теперішніх твоїх глядачів, а колишніх слухачів, мені доводилося чути, що Роман Чайка мав природніший вигляд колись у радійному форматі, ніж тепер у телевізійному...

      — Особисто мені все-одно який формат, природньо почуваюся в будь-якому. Щоправда, телекамера більше зобов'язує й мобілізує бодай у сенсі тих-таки рухів, жестів: я не можу, скажімо, як людина емоційна посеред ефіру вискочити з кадру.

      — Чи існують у телебаченні речі, які тебе (сам сказав!) як людину емоційну нервують, дратують, бісять зрештою?

      — Є в телебаченні деякі речі, що мене справді бісять. Але це так само, коли на виробництві людину, яка працює за верстатом, дратує шум від колінвалу. По-перше, це дзвінки цілком совкових глядачів, які намагаються прорватися в ефір не для того, щоб поставити запитання, а щоб висловитися. Бо вважають себе за найдосконаліших фахівців у трьох речах: а) вони знають, як найкраще вилікувати людину; б) як найліпше розрахувати траєкторію польоту космічного корабля; в) це є найбільші фахівці у журналістиці, тільки вони не сидять в екрані, а намагаються туди влізти через телефон. Всі вони — продукт «країни рад», яка наплодила подібних «радників». Страшенно багато людей, які просто не здатні чути. Вони можуть зателефонувати до студії з тупими закидами до тебе чи до твого співрозмовника. Й переважно ті закиди або зовсім не стосуються теми розмови, або ж, і це буває найсмішніше, їхня суть цілком відповідає щойно висловленій з екрана точці зору.

      — Часто доводиться чути, що на журналіста неможливо вивчитися, потрібно ним народитися...

      — Я маю три освіти. Перша, університетська — це біохімія, друга освіта — музична і третя освіта, яку я здобував у Німеччині, це саме теле-радіожурналістика. Коли я, закінчивши університет, отримав червоний диплом, постало питання, братися за наукову роботу чи йти в аспірантуру. Саме в цей час ми розпочинали проект, який називався «Радіо «Люкс». Тож треба було вибирати: чи йти в Інститут біохімії, чи їхати в Німеччину навчатися на того-таки журналіста. Я поїхав до Німеччини.

      — Якби тобі запропонували на якомусь іншому каналі грубші гроші, ти пішов би з «5-го»?

      — Думаю, що ні. Я не є аж така вже вибаглива людина, яка рухається від великого гонорару до ще більшого. Зараз маю баланс, коли нормально оцінюється моя праця й водночас є змога реалізувати себе як журналіста. Я слабко себе уявляю в будь-яких інших мас-медіа України, в яких гострота поставлених журналістом запитань впирається в тупість власників каналів або медіакерівництва.

      — Чи може телебачення бути цілком чесним і неупередженим?

      — Прагнути до хорошого завжди треба. Нехай навіть те хороше станеться не так швидко, як хотілося б. На медіа-ринку України вже є достатня кількість професіоналів. Інша справа, наскільки цей ринок різноманітний, щоб забезпечити розмаїття думок і розмаїття фахової подачі інформації. Велика частина суспільства потребує хорошого і якісного телебачення, але не має його. А для широкої маси іншої категорії народу є величезна кількість «пластмасового» попсового ТБ. Скажімо, на промисловому ринку попит на різні пропозиції так чи інакше збалансовується. На медійному ж ринку йде страшенний перегин у бік ширпотребу, як на барахолці з дешевою китайською продукцією.

      — Як здоров'я «Мертвого півня»? Злостивці подейкують, що він дедалі дужче холоне...

      — «Мертвий півень» живе рівно настільки, наскільки група може жити поза цією тупою грою, яку українці люблять називати «шоу-бізнесом». Ми існуємо як колектив, який збирається тільки під такі виступи і такі акції, які нам подобаються і які відповідають ідеї музики, яку ми проповідуємо. Останнього разу ми виступали на вечорі «Бу-Ба-Бу» в Києві, а найближчий наступний виступ у повному складі планується в Каневі 22 травня.

      — Невже в «однойменний» рік не хотілося б вдихнути в групу нове життя, трохи реанімувати «півника»?

      — Нехай спершу реанімується країна, тоді вже можна буде говорити про реанімацію «Мертвого півня». У новій країні, але за старого шоу-бізнесу, ми нічого не хочемо з ним робити.