І все-таки воно знімається

      На кальварійських посиденьках із журналом «КINO-КОЛО» журналіст «УМ» дізнався, скільки коштує український фільм-учасник Каннського кінофестивалю «Подорожні», на якому телеканалі монтує анонси режисер фільму Ігор Стрембіцький, кого називають імовірним режисером блокбастеру «Тарас Бульба», для якої країни працює лауреат Берлінале, аніматор Степан Коваль.

      У середу в конференц-залі УНІАН говорили про кіно. Не плаксиво, тужливо і траурно, а так, доволі оптимістично. Про участь українських фільмів у трьох найпрестижніших у своїх галузях фестивалях — дипломної роботи Ігоря Стрембіцького «Подорожні» в конкурсі короткометражних фільмів Каннського кінофестивалю, документального фільму Валентина Васяновича «Проти сонця», який уже отримав спецприз журі МКФ у Клермон-Феррані, і анімаційної стрічки «П'єса для трьох акторів» студента п’ятого курсу Інституту імені Карпенка-Карого Олександра Шмигуна в офіційній програмі «Панорама» 29-го МКФ в Ансі. Природно, йшлося про стрічки документальні, короткометражні й анімаційні, які можуть проявити талант режисера за менші гроші, ніж повнометражне ігрове кіно. Модератором зустрічі виступив кінокритик, головний редактор квартальника «КINO-КОЛО» та Національного кінопорталу kinokolo.ua, автор і ведучий програми «Аргумент-Кіно»(«1+1») Володимир Войтенко, він поміж іншим презентував ювілейне, 25-те, число «КINO-КОЛА», яке відрізняється тим, що на його на сторінках зроду не побачиш маразмів українського кінопроцесу — тільки мистецтво, конструктив і євроінтеграція. Фактично це був публічний порахунок кінематографічних «прибутків»(збитків свідомо не чіпали) «при світлі», себто в присутності преси, щоб донести певні месиджі не тільки до суспільства, а й до культурних чиновників. Бо, за словами учасників зібрання, до Міністерства культури і туризму, яке стало відкритим і прозорим, тепер просто так не проб'єшся, принаймні сценаристці фільму «Подорожні» Наталі Конончук із «каннською челобитною» не вдалося, сприяння їхньому із режисером фільму поїздці в Канн надає телеканал «1+1» і особисто Олександр Роднянський.

      Із розмови на посиденьках склалося враження, що українським кінематографістам держава створила такі умови існування, всупереч яким вони й почали рухатися і в боротьбі з ними народжувати цікаві твори. Скажімо, учасник цьогорічного Каннського кіноринку Тарас Томенко, який повезе у Францію свій новий фільм «Пересохла земля», робив цю 25-хвилинну стрічку понад 4 роки, і це на Президентський грант! Тарас каже, що пройшов 9 кіл пекла державного фінансування, коли гроші то закінчувалися, то зникали, то зависали. Головного демона Томенко бачить в мінстерстві на вулиці Франка, натомість Валентин Васянович каже, що міністерство йому допомагало, а студія «Укркінохроніка» заважала — обіцяла дати єдину в господарстві хорошу камеру, а дала три нікчемні, замість плівки 33 мм видали 16 мм, а потім ще й фільм приймати не хотіли, сказали, що він ганьбить екран. А міністерські прийшли і сказали, що їм  подобається, — так Васянович і вийшов із ситуації. Кінокритик Сергій Тримбач теж згадав, як важко і сумно знімався на «Наукпопі» 10-хвилинний документальний фільм «Любов небесна» за його сценарієм. Після цих зйомок режисер Юрій Терещенко зарікся знімати на кіноплівку, тільки на цифру. «Якщо найближчі рік-два не відбудеться реконструкція студій, кіна не буде, — впевнений пан Тримбач. — Тому що й люди розучилися працювати за 10 років простою, і розруха цілковита». Натомість Ігор Стрембіцький, який заробляє гроші монтажем анонсів на телеканалі «Тоніс», ні на кого не нарікав, а фільм «Подорожні» робив 4 роки тому, що... лінивий. «Офіційно стрічка коштує 15 тисяч гривень», — щиро відповів Ігор на нескромне запитання про гроші. А неофіційно — плюс доплата за транспорт, авторський монтаж на власному комп'ютері і решта «дрібничок». Дружина Ігоря, сценаристка фільму і редактор «КINO-КОЛА» Наталя Конончук просто взяла касету, поклала її в конверт і, щоб не розмінюватися на дрібниці, відіслала з київської Головпошти просто в Канн. На запитання «про що ваше кіно», Наталя сказала: «Я вам відповім так, як у французькому посольстві, коли мені візу не хотіли давати, — «про психів». Молоді кінематографісти, на відміну від своїх пафосних «дєдушок» із Спілки, багато жартували, а про свою роботу говорили приземлено і смішно: Наталя Конончук сказала, що сценарії народжуються з того, що Ігор штовхає якусь ідею, потім про неї забуває, а вона записує десь на клаптику. Коли ж приходить термін здачі якогось грантового проекту чи конкурсу, вона сідає і швиденько робить сценарій. До речі, Наталя та Ігор виграли грант у Гете-інтституту по програмі «Примирення» і зніматимуть новий фільм.

      Учителя Ігоря Стрембіцького, відомого документаліста Сергія Буковського більше турбує: а що після Канн? Що буде з Ігорем, Валентином, Олександром? «Нинішня влада наступає на ті самі граблі, що й попередня, — вона не вміє мислити стратегічно. Вони знову ставлять на блокбастер. Я не проти «Тараса Бульби»( до речі, першим претендентом на режисерське крісло українсько-польсько-французького проекту називають Федора Бондарчука), але це два тижні в прокаті, а далі? Я переконаний: завдання держави — підтримувати саме молодих кінематографістів, це її прямий обов'язок», — вважає Буковський.

      Утім засвітка на міжнародних форумах усе ж забезпечує наших режисерів роботою — лауреат «Срібного ведмедя» на Берлінале, аніматор Степан Коваль, який працює на ТЕТ, зараз знімає українську анімаційну казку для великого російського проекту. Валентин Васянович завдяки продюсеру Світлані Зінов'євій знімає новий фільм — про дві подружні пари, одна з них мешкає у селі, а друга — у місті, з якою швидкістю минає їх час і на що вони його витрачають.

      За каталогом, який видав Центр імені О. Довженка, у 2004 році в Україні було знято 115 фільмів, і, як сказав кінокритик Сергій Тримбач, за документальне кіно нам сьогодні не соромно, а класик української анімації, учитель Степана Коваля і Олександра Шмигуна Євген Сивокінь повідомив, що за останні 5 років українські аніматори привезли понад 20 престижних нагород із Міжнародних кінофестивалів. Залишився дріб'язок — розкачати ігрове кіно, але зациклюватися на ньому теж не варто. Адже стали у швейцарському прокаті прибутковими документальні фільми, адже функціонував колись у київському кінотеатрі анімаційний зал, і успішно. Треба просто рухатися. Недарма 25-те «КINO-КОЛО» вийшло з «робочою« темою на обкладинці: Українське. Вчора\сьогодні\завтра.