У певний момент історії бачення світу на теренах України «перевернулося», через бучні антирелігійні кампанії з життя вивітрювалися християнські цінності, передусім ставлення до людини як до Божого творіння. Сьогодні викладачі й студенти Українського католицького університету, де всі навчальні курси пропущені через призму християнського сприйняття, пробують повернути українцям світогляд любові. Перші успіхи вже визнані: Гелен Пфайєр, яка опанувала українську мову і навчалася в Літній школі УКУ, свою магістерську працю в Гарвардському університеті присвятила дослідженню цього університету як феномену суспільного й релігійного життя на пострадянському просторі. На переконання молодої дослідниці, УКУ формує спеціалістів, що, працюючи на різних посадах, повертатимуть християнські цінності в українське суспільство.
Львівська богословська академія Української греко-католицької церкви — як крок до майбутнього університету — була створена у 1928 році. У 1939-му, з переходом Західної України у володіння СРСР, академію закрили, а 1944 року «остаточно» ліквідували. Репресований патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий, звільнений з радянського концтабору на вимогу світової громадськості, 1963 року заснував невеликий Український католицький університет у Римі (слово «католицький» перекладається як «соборний»). На його фасаді викарбувано: «Любов до науки собирає у розсіянні сущих». Патріарх розглядав освіту як засіб єднання українства. У 1994 році, через 50 років після знищення, Львівська богословська академія відновилася в Україні, ще й привнесла новизну в релігійну освіту: богослов'я тут почали опановувати не лише семінаристи, а й світські люди, і монахині. Через 8 років цей заклад виріс в Український католицький університет. Сьогодні це потужний інтелектуальний і духовний центр Східної Європи, хоча й досі дещо незвичний на українському освітньому просторі. «Можна надіятися, що найближчими роками Україна стане важливим центром християнської богословської науки, — розповідає ректор УКУ доктор Борис Гудзяк. — На Заході богословські дисципліни нині в занепаді. Але в Україні життя християн проти течії у ХХ столітті, коли церкви заборонялися, понад 17 мільйонів українців загинули від голодоморів, воєн, репресій, є плацдармом для сучасних богословій. Таке осмислення реального життя — це є богослов'я».
Предмет, який допомагає навчитися дивитися на світ по-християнськи, в Україні досі нелегальний — богослов'я не акредитоване як навчальна дисципліна. Випускники УКУ — спеціалісти з теології — у своїй державі залишаються без дипломів державного зразка. Ще 1997 року ЛБА розпочала шлях до визнання богослов'я як університетської дисципліни. Минуло чотири роки, поки Міністерство освіти внесло богослов'я у державний перелік спеціальностей, з яких може надаватися освіта в українських ВНЗ. «Траплялися й комічні ситуації, — згадує проректор з питань навчання УКУ, кандидат філософії Тарас Добко. — На одній з нарад у 1998 році одна особа з міністерства, вважаючи, що богослов'я і теологія — це зовсім різні речі, говорила: «Ну, теологію ще можна було б визнати як дисципліну, а от богослов'я — навряд». Після внесення предмета до переліку Міносвіти потрібно затвердити його нормативний стандарт. Для богослов'я такого освітнього стандарту міністерство ще не виробило. Багато хто вбачає у цій тяганині радше психологічну, ніж «бюрократичну» проблему — багатьом чиновникам важко змиритися з думкою, що фахівці з «опію для народу» отримуватимуть державні дипломи на рівні з математиками, геологами, філологами...
Визнання у країні богослов'я наукою — це турбота не тільки ВНЗ, а й культури загалом, яка все ще відмітає глибинне, нематеріалістичне осмислення життєвих реалій. Здавалося б, такі проблеми мають бути на всьому пострадянському просторі. Утім у Литві, як розповів Тарас Добко, немає католицького університету, але є богословські факультети, які мають визнані державою дипломи. У кількох університетах Росії і Білорусі діють богословські програми, з яких видають визнані державою дипломи. Утім ці програми у багатьох аспектах радше нагадують курс релігієзнавства. «Для нас є принциповим довести, що богослов'я не є дублюванням того, що вивчається в релігієзнавстві, — каже Тарас Добко. — І державна акредитація чи ліцензія для нас не є самоціллю, ми хочемо зберегти обличчя нашої програми». Програму з богослов'я розробив для університету міжнародний колектив викладачів. Про її результативність свідчить хоча б те, що дуже багато випускників УКУ успішно продовжують навчання на інтенсивних богословських курсах у різних університетах Західної Європи чи Північної Америки, понад 80 відсотків випускників стажувалися у різних освітніх закладах світу. Двері для навчання випускників УКУ в кращих закордонних вузах відкрила акредитація програм і визнання дипломів тоді ще ЛБА від Конгрегації католицької освіти в Римі. «Ми вирішили запропонувати свій досвід державі як пілотний проект, щоб Міносвіти при виробленні нормативного стандарту з богослов'я для всієї освіти в Україні змогло запозичити наш досвід», — ділиться пан Добко.
На трьох факультетах Українського католицького університету (богословсько-філософському, гуманітарному та катехитично-педагогічному) працюють понад 140 викладачів, серед яких уже є вирощені «на місці» молоді кадри, діють вісім науково-дослідних інститутів, бібліотека університету налічує майже 70 тисяч томів найрізноманітнішої літератури різними мовами. Іноземних мов студент вивчає тут, як мінімум, чотири — латину, давньогрецьку та дві сучасні європейські (деякий час в університеті викладали й давньоєврейську). Із часом студенти планують взятися за опрацювання історичних документів у архівах Львова, написаних давніми мовами, звісно, опанувавши університетський курс «комп'ютерна техніка в історичних дослідженнях». Програма з історії в УКУ особлива, це не звична схема воєн і технічного прогресу, а передусім історія розвитку ідей, культури. Історію України ХХ століття, зокрема репресованої Української греко-католицької Церкви, студенти пізнають не тільки з книг. Четвертокурсники мають семінар, де навчаються методології усної історії, основ текстуального аналізу, архівування. «Підкуті» таким чином студенти записують інтерв'ю в очевидців, і на їх основі пишуть невеличку наукову працю. Усі записи опрацьовують спеціалісти з Інституту історії Церкви УКУ, де діє проект «Образ сили духу: жива історія підпільного життя УГКЦ 1946—1989 рр.» і поміщають на веб-сторінку, де можна послухати живий голос свідків.
Найближчим часом гуманітарний факультет розростеться новою гілкою — навчальною програмою з соціальної педагогіки, згодом студенти матимуть змогу спеціалізуватися і з психології, політології та соціології. Тарас Добко ділиться: «У багатьох університетах запроваджують дисципліни, які окуповують себе: менеджмент, економіка, право. Для нас важливе інше — щоб поряд з тими, хто розвиватиме нашу економіку й політичну систему, були особистості, які робитимуть їх спрямованими на людину».
Студентів УКУ радо приймають в університетах Європи та Америки. Чи не кортить їм десь там і залишитися? «Ми щороку надсилаємо наших студентів на різні літні стажування — до Франції, Німеччини, Польщі, Італії, Канади, США, — деталізує пан Тарас. — За 6 років у таких стажуваннях узяли участь понад 300 осіб. З них не повернулися тільки двоє. Ми стараємося будувати навчальний процес так, щоб місія університету — надавати освітні послуги для служіння в Україні — не залишалася порожніми словами». Частина навчального процесу в УКУ — це пасторальна або ж суспільна практика у сиротинцях, лікарнях. За словами пана Добка, молодим наголошують, що добрий студент не той, хто тільки сидить над книжками. Це людина, яка молиться, живе активним суспільним життям, не тільки вміє ідентифікувати проблеми суспільства, а й подає ідеї, які можуть стати ключем до їх розв'язання.
ДОВІДКА «УМ»
Серед випускників УКУ: 29% священики та диякони; 26% продовжують навчання в Україні або за кордоном; 17% залишилися працювати в УКУ; 14% задіяні в соціальній сфері; 10% працюють у бізнесі; 4% закінчили навчання за кордоном і викладають тепер в УКУ.
У Католицькому унiверситетi чудово спiвiснують монахи i миряни.