Плекаймо «народників»

      Читачі «УМ», мабуть, пам'ятають публікацію «Цілителі або винищувачі» із головою Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини Міністерства охорони здоров'я України Тетяною Гарник, де порушувалася проблема шарлатанів від народної медицини. Герой іншої публікації, лікар-фітотерапевт Андрій Шевчук, доводив, що лікарем-травником, приміром, треба тільки народитись, а вивчитись, якщо не маєш таланту — важко. Але тема все ще спірна. Про те, чи важко вивчитись на лікаря-нетрадиційника — ми запитали у лікаря народної і нетрадиційної медицини, члена Професійної асоціації гомеопатів, випускника медичного інституту Української асоціації народної медицини Романа Антюхова. Наша розмова почалася з питання дещо передбачуваного...

      — Романе Володимировичу, як ви вирішили податися у «нетрадиційні» лікарі?

      — Усе почалося у медичному училищі, де я вчився на медбрата. З другого курсу ми багато часу проводили у лікарнях, допомагаючи персоналу і набуваючи медичного досвіду. Саме в ті роки (початок 90-х) з'явилось багато інформації про талановитих народних цілителів, травників, костоправів. Усе це, природно, ми обговорювали на заняттях. Наші викладачі з кафедри педіатрії пройшли курси з корейської терапії су-джок (голковколювання мінi-голками), почали її практикувати і були задоволені результатами, чим ділились із нами. Так, у хворих дітей у стаціонарі при використанні су-джок швидко зникала висока температура, припинялись спазми, зникали ознаки алергії. Для нас, студентів, це було вагомим. Метод працював не гірше за стандартну терапію!

      Тоді я почав цікавитись цим більше. Оволодів технікою безконтактного масажу настільки, що міг руками знімати головний біль у однокурсників і навіть викладачів. І дипломну роботу з філософії захищав за темою «Нетрадиційна медицина».

      Та незважаючи на поклик серця, працювати почав у медицині ургентних станів. Що таке виїзна бригада невідкладної медичної допомоги — не мені вам пояснювати. Виклики у будь-який час доби, в будь-яку погоду, хворі всі різні... В основному це були загострення хронічних хвороб. Ми можемо видалити гострі стани, зняти це загострення. А от самі хронічні хвороби вилікувати набагато важче. Я вже тоді замислювався, що за умови дотримання правильного способу життя та прийняття ліків за приписами лікаря пацієнт живе ніби у вузькому коридорі відносного здоров'я, та одужанням це не назвеш. Мабуть, варто було пошукати інший вихід.

      Майже у той самий час я прочитав про «Біорадіологічний інститут», який існував перед Другою світовою війною у Берліні. У ньому готували лікарів для обслуговування членів уряду, і що цікаво, студенти, крім звичайних медичних дисциплін, вивчали і практично оволодівали травознавством, екстрасенсорною дією, гомеопатією, медичною астрологією. Їх навчали найкращі викладачі, запрошували навіть тибетських лам, а виліковували випускники цього інституту навіть онкологічні захворювання, не кажучи вже про «звичайні» хвороби. Скажіть, хто про таке не мріяв?

      Пройшло зовсім небагато часу, і я почув, що в Києві відкривають Медичний інститут Української асоціації народної медицини, у якому можна буде пройти навчання, аналогічне тому, яке було, в Берліні!

      — І вирішили, нарешті, піти за покликом серця? Але, наскільки мені відомо, там вчаться не на бюджеті, так?

      — Так, для вступу я мав пройти співбесіду, укласти контракт і надати оплату. Грошима мені батьки допомогли, які, на щастя, максимально мене підтримали. Так я став слухачем інституту, як і мріяв.

      Мушу сказати, що перші курси були складні і не надто цікаві. Студенти часто скаржились, ну, навіщо все це потрібно, хто з лікарів, крім, хіба що, хірургів повинен глибоко знати анатомію, гістологію і тому подібне? Тим більше — навіщо це все лікарю нетрадиційної медицини? Та зате на старших курсах починаєш розуміти, що для того, щоб застосовувати ту ж фітотерапію, потрібне грунтовне знання фізіології людини, біохімії; щоб розуміти дію гомеопатичних препаратів — також хімії, біохімії, нормальної й патологічної фізіології, анатомії. Не знаю кому як, а мені було цікаво вчитися. Я досі вдячний завiдуючому кафедрою нормальної фізіології професору Козлову за те, що він нас, студентів, надихав.

      А ще ми з нетерпінням чекали щорічної студентської наукової конференції. Що це таке, ви, мабуть, уявляєте. Обираєш собі тему, наукового керівника — і вперед, до бібліотеки, досліджувати додаткову літературу. Я особисто писав одну з таких праць під кервництвом завкафедри фітотерапії з курсом фармакогнозії Тетяни Гарник, і мушу нескромно зізнатись, що вона навіть була надрукована в журналі «Фітотерапія».

      Не скажу, що було легко. Вчишся з ранку до вечора в інституті, бібліотеці, вдома. У нас були і практичні заняття. Любов Дудченко вела у нас курс медичної ботаніки (її, без перебільшень, можна назвати ентузіастом своєї справи). Під її керівництвом ми кілька тижнів вивчали лікарські рослини у ботанічних садах Києва, лісопарках, гідропарку. Збирали гербарій. Як правило, образ лікаря в суспільній свідомості — це людина у білому халаті, з купою таблеток, ампул... А ми були оточені рослинним світом. З'ясували, що на невеличкій за розміром галявинці можна знайти дюжину видів рослин, кожна з яких має унікальний лікувальний ефект. Корені, трава, квіти і навіть аромат мають цілющу силу. Щоправда, треба знати, як їх правильно приготувати і застосувати, але про це і вчить фармакогнозія...

      Лікування травами дуже цікавить не тільки нас, а весь світ. Ще у 1970-х Всесвітня організація охорони здоров'я просила приділяти особливу увагу вивченню дії лікарських рослин. Фітотерапія часто є найкращим методом при лікуванні багатьох хронічних хвороб, оскільки рослинні препарати не настільки чужорідні для організму, як синтетичні ліки, і їх можна застосовувати протягом тривалого часу.

      — Мені завжди здавалося, що траволікування у нас набуло такої шаленої популярності через дорожнечу звичайних ліків... А якби у країні був вищий соціально-економічний рівень життя, коли людина може собі дозволити піти в аптеку і придбати навіть дорогі ліки, такого поголовного захоплення фітотерапією ми б не спостерігали...

      — Рівень життя тут ні до чого. І благополучна Європа активно звертається до методів нетрадиційного лікування. Приміром, у Великобританії уже більше ніж 150 років функціонують кілька гомеопатичних шпиталів та факультет гомеопатії, де лікарі із звичайною підготовкою можуть оволодіти цією дисципліною.

      У США до 1950-х років також можна було отримати подвійну оcвіту: звичайного лікаря плюс лікаря-гомеопата. Але у 1950-х у зв'язку з бурхливим розвитком хіміотерапії таке навчання майже припинили. Зате з початку 1980-х відкриті коледжі, де лікарі протягом чотирьох років можуть пройти перепідготовку і отримати диплом лікаря нетрадиційної медицини. Вони там вивчають гомеопатію, ботаніку, фармакогнозію і фітотерапію, китайську традиційну медицину (яка, зокрема, містить голковколювання, припалювання) мануальну медицину, аюрведичне лікування, гідротерапію та багато чого іншого. Готують «нетрадиційників» і в Канаді, і в Австралії. Про повагу в цих країнах до методу свідчить хоча б те, що великий двотомний енциклопедичний «Підручник натуральної медицини», складений на основі серйозних наукових досліджень, є в бібліотеці кожного медуніверситету США і рекомендований до вивчення всім практикуючим лікарям.

      Лікарів-гомеопатів більше 100 років готують і в Індії — у профільних коледжах за 5,5-річною програмою. Таких коледжів там аж 132, вони є підрозділами великих університетів, таких як університет Калькутти, Делі, Бомбея та iн., і надають вищу гомеопатичну медичну оcвіту за єдиною державною уніфікованою програмою.

      А в нашому інституті на п'яти факультетах навчається більше ніж дві тисячі студентів, які теж вчаться для впровадження ефективних засобів народної медицини у практику охорони здоров'я. Це може бути надійними підвалинами знань майбутнього сімейного лікаря. Навіть досвідчені лікарі з великим стажем приходять до нашого інституту на спеціальні п'ятимісячні курси, щоб уміти застовувати методи нетрадиційної медицини. Тому що лікар повинен знати про всі можливі способи діагностики і лікування.