Ліричний вислів Лесі Українки «Краса України, Поділля», який залюбки і часто повторюють подоляни, могли б аргументовано заперечити мешканці інших країв, бо не менша окраса нашої землі — і морські пейзажі Криму, і гірські ландшафти Карпат. І все ж Поділля заслужено відносять до наймальовничіших куточків, тому замисел провести у Вінниці першу виставку фотопейзажів, яка б об'єднала кращих митців трьох основних областей регіону, заслуговує пильної уваги, бо вона дозволяє ніби за раз охопити поглядом усі ландшафтні та культурні особливості краю, об'єднати окремі враження в одне інтегральне ціле.
Ясна річ, серед двадцяти двох учасників кількісно переважали господарі-вінничани (для світлин Володимира Очеретного, якого не стало кілька місяців тому, відвели навіть окремий куточок), але місця в експозиції були щедро виділені й для гостей із Хмельницького та Тернополя. Переважна більшість митців представляють Національну спілку фотохудожників, із них п'ятеро здобули успіх за кордоном — їх визнала за «своїх» міжнародна організація AFIAP.
Якщо аналізувати самі твори, то, як часто буває на перший раз, не все виставлене можна вважати рівним. Слід відзначити кілька робіт (теж, як не прикро, вінничан), які за естетичним рівнем явно не дотягують до того, щоб вважатися образними знахідками. Так само ще кілька цілком вдалих артефактів завітали в експозицію випадково, оскільки за жанровими критеріями їх слід би віднести не до пейзажів, а до фотографій жанрово-тематичних, де пейзаж відіграє службову роль і виступає не більше ніж тлом. Але це ті винятки, які не зуміли вплинути на естетичну погоду «Краєвидів Поділля», — швидше, вони самі загубилися серед світлин, здатних задовольнити найвибагливіші смаки.
Виставку я умовно розділив би на дві групи, зарахувавши до однієї з них ті фотографії, головним «героєм» яких є природа в її різноманітних проявах, до другої — ті, де увага акцентується на архітектурних та інших витворах людських рук. (Щоправда, ступінь культурного освоєння регіону настільки високий, що зазвичай між обома групами важко провести демаркаційну лінію).
Серед перших варто відзначити знімки Олександра Гордієвича (Вінниця) із серії, присвяченої геологічному заказнику Гайдамацький яр, Григорія Марценюка (Вінниця), який упродовж багатьох років знімає невелике озеро всередині міста і постійно дивує зробленими там усе новими й новими яскравими знахідками, співця Подільських товтр Олександра Колосовського (Хмельницький).
А от що стосується архітектури, то в знімках цієї групи виразно проглядає тяжіння до спадщини минулого, до осмислення засобами фотомистецтва наших історичних коренів. Кам'янець-Подільський та Меджибіж, панорама славетного села Буша, замок князя Острозького, мальтійські хрести старовинного кладовища — все це стало органічною часткою подільських краєвидів. Деякі з них вражають лаконічністю засобів і водночас філософською глибиною змісту, як світлина Олександра Колосовського «Бакота» — простий дерев'яний хрест над тим місцем, де покоїться на дні водосховища Новодністровської ГЕС старовинне містечко Бакота, а над минулим — троє хлопчаків зі своїми вічними хлоп'ячими клопотами, звичними для всіх епох.
Чесно кажучи, навіть шкода, що через якийсь тиждень експозицію знімуть, фотографії повернуть авторам. А так би хотілось, щоб вони завітали до Києва, Одеси, Донецька та інших міст, адже багато тамтешніх жителів ніколи не бачили, як виглядає Поділля — одна з окрас України.