З 25 квітня канал «1+1» почав показ, як зазначено на сайті студії, «першого військового хіта пострадянського періоду»: одинадцятисерійний серіал Ніколая Досталя «Штрафбат». Той-таки анонс намагається навіяти українським глядачам, що ця стрічка виправляє помилки історії. Доки ми, розвісивши вуха, баранувато сприйматимемо Другу світову війну в імперській інтерпретації Росії, і зі сльозами на очах слухатимемо в українському ефірі розповіді Алєксандра Розенбаума про те, які «чєчєни звєрі», доти не вщухнуть крики ненависті з одурених і генетично виснажених численними голодоморами регіонів нашої держави про «бєндєровскіх бандітов», підігріті категоричними висловлюваннями деяких, застряглих у позавчорашньому дні політиків. Тотальну і сліпу героїзацію війни, що в неї, мов худобу, було вкручено народи колишнього Совєтського Союзу, варто виполювати тихою сапою і вимітати паршивою мітлою. Інакше може скластися так, що майбутні покоління українців сприйматимуть помаранчевий Майдан як такий собі аборигенський фестиваль «пєсні і пляскі».

Чотирнадцять документальних стрічок розкажуть про сенсаційні факти з історії Другої світової війни. Як стверджує сам автор і ведучий проекту Дмитро Харитонов, сценарії та готові фільми адаптували спеціально для показу в нашій країні. Творчий колектив проекту працював як з українськими, так і з німецькими архівами. «Друга світова, — каже пан Харитонов, — це період, в якому ще багато неясного. Її таємниці вигулькують із закритих архівів і назавжди змінюють уявлення про, здавалося б, відомі події, ситуації та людей. «Звичайна сенсація» — проект, що відкриває «зворотний бік» однієї з найдоленосніших подій XX сторіччя. Серед 14 представлених фільмів є історії і про «маленьких людей», наприклад, як з Освенціма втекли закохані — поляк та єврейка. І стрічки, пов'язані зі знаковими персоналіями, як, скажімо, невідомий матеріал про зйомки Чарлі Чапліном «Великого диктатора». Коли ми почали працювати над цим матеріалом і вперше побачили сенсаційні кадри, пригадалася сентенція Марка Твена про те, що правда неймовірніша за вигадку, бо вигадка мусить триматися в рамках правдоподібності, а правда — ні».