Лізинг — не рекет

      Західна Україна зараз більше відома як центр туризму та як регіон-донор дешевої робочої сили для Західної Європи, ніж розвинений сільськогосподарський край. Хоча колись на цих мальовничих Карпатських горах були свої здобутки і в тваринництві, і в птахівництві, і в овочівництві. Принаймні Городенківський район Івано-Франківської області, де нещодавно національна акціонерна компанія «Украгролізинг» провела семінар-нараду «Перспективи розвитку фінансового лізингу і ринку технічних послуг у західному регіоні України», років із п'ятнадцять тому був передовим в області, вважався районом високої культури землеробства. «Ми за останні роки знизили виробництво, майже втратили велике тваринництво, загубили овочівництво, птахівництво, свинокомплекси», — знехотя зізнається Микола Олінійчук, голова Городенківської райдержадміністрації.

      Не останню роль у падінні сільськогосподарського виробництва зіграла відсутність техніки — газдам через брак міні-тракторів довелося пересісти на коней і орудувати не комбайном, а вилами та косами. Саме тому районне керівництво охоче пішло назустріч фахівцям з Украгролізингу, коли ті запропонували відкрити тут, на Прикарпатті, НАКівський сервісно-технічний центр. Постійні читачі «УМ» знають, що ця лізингова компанія як юридична особа діє два роки. За цей час, як стверджує голова правління НАКу Євген Томін, вона досягла мільярдного обороту. Умови лізингу, тобто продажу техніки із розстрочкою, досить прості: 22 відсотки від вартості слід заплатити передоплатою, після чого машину віддають покупцю, який на решту суми оформляє кредит на п'ять років під 1,9 відсотка річних. Таким чином, за вартості трактора 130 тисяч гривень достатньо знайти 25—26 тисяч, щоб отримати «залізного коня» у користування.

      Схема начебто приваблива, проте починати на Івано-Франківщині, як розказує Василь Гречин, директор обласної філії Украгролізингу, було дуже важко. «Лізинг в області сприймали як щось незвичайне, — каже він. — Спочатку взагалі думали, що це — державний рекет, бо в 1998—2000 роках Державний лізинговий фонд примусово реалізовував імпортну техніку через Івано-Франківський облдержпостач. У результаті цієї діяльності залишилися значні борги — десь 3 мільйони гривень, які треба повернути до державного лізингового фонду». Тому й обсяги продажу техніки на заході не йдуть ні в яке порівняння із тими, що є в південних та східних областях України. І цьому сприяє не тільки специфіка регіону, де дуже мало посівних площ, зате багато лісів і гір.

      Івано-Франківська філія, яка, до речі, має машинно-тракторний парк і надає послуги з обробітку землі (приміром, гектар оранки коштує 60 гривень), за час своєї діяльності реалізувала 140 одиниць техніки на суму 8,3 мільйона гривень. Тоді як у східних областях ця сума сягає 25-30 мільйонів. Але івано-франківці сподіваються, що після семінару-наради, виставки і відкриття магазину запчастин, обсяги закуповуваної техніки різко зростуть. Адже місто Городенка обрали для технічного центру не тільки тому, що це — найперспективніший сільськогосподарський район, а й тому що райцентр межує з Тернопільською та Чернівецькою областями.

      Техніка, продемонстрована на виставці, враховує специфіку регіону, де давно «роблять погоду» не екс-колгоспи, а фермери. Це, по-перше, малогабаритні сільгоспмашини, по-друге, лісозаготівельні і, що дуже важливо, переробні агрегати. Відвідувачі змогли опробувати тут міні-трактори та мотокультиватори запорізького ВАТ «Мотор-Січ», трактори ХТЗ-2511 і ХТЗ-3521 Харківського тракторного заводу та техніку об'єднання «Південний машинобудівний завод» і ТОВ «Укравтозапчастина», яке співпрацює з білорусами. Трильовочну та навантажувальну техніку ВАТ демонстрував лубенський Спецлісмаш, переробну техніку — млини, дробарки, обладнання для м'ясомолочної та хлібопекарської галузей, для розливу рідин — Могилів-Подільський машинобудівний завод, черкаський ВАТ «Темп» та олександрійський ВАТ «Автоштамп». Тут же, на виставці, домовлено про спільний випуск гусеничних малогабаритних тракторів — бурякозбирального Т-70С та виноградозбирального Т-70В — з директором Кишинівського тракторного заводу Василем Кермечи. Планується, що цю машинерію незабаром збиратимуть на івано-франківському заводі «Агромаш», який випускає трактор «Прикарпатець».

      У планах компанії — допомогти звузити розрив між виробником і переробником. Бо тваринництво в регіоні є, але не великогосподарське — корівок на Прикарпатті утримують усе більше приватники. «Поставимо в Карпатах кілька переробних заводів, розрахованих на 30 тонн молока на добу. Це буде малоенергозатратне виробництво, вигідне для товаровиробника», — розповів почесний президент Украгролізингу Василь Шпак. Зручною в невеликому господарстві буде й система автономного та резервного живлення за рахунок енергії вітру. Проте купувати чи не купувати той же український вітрячок за 800 гривень (це без встановлення, бетонної бази і налагодження) чи привезти якусь надійнішу, але дорожчу конструкцію з-за кордону, вирішувати, як тут кажуть, добрим газдам. Адже не секрет, що, попри дешевизну, вітчизняна техніка суттєво кульгає на якість, на яку лізингодавці вплинути не можуть аж ніяк.

      Фахівці з Украгролізингу так хочуть пожвавити свою роботу і «присадити» вибагливого селянина на українську техніку, що обіцяють за 8—10 годин доставити будь-яку потрібну вам деталь до машин, реалізованих через компанію. Мовляв, цю оперативність гарантує налагоджений прямий і комп'ютерний зв'язок із українськими заводами-товаровиробниками. Однак остаточне рішення, з ким працювати, все одно за селянами.