Боржник-мільярдер і його кредитори

21.10.2003
Боржник-мільярдер і його кредитори

Малюнок Валентина ДРУЖИНIНА.

      «Ми не будемо звужувати конкуренцію додатковими умовами», — заявляв наприкінці липня голова Фонду держмайна Михайло Чечетов з приводу запланованого продажу акцій ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат імені Дзержинського». Через два місяці стало відомо, що Фонд все-таки висунув додаткові умови і тепер вони суттєво обмежують кількість учасників торгів або ж роблять проведення конкурсу взагалі неможливим.

За своїми правилами — за чужі гроші

      Знову «замовлення». Знову Фонд держмайна має намір передати прибуткове підприємство у «потрібні» руки. Або залишити в тих, що були? Учергове штучно обмежують коло учасників торгів, а отже, зменшується конкуренція. І знову Україна недоотримає сотні мільйонів. А звідси — старі проблеми із зарплатою і пенсіями, медичним забезпеченням, іншими соціальними програмами. Це стало зрозумілим після того, як Фонд оголосив конкурс стосовно продажу акцій державного металургійного комбінату імені Дзержинського і призначив дату — 8 грудня.

      Не тільки в Україні, а й поза її межами відомо ,що «Дзержинка» — підприємство унікальне. За багатьма позиціями жодне підприємство не виробляє подібної продукції.

      У промислових колах навколо ситуації з «Дзержинкою» iснує багато здогадок і чуток. На прибуткове, за визначенням, підприємство сьогодні почепили півторамільярдний борг, і тепер йдеться про... банкрутство.

      Аби розібратися, що це за Мамай наслав таке лихо, почнемо з «голови». Виявляється, з 1999 року управління державним пакетом акцій (спочатку — 50 відсотків плюс одна акція, а через рік — ще 48,8 відсотка; усього 98,8 відсотка) передано УкрСиббанку.

      Отож можна стверджувати: банк давно звик вважати унікальний комбінат своєю власністю. Тим паче що підприємство займає вигідне місце у виробничо-фінансовому «ланцюжку», що вибудував банк. Чи ж варто дивуватися, що йому не сподобалася ініціатива щодо приватизації цього підприємства? Враховуючи обіцянку Фонду проводити конкурс без додаткових умов, а також взявши до уваги стартову ціну пакета акцій 587,1 мільйона гривень, в УкрСиббанку засмутилися.

      А Фонд не тільки обіцяв, а й діяв. Наприкінці минулого року він запропонував позбавити «УкрСиб» права управляти «Дзержинкою», аргументуючи це «недобросовісним виконанням умов договору». Ця позиція зміцніла після того, як Президент України доручив передати Фонду всі корпоративні права з управління держвласністю.

      Як «УкрСибу» вдалося переконати Київський господарський суд проігнорувати доручення Президента, залишається таємницею. Але сталося те, що сталося: суд підтвердив правомірність банку управляти Дніпровським металургійним комбінатом імені Дзержинського до 27 липня 2004 року. Фонд такого ляпасу не стерпів і, мабуть, поскаржився гаранту, тому що після того звернувся до апеляційного суду. Не варто дивуватися, що управлінську кар'єру банку після того було підірвано. В іншому випадку навряд чи Фонд насмілився б виставити на початку жовтня держпакет на продаж. Мабуть, була упевненість, що на час торгів судова тяганина щодо права управляти держпакетом закінчиться на користь приватизаційного відомства.

      Коло претендентів на пакет стало очевидним — той самий «УкрСиб» і фінансово-промислова корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД), яка з ним подружилася останнім часом, а також група «Приват», яка має свої інтереси в металургії й відповідні кошти, аби брати участь у конкурсі.

      Не потрібно мати великий розум, щоб здогадатися, що при слові «Приват» пана Чечетова миттєво кидає у піт. Ну не любить він це слово! Зрештою, не про пріоритети вищого чиновництва йдеться. Ми — про чесне виконання держслужбовцями своїх обов'язків. У даному разі пан Чечетов повинен провести приватизацію комбінату з максимальною користю для держави. Підкреслюю, не на користь певних фінансово-політичних груп. І не на користь окремо взятого підприємства, як на цьому часто наголошує голова Фонду держмайна. Інтереси, які він повинен захищати, вищі — державні. Тому, до речі, не працівники комбінату приймали рішення про призначення Михайла Чечетова на цю посаду, а Президент України і парламент, який кілька разів спеціально збирався для затвердження кандидатури глави Фонду держмайна.

      На жаль, здається, Михайло Васильович так багато говорив про свою повсякденну працю на приватизаційній ниві на користь держави, що сплутав особисте з державним. Люди вже відкрито подейкують, нібито головний приватизатор служить, швидше, не справі, а конкретним особам. Уже нав'язла на зубах тема продажу привабливих підприємств, таких як Північний гірничо-збагачувальний комбінат, Нікопольський завод феросплавів тощо, внаслідок чого держава недорахувалася у своїй кишені майже мільярда гривень.

      Мабуть, сильно замислився Михайло Васильович, як же йому і план приватизації виконати, і старим друзям догодити. До того ж біс за язик смикнув бовкнути, нібито конкурс буде без обмеження кількості учасників. І подумав він, мабуть: що буде, те й буде, допишемо додаткові умови, аби вже з гарантією — для «своїх». Не вперше. Згадав, мабуть, як спритно продав Північний ГЗК його ж кредитору — УкрСиббанку (понад 100 мільйонів гривень не дорахувалася тоді держава) — і взявся за перо: «Потенційний покупець повинен надати документи,які підтверджують, що він...досяг домовленості з кредиторами (тобто, тими, хто давав кошти «Дзержинці». — Авт.), яким належить у сукупності понад 600 мільйонів гривень заборгованості ВАТ. Така домовленість повинна передбачати надання ВАТ відстрочки або розстрочки погашення цієї заборгованості на два роки, а також згоди кредиторів на реструктуризацію боргів або укладення мирової угоди — у межах порушення справи про банкрутство ВАТ...»

Фаворити точать зуби один на одного

      Кажуть, ще у квітні дуже засмутилися керівники ІСД та «УкрСибу», коли Михайло Чечетов оголосив про півмільярда гривень як приблизну вартість 98,8 відсотка держпакета акцій Дніпровського металургійного комбінату. Як свідчать обізнані люди, в кулуарах представники цих компаній обурювалися, що підприємство, яке має півтора мільярда гривень кредиторської заборгованості, коштує так дорого.

      Для себе зазначимо,що п'ятсот мільйонів — навіть нижче номінальної вартості акцій цього комбінату.

      Але не так просто розчулити пана Чечетова. Є грішок — б'є «своїх», щоб «чужі» боялися. Трохи згодом він уточнив: продамо комбінат за ціною не нижчою номінальної. І стримав слово — призначив старт торгів, як уже згадувалося, з початковою ціною 587,1 мільйона гривень. Аж на один відсоток вище номіналу. Ось як круто врубав на захист вітчизняних інтересів.

      В «УкрСибі» чомусь не пов'язують зі своєю управлінською діяльністю карколомні борги підприємства, яке приносить прибуток, і справу про його банкрутство.

      А от донецькі «індустріали» пов'язали. За повідомленнями інтернет-сайту www.fin.org.ua та низки інших, у липні голова ради директорів ІСД Сергій Тарута, розповідаючи про намір корпорації купити Дніпровський металургійний комбінат, не забув підкреслити, що, мовляв, позиція конкурсної комісії повинна бути державницькою і враховувати ефективність роботи цього підприємства, зокрема наслідки управління з боку різних компаній. (Мабуть, він мав на увазі «УкрСиб», з яким на той час ІСД мав начебто партнерські стосунки). Нагадав керівник ІСД і про те, що донецькі «підставили комбінату плече».

      Щодо «плеча» — це цікаво. Адже, коли так стверджують, то мають на увазі плече друга. Справді, свого часу комбінат мав проблеми з сировиною. Донецькі підрядилися її постачати. За гроші. Не на збиток собі. Промисловики назвали б це вигідною діловою операцією. Причому йшлося б про прибуток не тільки фінансовий, а й політичний — на перспективу. Коли з'явилася потреба, пан Тарута витягнув цю козирну карту з рукава. Проте чомусь забув пояснити, що саме ІСД підсадив комбінат на голку кабальних боргів. Тепер же активно розкручується його банкрутство. Логіка проста: чим більше у «Дзержинки» боргів перед ІСД, тим простіше буде донецьким «домовитися» з її кредиторами — само собою — про реструктуризацію заборгованості, а отже, виграти приватизаційний конкурс і стати цілковитим господарем металургійного комбінату.

«Дівчинка Робін Гуд» і металурги: у робочих бере — господарям дає

      З-поміж 35 кредиторів металургійного комбінату засоби масової інформації сьогодні називають «чотирьох великих», яким металурги нібито заборгували майже по сто мільйонів гривень: УкрСиббанк, ІСД, групу «Приват» та ще одну структуру, яку вперто не розсекречують (судячи з розміру кредиту, можна тільки зробити припущення, що це НАК «Нафтогаз України»).

      При цьому керівництво Дніпровського металургійного комбінату чомусь ні разу не підтвердило і не спростувало такий поголос. Комерційна таємниця? Секрет, виявляється, простіший за шоколад: групі «Приват» комбінат нічого не винен (це, до речі, неважко перевірити). Дозвольте, але в цьому випадку в переліку великих кредиторів залишаються лише ті, хто кермував металургами останнім часом. Складається враження, ніби на «Дзержинці» оселилася така собі «дівчинка Робін Гуд». Тільки навпаки: в робітників відбирала, а господарям давала. Як добре в них склалося! Навіть сумнівів не виникає: на чиїх вагах зважували борговий вантаж, що стрілку аж за 600 мільйонів гривень зашкалило. Хоча... За подібної кулуарної бухгалтерії дуті цифри зростають швидше, ніж мильні бульбашки. Гадаю, якщо полоскотати незалежним аудитом фінансові документи «Дзержинки», то залишиться лише піна. І про зовсім іншу заборгованість домовлятися доведеться. Набагато меншу. У цьому разі не здивуюся, якщо й судовий розгляд розвернеться на 180 градусів.

      Утім зовні справа виглядає так: з одного боку, всі претенденти кровно зацікавлені отримати у власність металургійний комбінат, з іншого — принаймні двом із них «Дзержинка» заборгувала шалені кошти. Чи домовляться конкуренти будь-коли між собою? Та ніколи! Зокрема і «УкрСиб» з Індустріальним союзом Донбасу, оскільки на людях один одному руки тиснуть, а у кишенях, як ми переконалися, дулі крутять. Дайте час, ми ще станемо свідками «розлучення по-італійськи» зі східноукраїнським темпераментом.

      Про що думав пан Чечетов, коли ставав призвідником чергового приватизаційного скандалу? Навіщо написав додаткові умови? Невже з газет він повинен дізнаватися про структуру боргів? Хоче, аби все залишалося, як є, чи про державу піклується? Об'єктивно він зриває продаж акцій комбінату.

      У цій ситуації по-джентльменськи вчинили тільки «приватівці». Чесно оцінили місце Дніпровського металургійного комбінату у своєму бізнесі й назвали свою суму — 750 мільйонів гривень. Майже на третину перевищили величину номіналу. Дніпропетровці не приховують: комбінат їм потрібен, і вони готові дати за нього гідну ціну.

      Харківські й донецькі шоковані. Якщо скасують додаткові умови конкурсу, торги почнуть крутитися навколо нової цифри.

 

Наша довідка

      ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат імені Дзержинського» (Дніпродзержинськ) спеціалізується на виробництві чавуну, прокату, займає монопольне становище на ринку широкополосної універсальної сталі , а також на ринку профілів. Комбінат — єдиний у світі постачальник катаної вісьової профільної заготовки для залізничного транспорту, яку продають здебільшого за океан і яку сертифіковано Американською асоціацією залізниць. Свою продукцію це підприємство постачає також до Німеччини, Італії,Бельгії,країн СНД,Ближнього Сходу, Китаю. Проблеми з реалізацією відсутні.

      29 січня цього року господарський суд Дніпропетровської області порушив справу про банкрутство комбінату.