За обсягом фінансування освіта посідає п’яте місце в державному бюджеті.
На 2026 рік заплановано 286 мільярдів гривень (або 2,8% ВВП) на її розвиток. Це майже на третину більше порівняно з минулим роком, а також найбільше за всі роки незалежності.
Втім, навіть рекордне фінансування не вирішує головної проблеми — неефективного розподілу коштів та низької оплати праці освітян.
Якщо минулого року під час опитувань вчителі в якості головної проблеми називали велике бюрократичне навантаження, то цього року — вкрай низьку заробітну плату на межі фізіологічного виживання.
З 2024 року субвенції на освіту номінально «заморозилися» на рівні приблизно 103 мільярди гривень, але реально, з урахуванням інфляції, вони скорочувалися. Щоб виправити ситуацію у 2026 році запланували підвищити оплату праці освітянам на 30% із січня і ще на 20% — з вересня.
Освітня субвенція сягнула 129 млрд грн. Це мало б призвести до зростання зарплат у галузі. Проте ситуацію це не врятувало, бо задекларованого обсягу субвенцій виявилося недостатньо і підняти ставки на 30% вдалося не повністю.
В березні 2026 року зарплата в освіті була на 36% менше, ніж у середньому в економіці (у 2021 році цей розрив становив 16%). З молодими вчителями до 30 років (їх тільки 10% у системі) ситуація чи не найгірша, бо ніяких надбавок вони не отримали. Взагалі-то тема надбавок за дуже низької базової ставки викликає багато критики.
«Будь-які надбавки мають популістський характер», — вважає Олег Фасоля, керівник напряму «Освіта на місцевому та регіональному рівнях» шведсько-української програми Polaris «Підтримка багаторівневого врядування в Україні».
«Треба щоб система оплати праці вчителів була мотивуючою: менше надбавок, основа — достойні базові оклади. Чому цього немає? Суто через відсутність політичної волі», — вважає Наталя Піпа, секретар Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій.
Загалом, політичної волі вистачає лише для ініціативі скасувати математику як обов’язковий предмет на НМТ. До речі, саме математиків, викладачів інформатики та англійської мови найбільше бракує системі освіти (2 тис. 117 вакантних ставок).
Особливо незрозумілою є надбавка за «престижність» (від 5% до 30%), яку регіони визначали на власний розсуд, тож і зарплати вчителям підняли по-різному.
Олег Фасоля пояснює: «Якщо в структурі місцевих бюджетів освітні субвенції складають понад 40% — ця громада депресивна. Вона не може розвиватися, наприклад, ремонтувати дороги тощо». Тож у деяких регіонах надбавки були скасовані або зменшені, щоб громади змогли збалансувати свої бюджети.
Які ще є можливості для підняття оплати освітянам? Як відомо, з 2026 року програму забезпечення учнів безкоштовним харчуванням розширюють до 14,4 млрд грн, і всі, а це 3 млн учнів, отримують обіди.
Нагадаємо, що в 2022-2023 роках безкоштовні гарячі обіди отримували близько 710 тис. учнів, або 18%. Загалом, ініціатива хороша, але 14 млрд грн з бюджету — це сума чималенька.
При цьому адресність програми викликає запитання, адже частина сімей спроможна платити сама. І чому в дошкільних закладах батьки платять, а в школі — ні. Де послідовність? Наталя Піпа вважає, що цю програму, в якій, до речі, механізм контролю за використанням коштів на місцях неефективний, треба переглянути з точки зору доцільності.
«Забезпечити безкоштовним харчуванням винятково дітей з малозабезпечених сімей, багатодітних та з родин загиблих. А кошти при бажанні можна перекинути на підвищення зарплати вчителям».
На проблеми освіти впливає також інший вагомий фактор — демографія. За роки війни кількість учнів зменшилась на 15%, вчителів на 14%, шкіл — на 16%. Близько 1 млн дітей шкільного віку перебувають зараз за кордоном, включаючи рф і республіку білорусь. Ще 300 тисяч опинилися в окупації (статистичні дані наведено за винятком Криму).
Старша дослідниця Центру економічної стратегії (ЦЕС) Ірина Іполітова, яка спеціалізується на питаннях ринку праці, міграції та людського капіталу, визнає: «Система обліку школярів недосконала, ми не знаємо кількість дітей у певних регіонах».
«Міграційні процеси вимагають оптимізації шкільної мережі», — додає фахівчиня ЦЕС. Бо в селах, скажімо, розташовано 63% всіх шкіл, але навчається лише 37% від загальної кількості учнів.
На одного вчителя в селі припадає 7 дітей, а в місті — 12. Відтак субвенції на освіту на одного учня в місті складають 35,3 тис. грн, а в селі — 48,7 тис. грн за гіршої якості. Пам’ятаємо, що левову частку видатків на освіту фінансують наші зарубіжні партнери.
Минулого року було зачинено школи з менш ніж 45 учнями, цього року до 1 вересня під ліквідацію потрапляють школи із загальною кількістю учнів менш ніж 60. Реакція громад на укрупнення шкіл була болючою.
Наталя Піпа розповідає: «Дуже важко працювати з людьми, які не розуміють мову цифр. Тільки емоції». Оптимізація шкільної мережі стикається з цілою низкою проблем: це і відповідні укриття, і додаткові шкільні автобуси, і належні дороги нарешті.
У галузі вищої освіти спостерігаються інші тенденції, і до 2030 року до вишів будуть вступати покоління найвищої народжуваності за часів незалежності України, але після 2030 року скорочення кількості студентів неминуче.
З початком повномасштабної війни міграція молоді не призвела до скорочення числа студентів: 29% молодих людей у віці 17-22 років виїхали за кордон чи опинилися на ТОТ, але це не призвело до пропорційного скорочення вступників.
Попит на вищу освіту саме в Україні — зберігається: майже 100 тисяч студентів вчаться онлайн з-за кордону. Іванна Коберник, співзасновниця громадської організації «Смарт освіта» наводить цікавий факт: у порівнянні з країнами, які вкладають в освіту стальки ж коштів, як Україна, і більше, в нашій країні якість освіти — вища. Але реальний державний ресурс на їх навчання меншає.
Номінально видатки на головну програму підготовки кадрів МОН не змінювались із 2021 року (приблизно 20 млрд грн). Проте з урахуванням інфляції реальний державний ресурс скоротився на 42,5%.
Ці кошти спрямовуються на оплату бюджетних місць в університетах. Насправді фінансування освіти скорочуєтья значно швидше, ніж кількість тих, хто навчається. В Україні в середньому на одного викладача припадає 8,8 студента, тоді як в ЄС — 14,3.
Дрібних університетів у нас забагато і їхні філії варто модернізувати в першу чергу. Понад половина вишів мають менше 5 тис студентів, а ще є регіональні філії материнських закладів, в яких навчається ще менше студентів. І часто належна якість освіти не забезпечена.
Фахівці наполягають: застаріла система оплати праці за тарифною сіткою з низькою базовою ставкою та великою кількістю надбавок має бути змінена. А процес оптимізації мережі навчальних закладів як середньої школи, так і вишів потрібно продовжувати.
