Не випити, а «вилити»

27.05.2026

Ганна ВОЛКОВА

Художниця Ірина Баньковська. (Фото автора та надані Іриною Баньковською.)

«Хочу бегемота!» — не моргнувши оком сказав господар нового закладу швидкого харчування в Полтаві.

«Цікавий хід, — усміхається Ірина Баньковська. — Я зайшла до знайомих у новий заклад швидкого харчування, побачила голу білу стіну й запитала, яку картину вони хотіли б отримати від мене на подарунок. Це був виклик у першу чергу собі! Бо я ж малювала олівцями лише в дитинстві, зазвичай коли хворіла й не ходила до школи. Малювати кавою почала зовсім недавно, пару років тому. На той момент у цій справі взагалі була початківцем. Але ж слово не горобець... А — бегемот! Коли малюнок був готовий, мені здалося, що симпатичний одинокий бегемот — це надто сумно. Тому вирішила створити йому компанію. Намалювала ще зебру, слона, мавпу, жирафа, павичів, папугу, родину левів. Картинки з циклу «Африка» перемістились на голу стіну й стали своєрідною родзинкою закладу. На їхньому тлі відвідувачі часто роблять селфі й фото».

Творчість з науковим підходом

Стосунки з кавою в Ірини не складались по життю. У її родині не було культу цього напою. Якщо батькам колись і вдавалось купити пачку дефіцитної кави, то її тримали комусь на подарунок. Згодом жінка виявила, що кава понижує її й без того низький кров’яний тиск.

«Але як тільки я вмочила пензлик у розчинну каву й провела ним по паперу, одразу зрозуміла, що вона мною повністю заволоділа, — із захопленням розповідає художниця. — Якось подруга запросила мене на один захід із психологічної реабілітації для ВПО. І ми потрапили на майстер-клас з малювання кавою. Це було, як кохання з першого погляду. Я відчула, що ось це саме моє і що я хочу експериментувати з кавою. Малювала й отримувала неймовірну насолоду від процесу. Було відчуття, що я завжди знала, як це робиться. Кава — це не фарба. Це жива біоенергетична інформаційна субстанція. Робота з нею — особливе дійство, магія».

Ірина не приховує, що спілкується з кавою і говорить про неї, як про живу: «кава малює», «кава вирішує», «кава знає»...

Науковець за фахом, вона дійсно постійно експериментувала. Бувало, що брала одразу кілька різних марок розчинної кави в стіках для порівняння якості малюнка.

— Сорт кави, дійшла висновку, особливого значення не має, — говорить. — Хоча я зупинилась на «Якобсі». Може, тому, що вона дає яскравіші тони. Недавно випадково відкрила для себе «Чорну карту». Вона темніша, дає більш густу консистенцію та глянець.

Пробувала розводити порошок у різній кількості води, різної температури. До речі, краще підходить тепла чи навіть холодна. Головне, щоб кава розчинялася повільно. А можна й не розводити — достатньо вологий пензлик вмочити в неї.

Почала розбиратися у сортах паперу для малювання. Буває такий, що вбирає в себе вологу, він потребує уваги. Найкращий — у якому більше вмісту бавовни. Він найдорожчий. Хоча це не завжди синонім якості. Насправді все залежить від того, що художник хоче намалювати на ньому.

— Якщо чесно, я чомусь думала, що малюють кавовою гущею...

— Малюють. Наприклад, виливають осад з чашки на папір, повертають його туди-сюди (або й не повертають), чекають, поки висохне. Дивляться, що нагадує пляма, а потім домальовують побачене в ній. Хтось же спочатку робить малюнок, обводить його контури клеєм ПВА, а потім посипає спитою кавою. Знаю жінку, яка додає до кави ваніль чи інші ароматизатори. Для неї важливо, щоб від картини йшов приємний запах...

Я теж пробувала малювати гущею, але ця техніка мені не зайшла. Розчинна кава — зовсім інша пісня. Це «різнобарв’я», яким можна грати, добиваючись натуральності малюнка. Загалом колір кави — це монохром, і він вимагає майстерності, щоб передати ним відтінки, тони.

З кавою треба домовлятися. От у мене є одна картина з ангелом. Він настільки прозорий, що здаля його майже не видно. Кажу: «Давай я тебе зроблю темнішим, помітнішим». І що ви думаєте? Нічого не вийшло. Відмовився!

А колись, працюючи над іншою картиною, художниця зрозуміла, що вичерпала можливості кави, а їй хотілося додати яскравості. «Спробуй куркуму» — почула вона підказку. Спробувала, й отримала неочікуваний результат.

Дослідження й експерименти, проведені Іриною Баньковською не тільки із сортами кави, паперу, а також з інструментами для малювання, пояснюються, безумовно, тим, що все її трудове життя було пов’язане з наукою.

Вона, доктор сільськогосподарських наук, експерт з якості продукції свинарства, довгий час завідувала лабораторією зоотехнічного аналізу Інституту свинарства й агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, що розташований у Полтаві. Тобто, працюючи з живими організмами та біологічним матеріалом, весь час перебувала у стані пошуку. А знайшла себе у творчості.

«І поезія звучить у кожнім слові»

«У мене є правило, певно, вироблене роками праці в науковій галузі: перш ніж за щось братися, тему треба досконально вивчити, — продовжує моя співрозмовниця. — Люблю проводити досліди. І зараз, коли беруся за нову ідею, перевертаю купу інформації в інтернеті, щоб дізнатися, як інші її реалізують, щоб відчути і створити щось своє. Пошук найкращого варіанта — це теж політ натхнення й творчості».

Після циклу картин під назвою «Африка» в Ірини з’явився цикл «Море». І так сталося, що знайомий, який займається комп’ютерним дизайном, «оживив» чайок на одній з них. І наклав на картинку вірші авторки. Це було вау! Так, вона пише ще й поезію.

А ще — поетичні сценарії для театральних постановок. Але про це трохи згодом. Син одразу сказав: «Це повинні бачити люди!». Так з’явилась ідея створити канал в Instagram. Ця соцмережа — одна з небагатьох платформ, яка дає можливість генерувати QR-код.

Тож уже на першій виставці робіт Ірини Баньковської восени минулого року в Полтавському літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка кожна її картина була оцифрована. Й відвідувачі могли насолоджуватися на екранах своїх смартфонів «оживленим» зображенням під тематичну музику, на яку накладено вірші авторки.

Потім дирекція музею попросила її виставити різдвяний цикл картин. Тоді — до Дня Святого Валентина. А зараз пані Ірина підготувала велику персональну виставку, яка відкрилася 21 травня у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка під назвою «Малюю кавою життя».

А поміж цими подіями Ірина Баньковська стала переможницею ХVIІI Міжнародного художнього фестивалю «Малюй.UA», що проходить просто неба біля арки Свободи в Києві. Експозиція постійно діє з 2022 року.

Нині Ірина сама дає майстер-класи з малюнка кавою.

«Брала участь у фестивалі не заради перемоги. Просто знала, що робота варта того, щоб її побачив світ. У неї сильна енергетика, сильна ідея, глибокий сенс», — говорить.

Ту картину Ірина, на якій мати тримає на руках немовля, намалювала на одному подиху, протягом 18 годин, наповнюючи роботу безмежною любов’ю, переносячи на папір потік власних почуттів. Малювала на піку емоційного, духовного й душевного стану. Й народжувалися ці рядки:

Небеса благословляють ранок.

Мить, яка народжує Життя,

Неповторна... Мати і дитя...

Найсвітліше Диво із Любові!

Новий день народжує Світанок.

Всесвіт відчуває двох сердець биття.

Вдих і видих обіймають почуття

І поезія звучить у кожнім слові...

З Києва «Святість життя» поїхала на виставку «Покоління війни», що відбувалася в Іспанії, в Центрі української культури, на батьківщині знаменитого художника Пабло Пікассо, де отримала подяку.

«Знаю напевне, що люди, споглядаючи цю картину, сповнену щастям і світлом, починають дивитися на життя по-іншому, і їхні душі зігріваються цією святістю, — каже пані Ірина. — А щоденні турботи, страхи, депресії зникають або відходять на задній план. Ми народжені життям, щоб давати йому продовження».

Комп’ютерна програма не розуміє душі

— Вірші ви почали писати, почавши малювати кавою?

— Ні, дещо раніше, за пару років до повномасштабної війни. Вони просто почали «писатися». Коли з’являється потік поетичних фраз, моє завдання встигнути їх записати. Інколи він з’являється невчасно, скажімо, у маршрутці чи на вулиці... Я намагаюсь зловити рядки, а вони тікають. Потім нервую. А іноді прошу, щоб до мене прийшов цей стан натхнення.

Маю купу чернеток з намітками майбутніх поезій. Час від часу переглядаю їх — і раз, щось включається всередині. Дещо пишеться відразу, дещо чекає свого часу. Якось було, що римувалось і римувалось, аж доки не закрила коробку з чернетками. Так з’явилось шістнадцять віршів, як кажуть, за один присід.

Мені здається, мене Бог веде, а моє завдання — просто слухати, чути, діяти і насолоджуватися усім цим творчим процесом. Ну і результатом, звісно.

У творчому доробку Ірини багато поезій про кохання, зокрема під час війни. А одна з її картин має назву «Всесвітнє Кохання».

«Це не просто картина, це молитва у кольорі кави, — говорить художниця. — На ній зображений Творець і Мати Світу. Але що цікаво: штучний інтелект не зміг її оживити. Він додав персонажам лише зорі у волосся. Комп’ютерна програма не розуміє душі. В неї немає на це ресурсу»...

Останнім часом з-під пензля художниці з’являються філософські картини, пов’язані з нашою реальністю. Наприклад, коли через ворожі удари по енергетиці ми надовго лишались без світла, вона намалювала пташку, що розбиває лампочку й вилітає з неї на волю. Це, пояснює, символ нової України, яка не залежить від старих електричних форматів. Можливо, люди й не знають поки що про нові види природної енергії, але вони обов’язково існують і проявляться...

Розповідаючи про свої картини, Ірина Баньковська ніби заново переживає миті їхнього народження. Бо в кожній з них — її душа.

Я маю здатність створювать Світи.

Коли з Любові проростає Квітка.

А в небесах народжується Зірка.

Коли Краса і Спокій на Душі,

— пише вона.

Нині Ірина Баньковська вже сама дає майстер-класи з малюнка кавою. «Дозволяйте каві зробити свій малюнок. Не вказуйте їй на всі сто, як треба малювати, бо вона вміє це робити краще. Вона сама підказує лінію, тінь, паузу», — наголошує на заняттях. І цитує себе:

Малюнок Кавою не можна зіпсувати!

Це малювання — магія мистецтв.

Єдиний шлях — почати відчувати,

Зануритися в «кавовий процес».

Пишається, що в неї з’явилося кілька учнів, які заявили про себе як про креативних художників. Мріє про уроки з арттерапії для дітей, жінок, військових. Та щоразу, беручись за нову для себе роботу, долає виклики.

— Якось постійний клієнт того кафе, яке прикрашає моя «Африка», замовив мені картину до свого дня народження, — пригадує пані Ірина. — Він захотів, щоб на ній був корабель серед морських хвиль. Я передивилась в інтернеті багато схожих малюнків, але жоден з них мене не надихнув на створення власного. Тоді я звернулась до свого творчого потоку з проханням знайти вихід. І тут в уяві виник «Летючий голландець» — легендарний корабель-привид. Кілька днів малювала картину. Раніше мені не доводилось малювати кораблі. Та й формат картини був іншим — взяла не традиційний для мене розмір листа А4, а солідний А3. Вперше використала в ній розведений цикорій, бо потрібно було додати багато темного кольору. Словом, крутезна технологія. Зате картина вийшла просто неймовірна.

— Ваша улюблена?

— Я люблю їх усі. Кава береже тепло. Творчість береже світ.

Друкована версія