«Перестаньте робити з глядача тупе бидло». Театр імені Івана Франка показав прем’єру «Троянства» Давида Петросяна

У Києві Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представив прем’єру вистави «Троянство» у постановці Давида Петросяна за драматургією Максима Курочкіна.

 

Це друга рефлексія режисера з контекстом про ветеранів російсько-української війни. Восени минулого року на «Сцені під химерами»  — тими, яких на відомій будівлі на сусідній вулиці Банковій залишив архітектор Владислав Городецький, — відбулася прем’єра «Поліандрії». 

 

Ці дві постановки об’єднує також виконавець Володимир Міненко, подробиці біографії якого глядачі почують ближче до завершення вистави.

 

У «Троянстві» він грає роль драматурга, чию «Енеїду» беруться ставити режисер і продюсер. Тож глядачі дивляться ніби реаліті-шоу. Проте таке сприйняття постановки спрощене.

 

Бо режисер сконструював виставу у виставі, де знову зачіпає незручні теми: взаємин між військовими і цивільними; професіоналізму митців і журналістів, а також  суспільної відповідальності постановників і кожного глядача. 

 

Виконавець ролі продюсера у виставі, у реальному житті — гендиректор-художній керівник Національного театру імені Івана Франка Євген Нищук поза сценою так представляє «Троянство»: «Це незвична вистава, а, скоріше, наше дослідження — десь незручне, десь гостре, десь іронічне про героїзацію, надлишкову патетику та напруження між реальністю й міфом». 

 

З іронією і навіть сарказмом київські франківці розмірковують про червоні лінії у питаннях смаків публіки і заграваннях перед нею примітивізмом від митців. Проте виконавець ролі драматурга у виставі налаштований однозначно: «Перестаньте робити з глядача тупе бидло».

 

Публічно про підготовку нової вистави за твором Івана Котляревського «Енеїда» Євген Нищук оголосив рік тому, згадуючи прем’єру попередньої улюбленої  постановки, яка відбулася у 1986-му році з Анатолієм Хостікоєвим у головній ролі моторного парубка.

 

Проте цього разу на початку роботи над виставою столичні франківці потрапили у своєрідну пастку: з’ясувалося, що інші театри готують чотири прем’єрних «Енеїди», а загальна кількість таких історій на українських сценах — дев’ять (!).

 

Тож вирішили ставити виставу за твором сучасного автора, в якому поєднані згадки про Троянську війну  (приблизно XII ст. до н. е.) та сучасну російсько-українську. 

 

У виставі «Троянство» грають самих себе захисники: Артур Артіменьєв (Козак Каша) та Микола Левкун (Троянець). Хоча спочатку глядачів трохи плутають, в якому часі живуть ці герої.

 

Усі сумніви розвіюються і зникає туман ілюзій, коли ведуча, «за звичкою», каже щось російською мовою, а Троянець просить: «Українською, будь ласка»... 

 

Менший і більший екрани на сцені упродовж усієї постановки ніби підтверджують: тільки той, хто потрапляє у кадр, є видимим.

 

Не часто на екранах — дружина Енея (Ярина Рудько). На зеленому тлі її тендітну постать часто «ламають» судоми переживань і страждань. Коли «потрібен красивий кадр»,  її голову прикрашають віночком. Проте на початку і в кінці дружина Енея  непохитно читає монологи жінки, яка не здається і вірить. 

 

«Мені б хотілось написати про людину, яка не планувала воювати», — каже герой Володимира Міненка. 

 

І ці слова звучать як присвята «Троянства» нашим захисникам і захисницям, які воюють з російськими нападниками. За сюжетом, драматург має дописати п’єсу 24 лютого 2022 року. 

 

Композиторка вистави — Алла Загайкевич, відео-художник — Богдан Бунчак, сценографка та художниця по костюмах — Ольга Штейн.

 

Серед задіяних акторів — Віктор Жданов, Іван Шаран, Михайло Кукуюк, Тамара Антропова, Фатіма Горбенко. Зі сцени упродовж 1,5 години звучать кілька нецензурних слів.