Один з найстарших полтавських вишів — Полтавський національний педагогічний університет — минулоріч став лідером в області за кількістю заяв вступників на магістратуру.
Та журналісти інтернет-видання «Полтавська хвиля», зазирнувши до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, виявили, що добра частина заяв на навчання подана... самими ж працівниками вищого навчального закладу (ВНЗ).
А саме старшими лаборантами, асистентами, завідувачами кафедр і навіть... деканами. При цьому заяви в магістратуру вони подавали одразу на кілька спеціальностей, часто навіть на свій факультет, а то й кафедру. Бувало, і на 5-8, далеких від їхнього основного фаху.
На окремі спеціальності кількість викладачів-вступників у рази перевищувала кількість заяв від інших претендентів на навчання. Скажімо, на одну з них надійшло 52 заяви, при цьому 30 — саме від співробітників вишу.
А на іншу було подано лише 8 заяв від реальних вступників, а решта 23 — від співробітників. Загалом третина заяв на вступ у магістратуру надійшла від своїх людей. 19 з них, до речі, мають професорські звання й наукові ступені, займають керівні посади.
Жага до знань чи продумана стратегія ректорату?
Чому раптом ці люди вирішили, що їм потрібно отримати другу вищу освіту і саме в стінах рідного вишу? Жага до знань?
Думається все ж, що цей масовий порив — не їхня ідея. Просто за них вирішили. Це схоже на рознарядку з ректорату, який вирішив рятувати заклад за допомогою державних грошей і підняти власний рейтинг.
Як усе це пов’язується?
Вищі навчальні заклади у 2024 році отримали від Кабміну унікальну можливість залучити якомога більше коштів за рахунок державних ваучерів на навчання від Служби зайнятості.
Державний ваучер на навчання — це безплатний сертифікат на навчання для отримання нової професії чи підвищення кваліфікації, який дозволяє за державний кошт опанувати нову професію, яка є затребуваною на ринку праці, або підвищити свою кваліфікацію.
Він введений насамперед для того, щоб вирішити проблему нестачі кваліфікованих кадрів і дати можливість окремим категоріям громадян — тим, хто втратив роботу, змінює професію або не має можливості самостійно оплатити навчання — знайти місце праці завдяки підвищенню свого професійного рівня.
Серед найзатребуваніших сьогодні спеціальностей — ті, що необхідні для відновлення й розвитку в галузях будівництва, енергетики, металургії, транспорту, медицини... Зокрема, майстер з монтажу та обслуговування систем відновлюваної енергетики, слюсар-електромонтажник, слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електромеханіка), машиніст крана (кранівник), слюсар з ремонту дорожно-будівельних машин та тракторів, в’язальник схемних джгутів, кабелів та шнурів, моторист цементувального агрегата, вогнетривник... Народному господарству дуже потрібні також айтівці, фахівці сільського господарства, соціального обслуговування, освітяни тощо.
Загалом ваучер можна використати для навчання за 155 професіями та спеціальностями.
Професура
Отримати державний сертифікат можуть громадяни віком 45+, які мають професійно-технічну чи вищу освіту, в тому числі ветерани, учасники бойових дій за умови звернення протягом трьох років з дня звільнення; внутрішньо переміщені особи працездатного віку; особи з інвалідністю; люди, що отримали поранення внаслідок військової агресії або пройшли полон, віком 45+.
Професію, заклад освіти в межах України та форму навчання (денну, заочну чи дистанційну) людина обирає самостійно.
У 2025-му ваучер покривав навчання вартістю 30 тисяч 280 гривень, а з цього року — понад 33 тисячі.
Якщо людина відповідає визначеним критеріям, то, отримавши сертифікат, вона автоматично поповнює бюджет вищого навчального закладу цією сумою.
Логіку вловлюєте? Так, кожен виш зацікавлений у якомога більшій кількості ваучерів. Бо це зарплати співробітникам. Але ж де їх узяти, тих бажаючих перекваліфіковуватися за державний кошт, які, до того ж, мають відповідати низці вимог?
Реальну картину з використанням сертифікатів ми з’ясували, звернувшись до директорки Полтавського обласного центру зайнятості Катерини Клавдієвої. Вона повідомила, що філії, відділи й управління області загалом надали 1 тис. 347 ваучерів вартістю 34,7 млн грн в межах річного кошторису.
В тому числі 248 для ВПО, 48 для учасників бойових дій, 129 — особам з інвалідністю. Тобто загалом удвічі більше ваучерів — 922 — отримали інші категорії охочих здобувати знання за кошт держави. Дані про їхній соціальний статус у Центрі відсутні.
Цілком імовірно, ті, заради кого держава виділяє величезні кошти, не бачать резону в перенавчанні. Тому цим користуються кмітливіші. І це виглядає як розтринькування коштів з державного бюджету в той час, коли вони могли б зміцнювати фронт.
«Усе на законних підставах»
Власники ваучерів, які були зараховані до магістратури полтавського вишу, відповідають лише двом критеріям: віковому й освітньому.
За даними авторів публікації, минулого року вони таким чином поповнили бюджет закладу на 547 тисяч 840 гривень.
Дуже вдалий хід, погодьтеся. Адже кваліфікованих кадрів навіть вчити не треба, бо вони давно самі навчають інших. А після отримання диплома можуть стати мультидисциплінарними викладачами.
Так, один декан вирішив «перекваліфікуватись» на вчителя зарубіжної літератури. Одна професорка захотіла підтягнути англійську. А завідувачка кафедри додатково вивчає психологію.
Найбільшою популярністю серед здобувачів нових знань з-поміж співробітників вишу користуються такі спеціальності, як «Кризова психологія. Соціально-психологічне відновлення» та «Англійська філологія і переклад».
Утім, за інсайдерською інформацією видання, частина студентів-викладачів жодного разу не відвідувала пар під час зимової сесії. Дехто станом на 31 грудня не здав жодної роботи.
Гіпотетично, робить висновки «Полтавська хвиля», це схема додаткового фінансування університетів через своїх працівників.
Проте у Полтавському підрозділі Бюро економічної безпеки офіційно заявили, що вони не будуть займатися розслідуванням цих махінацій, оскільки це надто дрібна для них справа. Їм цікаві зловживання, які завдають збитків не менш як на 3,2 мільйона гривень. Все, що менше, — в компетенції Нацполіції.
Ректорка ж ВНЗ Марина Гриньова, яку цитує видання, не вбачає у цій ситуації нічого поганого. Навпаки, дуже радіє, що викладачі бажають навчатися на різних освітніх програмах. Говорить, що й сама вивчає англійську філологію в релокованому на Полтавщину Луганському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка.
«У нас університети автономні й викладачі можуть протягом життя навчатися де завгодно, в будь-якому закладі, — каже вона. — Так що у нас можуть навчатися й одержувати диплом магістра. І в нас зараз у перспективі дуже хороші міжнародні проєкти. І нам потрібні знання, потрібно весь час підвищувати кваліфікацію, весь час займатися саморозвитком. Наші викладачі вирішили, що вони бажають навчатися».
Ректорка зауважила, що тут не існує конфлікту інтересів: «Ми радилися з юристами. Вони говорять, що все — на законних підставах. Ми взагалі працюємо без порушень. Без ризиків навіть працюємо. Наш університет входить у десятку найкращих університетів без ризиків».
Хоча тут якраз простежується конфлікт інтересів, резюмують журналісти. Адже керівники факультетів і завідувачі кафедр стають студентами власних підрозділів, а їхні підлеглі — екзаменаторами. Навіть за повної формальної коректності процедур така модель підриває довіру до академічної доброчесності й рівних умов для всіх вступників.
Вік живи — вік учись
За словами доктора історичних наук, професора Ігоря Сердюка, до якого видання звернулося по коментар, це все виглядає як імітація навчання. Адже коли науковець чи викладач розуміє, що для його розвитку чи кар'єри потрібні нові знання та навички, або він хоче рухатися в якусь нову для себе сферу, то може навчатися на тренінгах чи курсах, на сертифікатних освітніх програмах тощо.
При цьому, на думку пана Сердюка, повний цикл навчання, щоб отримати диплом магістра, фахівцям зі стажем не потрібен, бо їм не треба вже повторно вивчати методології наукових досліджень, курси філософії, педагогіку вищої школи, та ще й на нижчому рівні.
Якщо метою дійсно є отримати нові знання, а не диплом, то вивчення одного-двох-трьох основних курсів (ядра програми) буде набагато рентабельнішим.
У Міністерстві освіти подібну практику вважають нонсенсом і визнають, що масова участь викладачів університету у вступній кампанії теоретично могла впливати на конкурсні бали інших вступників і рух рейтингових списків. Однак довести такий вплив, кажуть там, практично неможливо. Міністерство не має інструментів для автоматичного відстежування, хто є хто серед вступників.
Універ
Цілком імовірно, ректорат непомірним набором заяв до магістратури від своїх співробітників переслідував іще один шкурний інтерес: підняти рейтинг закладу заради збереження освітніх програм, які від недобору могли б втратити акредитацію.
Загалом, кількість вступників — це важливий критерій для ЗВО (закладу вищої освіти. — Ред.), який суттєво впливає на його місце як у загальнонаціональних, так і в міжнародних рейтингах. І ця мета була досягнута: виш у реєстрі конкурсних пропозицій посів перше місце в області.
При цьому Міносвіти не втручається у ситуацію, розуміючи, що той рейтинг фейковий, а правоохоронні органи не бачать проблем через недостатні суми збитків... Ми безуспішно намагалися поспілкуватися на умовах анонімності на цю тему зі співробітниками університету.
«У ЗМІ подається все, м’яко кажучи, тенденційно та заангажовано», — зауважив лише один з них.
Проте в обговореннях публікації ті, хто в темі, кажуть, що це типова практика для ЗВО, повсюдний лайфхак, аби вижити, адже зарплати викладачів залежать від надходження коштів за навчання. Тому багато вишів «погнали» своїх співробітників на перенавчання у своїх же магістратурах.
.png)
.png)
.png)
