Ще не вмерла України ні слава, ні воля. Де і коли Павло Чубинський написав вірш, який став державним гімном

Павло Чубинський — автор вірша «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», який став славнем нашої держави, офіційним гімном.

 

Від дня написання знаменитого твору нас відділяють 163 роки.

За спогадами сучасників, народження Гімну України відбувалося далекого вересня 1862 року. Павло Чубинський, студент юридичного факультету Київського університету, був організатором та учасником зустрічі молодих українців зі студентами із далекої Сербії, що також навчалися в Києві.

 

Дослідники навіть називають точну адресу зустрічі — вулиця Велика Васильківська, будинок 106. 

 

Темою розмови стала майбутня доля слов’янських народів, на той час бездержавних, поневолених чужинцями. Гості-серби розповідали про свої активності у боротьбі за незалежність та національних героїв.

 

Виконали народну пісню про Душана. Особливо припав до душі її приспів «серце б’ється і кров тече за нашу свободу».

 

Мовчазний і зосереджений Павло Чубинський вийшов з кімнати. І за півгодини повернувся з написаним віршем (хоча не вважав себе поетом). Прочитаний текст сподобався присутнім. Усі визнали його дуже вдалим та актуальним — і заспівали на мотив щойно прослуханої сербської пісні. 

 

Наприкінці зустрічі гості переписали для себе щойно почутий вірш, не зазначаючи прізвища автора. Текст блискавично поширився серед патріотичної громадськості.

 

Його декламували на численних культурно-просвітницьких заходах. Дехто вважав вірш «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» доти невідомим твором Тараса Шевченка.

 

Швидке поширення вірша, що пробуджував вільний козацький дух, закликав українців до боротьби за політичну свободу, за відновлення національної держави і сприяв зростанню в суспільстві патріотичних настроїв, — насторожило окупаційну московську владу. Піднялася брутальна хвиля репресій проти національно-свідомої української інтелігенції. 

 

Наприкінці жовтня поліційні нишпорки встановили прізвище автора «небезпечного і шкідливого» вірша. За розпорядженням шефа жандармів  молодий Павло Чубинський зазнав кари: «за вредное влияние на умы простолюдинов» був засланий на далеку Північ, до Архангельської губернії, де мусив проживати під постійним наглядом поліції. 

 

Отже, за один вірш і послідовну патріотичну діяльність жорстока окупаційна влада вирвала молодого, освіченого, інтелігентного українця з теплої, сонячної Батьківщини й на сім років запроторила в холодний, майже безлюдний північний край.

 

Рідко заселений убогими, затурканими племенами ненців і комі. Там довгі ночі й короткі сірі дні; морозна зима триває сім місяців; а прохолодне, майже без сонячного світла й тепла літо—півтора місяці. Безперервно дмуть холодні арктичні вітри, а над головою висить завжди похмуре небо. 

 

За послідовно патріотичну позицію й активну громадську діяльність Павло Чубинський заплатив високу ціну. З холодної півночі він повернувся хворим.

Вірш здобув популярність завдяки високому патріотичному потенціалу. Декілька разів у тексті вжито слово «Україна» у значенні «наша Батьківщина», «рідна земля», «рідний край». В оригінальному тексті вірша є слово «вороги», потім замінене на «воріженьки», яке за змістом пов’язане із словосполученням «москалі погані», що поневолюють наш народ. 

 

У зверненні до «вірних синів України» міститься заклики «братися за діло», «за зброю взятись». Бо прийшла «пора встати, … волю добувати»! Слова суголосні із Шевченковими закликами «кайдани порвати». 

 

Вплив поетичної творчості Кобзаря на Павла Чубинського відчувається в нагадуванні українцям про козацький рід, героїчні подвиги Наливайка, Трясила й Залізняка. Як і Тарас Шевченко, Павло Чубинський вважав, що люди з вільнолюбним козацькими духом мають просвітити, згуртувати українців й очолити всенародне антимосковське повстання.

 

Важливими є слова вірша «Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці». Вони визначають головну мету організованого результативного виступу проти московитського поневолення Батьківщини. Це було актуально понад 160 років тому і нині, коли Збройні Сили України за підтримки всього народу ведуть оборонну війну проти знавіснілого кремлівського агресора.

 

Уперше вірш Павла Чубинського  був надрукований 1863 році у львівському журналі «Мета». У Західній Україні текст став дуже популярним. Його часто декламували і виконували як патріотичну пісню, щоправда, на різні мелодії. 

 

Знаний у Галичині композитор, священник Михайло Вербицький, якому вірш дуже сподобався, написав музику до нього. Перше прилюдне її виконання відбулося 10 березня 1865 року.

 

Сталося це на концерті, присвяченому Тарасові Шевченку. Тому ця дата вважається Днем Державного Гімну України.

 

У деспотичній московії вірш «Ще не вмерла Україна» і ноти мелодії до нього вперше були опубліковані 1908 року. Як гімн відродженої України пісню стали часто виконувати в  1917-му.

 

Хоча, на відміну від прапора і герба, законодавчо вона не була затверджена державним символом УНР. Під час урочистих подій тоді, у роки національно-визвольної боротьби, звучали й інші патріотичні пісні. 

 

У велелюдний день проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року хор під орудою Кирила Стеценка виконав пісню «Ще не вмерла Україна» на Софійському майдані Києва.

 

В ті буремні часи боротьби за державність України з’явилися інші версії тексту, але з обов’язковим збереженням першого куплету і приспіву твору Павла Чубинського:

 

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

 

Приспів:

 

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

 

Більшовики, поневоливши Україну, насаджували антиукраїнську політику й заборонили пісню. Московські «совєти» називали її націоналістичною й петлюрівською. Застосовували жорстокі репресії до всіх, хто її виконував чи просто зберігав текст вірша Павла Чубинського.

Деякі дослідники стверджують: на зміст вірша вплинули також слова польської патріотичної пісні «Єще Польска нє зґінєла», яка згодом стала і нині є державним гімном Республіки Польща. Звісно, ніхто й ніколи не брав під сумнів оригінальність твору Павла Чубинського — нащадка давнього козацького роду, переконаного патріота України.

 

До речі, перший запис пісні «Ще не вмерла Україна» на грамплатівку було зроблено ще в жовтні 1910 року в німецькому Кельні. Урочисто й натхненно її виконав відомий український оперний співак Модест Менцинський. 

 

Пісня «Ще не вмерла Україна» 15 березня 1939-го була затверджена гімном  новоствореної Карпатської України.

 

На жаль, вона проіснувала недовго. У подальші роки все більше українців визнавали пісню національним, а згодом вона стала державним Гімном.

 

Гімн вільного українського народу «Ще не вмерла Україна» 24 серпня 1991-го перед будівлею українського парламенту виконала тернопільська «Заграва». А наприкінці того доленосного року,

 

5 грудня, пісня «Ще не вмерла Україна» офіційно пролунала у виконанні відомого Хору імені Григорія Верьовки під керівництвом Анатолія Авдієвського на за сіданні Верховної Ради — воно було присвячене Всеукраїнському референдуму і президентським виборам. 

 

Стаття 20 Конституції України встановлює три Державні символи України: Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року затверджено текст Державного Гімну України, в основу якого покладено пісню «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору Павла Чубинського.

 

Державний Гімн України як духовно-політичний символ прославляє нашу націю, назавжди підтверджує нерозривну історичну єдність і територіальну цілість України, потужно спонукає громадян до діяльного патріотизму, моральної стійкості й духовної незламності. Він возвеличує красу Батьківщини й могутність її оборонців. Тому посідає гідне місце в наших серцях і помислах. 

 

У нинішніх умовах героїчної оборонної війни Державний Гімн відіграє важливу роль у морально-духовній консолідації Української нації, додає нам сил і наснаги, зміцнює віру у справедливість боротьби і Велику перемогу над мерзенним агресором. 

 

Анатолій КОВАЛЬЧУК, учасник боротьби за Незалежність України