Прийняв удар на себе. Історія загиблого льотчика Степана Чобану з Миргорода

Степан Чобану був родом з Одещини, з Ренійського району. Виріс у сім’ї колгоспників, зірок з неба ніколи не хапав, як-то кажуть.

 

Після закінчення школи не міг визначитися з професією, тому лишився працювати у селі помічником тракториста. У 1982 році його призвали на строкову службу.

 

Служив в Умані, в одному з навчальних авіаційних полків, на посаді водія санітарного автомобіля. Там він на власні очі побачив, як курсанти здіймають літаки у небо.

 

«В один із днів я дивлюся, як літають літаки, і говорю: «А чому я так не зможу?» — пригадував майбутній льотчик-ас. Та зізнатися батькам у тому, що після армії подав документи до Чернігівського училища льотчиків, побоявся.

 

«На іспитах він на відмінно склав математику, але не міг пояснити рішення, бо вчився у молдавськомовній школі. Вчителька бачила, що він ні в кого не списував і все вирішив сам. Цікаво, що на татовому курсі найкращий екіпаж називали молдавським, бо його побратим теж був із Молдови», — пригадує син Степана Івановича Євген.

 

Першим місцем служби молодого пілота в 1987 році став аеродром Канатове біля тодішнього Кіровограда. Спочатку літав на Л-39 та МіГ-23. Але вже за пару років, пройшовши перенавчання, пересів на Су-27. Цю «пташку» він любив по-особливому. Казав: «Якщо одного разу піднімешся у небо, то вже ніколи в житті не зможеш відмовитися від польоту».

 

Він став майстром льотної справи, одним із найдосвідченіших пілотів українських Повітряних сил. До 2010 року був начальником повітряної вогневої тактичної підготовки 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації, а згодом став командиром ланки авіаційної ескадрильї.

Степан Чобану двічі брав участь у міжнародних авіашоу та тричі ? у прольоті авіаційної групи над Хрещатиком під час парадів до Дня Незалежності України. Мав багато нагород.

 

Коли йому виповнилось 46, вирішив піти з авіації. Це далось непросто, адже небо було для нього життям. Але вже за п’ять років, у 2015-му, знову повернувся за штурвал, щоб передати свій досвід молодшим колегам, адже почалася російсько-українська війна й Повітряні сили потребували льотчиків вищого пілотажу. Працював на цивільній посаді льотчиком-інструктором. Для багатьох Степан Чобану став не лише командиром, а й наставником та прикладом справжнього офіцера.

 

23 лютого 2022 року майор Чобану заступив на бойове чергування, а вже наступного дня вивів літак з-під російського ракетного удару. До своєї загибелі він встиг виконати понад 10 бойових вильотів.

28 лютого на літаку Су-27 льотчик першим піднявся в повітря і вступив у свій останній повітряний бій над Кропивницьким. Він свідомо прийняв бій, відволікаючи на себе ворожу авіацію.

 

Це був крок справжнього воїна — ризикнути собою, щоб інші змогли піднятися в повітря, уникнути удару й перебазуватися на запасний аеродром. Його літак був атакований ворожими ракетами...

 

«На початку повномасштабного вторгнення досвідчені пілоти взяли на себе перший удар, — розповідає син Героя. — Вони намагалися брати на себе більше роботи, аби вона не дісталася менш досвідченим молодим пілотам, у яких ані сім’ї, ані дітей і все життя попереду. Батько не міг вчинити інакше, такою він був людиною».

 

Майор Степан Чобану загинув у бою, до останнього залишаючись вірним присязі та Україні. Він віддав життя, щоб у нашому небі залишалася надія.

 

Його подвиг — це більше, ніж історія одного бою. Це історія любові до своєї землі, відповідальності за побратимів і безмежної відданості Україні. 

 

На честь Степана Чобану перейменовані вулиці у Мукачеві Закарпатської області, Кропивницькому, Києві, Миргороді, а також у його рідному селі Долинське нині Ізмаїльського району на Одещині.

 

Похований Степан Чобану в Миргороді, на Алеї героїв на місцевому цвинтарі. Йому назавжди 58.