Вічний клич з минулого: витримати!
У найважчі моменти свого існування наші попередники дослухалися до зову своїх предків: «Витримати!». >>
ГОРДИНЯ
18.02.2026
Диптих
1.
Шахові змагання. Юніори.
Хлопчик наш. Навпроти — кацапчук.
Матч фінальний. Матч той апріорі
За трофей престижний, як бунчук.
Дивляться гросмейстери маститі,
Ще й відомий кінорежисер.
Вболівають за свого щомиті.
Ризикує він. І зал завмер.
Наш — спокійний. Має перевагу.
Віртуозний наближає мат.
І стає він переможцем змагу.
Оплески, як моря шум, летять.
А суперник, весь налитий злістю,
Поскидав фігурки, потрощив.
Він того не визнає, що дійство
це програв. Не в змозі пережить.
Розлетілись шахові фігури.
Будуть співчутливі інтерв’ю.
Йде кацапеня сумне, похмуре,
і гординю виставля свою.
2.
Тенісний турнір аж у Сіднеї.
Наша українка на кону.
Принциповий півфінал для неї —
представля суперниця війну.
Ще ж вона, як кажуть, путіністка.
Їй програти? — Все одно, що смерть.
Неймовірні рухи в тенісисток,
що подібні чимсь на круговерть.
Наша, відчувається, граційно
матчеві всі сили віддає.
Враження, що звуки мелодійні
пропускає крізь єство своє.
Промайнули неймовірні сети,
І настала вирішальна мить.
Мить напруги, наче за сюжетом.
Мить, яку нічим не зупинить.
Виборола наша перемогу.
Не пройшла кацапка у фінал.
Доведеться їй звільнить дорогу
на такий жаданий п’єдестал.
— Як же це? — І злість її вхопила,
На ракетку вилила її.
Всю її зненацька потрощила
так, хоч у музей віддай її.
Розлетілась на шматки ракетка.
Будуть співчутливі інтерв’ю.
Йде кацапка, як маріонетка,
і гординю виставля свою.
Василь КЛІЧАК
