Стрілець, тренер, захисник

На сірому шоломі Пам’яті скелетоніста Владислава Гераскевича, якого дискваліфікував Міжнародний олімпійський комітет, є портрет майстра спорту України міжнародного класу в стрільбі з гвинтівки, багаторазового чемпіона та призера чемпіонатів України й міжнародних змагань Олексія Хабарова з Горішніх Плавнів Полтавської області. 

«Я побачив це випадково в новинах. Шолом і фото спортсменів. І одразу зрозумів, що це Олексій, — сказав Суспільному Полтава рідний брат загиблого Єгор Сукач. — За характерною позою — складеними попереду руками. Я впізнав його за секунду. Жодних попередніх домовленостей (з авторами цього задуму. — Авт.) не було. Але це стало важливим знаком: пам’ять про тих, хто віддав життя, не можна приховати фразою «Спорт поза політикою». Це не про політику! Це про людей, про спортсменів, які без вагань стали на захист країни».

Олексій Хабаров почав захоплюватися кульовою стрільбою, ще будучи десятирічним школярем, за прикладом свого старшого брата. І перевершив його. Єгору вдалося стати майстром спорту, а Олексій здобув звання майстра спорту міжнародного класу. 

Після закінчення школи юнак навчався в Кам’янець-Подільському національному університеті, де здобув кваліфікацію вчителя фізичної культури. У 2017 році отримав перемогу в першості України у стрільбі з пневматичної гвинтівки з 10 метрів з новим національним рекордом (248,5 очка).

«Брат неодноразово ставав рекордсменом України у стрільбі з трьох положень — лежачи, стоячи та з коліна. Один з його рекордів тримався майже десять років і був побитий лише нещодавно. Для нього стрільба була не просто спортом — це була дисципліна, характер і спосіб мислення, — пригадує Єгор. — У стрільбі його вирізняла особлива психологічна зібраність. Перед виходом на рубіж у нього ніби спрацьовував внутрішній «перемикач»: він відкидав емоції, ставав максимально сконцентрованим. Зовні — спокій і естетика рухів, а всередині — повний контроль над собою. Саме ця здатність дала йому перевагу в спорті».

Олексій Хабаров заявив про себе і як успішний тренер. Він створив у Горішніх Плавнях власний спортивно-стрілецький клуб «Фенікс», був зразком для своїх молодих вихованців, які вже вигравали й ставали призерами чемпіонатів України.

«Брат віддавав клубу все. Недоїдав, недопивав, залазив у борги, аби лише діти мали можливість тренуватися зараз, а не «колись потім». Розвивав дитячу стрільбу, інвестував у спорядження та тренування вихованців. У стрільбі неможливо чекати: спеціальні костюми, рукавички, спорядження, гвинтівки — усе має бути вчасно і за розміром. Якщо дитина прийшла в спорт, її потрібно одразу підтримати», — додає Єгор Сукач.

 

Олексій, кажуть ті, хто знав його, був надзвичайно добрим, інтелектуалом із тонким гумором, врівноваженим. Багато читав, добре навчався, постійно працював над собою.

У 2023 році спортсмен добровільно долучився до лав Збройних cил України. Служив у 33-й окремій механізованій бригаді, яка виконувала завдання на Покровському напрямку. З дозволу командування брав участь у міжнародному турнірі в Румунії, що відбувся в листопаді 2024 року. З нього повернувся зі «сріблом».

19 серпня 2025-го під час виконання бойового завдання Олексій загинув поблизу села Шахове Донецької області. За словами Єгора, їхав показати побратимам позицію, яку знав лише він. Дорогою стався вогневий контакт з противником. 

Воїнові було 30 років.

Єгор Сукач продовжує справу свого брата, тренуючи команду юних стрільців.