Ми ведемо розмову з виконавчим директором Київського міжнародного інституту соціології Антоном Грушецьким про те, чи йдуть українці до єднання у цей складний воєнний період.
Також говоримо про сприйняття людьми політики Європи та США щодо України.
Ми фактично повернулися до показників на кінець 2024 року
— Пане Антоне, чи йдуть українці до єднання і як вони бачать майбутнє України? Від чого залежить відчуття єднання і роз’єднання українців?
— Коли ми ставили запитання, у чому ви бачите роз’єднаність суспільства, для когось це виявилась корупція, хтось, безумовно, звертає увагу на нерівномірний розподіл тягаря у воєнний період між різними верствами населення.
Або хтось залишається в Україні, а хтось виїхав за кордон, — це можуть бути різні чинники, але тут потрібно розуміти, що зараз українці мають референтну точку, 2022 рік, тоді вони відчували надзвичайне єднання, і тому багатьом порівняно з тим часом здається, що зараз єднання менше.
Проте все одно близько 60% вважають, що Україна рухається до єднання. Це непоганий показник, і люди бачать цей рух, і єднання передбачає, що у нас є спільний ворог, і це є спільна екзистенційна загроза для всіх, і те, що об’єднує нас, не заперечує того, що в інших питаннях ми можемо мати різні погляди.
— Майже третина населення, 30%, вважають, що внутрішні суперечності поглиблюються й українці йдуть до розколу. Це висока цифра.
— Це, безумовно, висока цифра, але у нас є й 17% тих, які навіть готові до капітуляції України. Навіть серед тих 30% опитаних, які вважають, що Україна йде до розколу, частина має «поразницький» або проросійський світогляд, а частина, — ті, хто на проукраїнських позиціях, гостро реагують на будь-яку несправедливість.
Але ми показуємо: якщо дійсно люди вірять у те, що у нас є роз’єднання, це може впливати на вищий песимізм і зрештою призвести до думки, що опір є марним. І цей наратив розповсюджується між українськими внутрішніми не дуже відповідальними акторами, а з іншого боку — нашим ворогом, він над цим активно працює.
Тому цей показник дійсно високий, але ми як соціологи підкреслюємо, що повномасштабна війна триває майже чотири роки. І тому, враховуючи ті випробування, які проходить українська нація, цей показник іще не такий поганий, яким він міг бути.
— Ми бачимо відновлення оптимістичних настроїв, і вже 56% оптимістично оцінюють майбутнє України. Однак 31% вважає, що через десять років Україна буде зруйнованою країною.
— Тут треба врахувати, що ми фактично повернулися до показників на кінець 2024 року, тоді було 57% оптимістів і 28% песимістів. На початку травня 2025 року був певний сплеск оптимізму, тому що це було одразу після підписання угоди про корисні копалини зі США, були очікування від США на певну підтримку, але кінець травня був позначений відновленням перемовин у Стамбулі, розумінням, що росія не відступає, не збирається припиняти бойові дії; що Штати не збираються тиснути на росію, як вони обіцяли; і відповідно, після початкового сплеску на початку травня відбулося жорстке «приземлення» для великої кількості громадян.
Вже у жовтні 2025 року українці побачили, що риторика США не завжди проросійська. Люди бачать сигнали від наших європейських партнерів; бачать, що Україна продовжує триматися, українцям вистачає сили зупиняти російську навалу.
Молодь — особлива категорія людей
— Більшість населення вважає, що ми повинні бути у складі Європейського Союзу, і це вже досить давно.
— Так. Але тут є певна диференціація. Адже якщо ми ставимо запитання, наприклад, чи хочете ви бачити Україну членом ЄС, 90% українців відповідають ствердно. А якщо ми формулюємо запитання: чи готові ви підтвердити свою позицію і прийти на референдум проголосувати за вступ до Європейського Союзу, то відсоток зменшується до 72% серед усіх громадян (мало хто збирається голосувати проти, а переважно йдеться про те, що інші громадяни просто не підуть голосувати чи не мають визначеної думки).
А коли ми ставимо запитання, чи довіряєте ви Європейському Союзу, близько половини відповідають, що довіряють ЄС. Рівень недовіри невисокий, але є багато тих, хто не визначився.
У нас є рух до ЄС, він підтримується в усіх регіонах України, серед респондентів будь-якого віку, будь-якої освіти, статі і роду занять. Проте є певний елемент критичного сприйняття, який може бути використаний, щоб дискредитувати цей вектор.
— Ви поставили запитання так: Україна через десять років буде країною зі зруйнованою економікою і великим відтоком людей. Це визнали 31% опитаних. Люди можуть так вважати через те, що у нас багато біженців через війну?
— Загалом українці говорили про відтік населення як про проблему і до повномасштабного вторгнення. В Україні було кілька мільйонів трудових мігрантів, значна частина з яких постійно проживала за кордоном. Тому відтік людей, особливо молодих, турбує багатьох. Як ми показували у тому ж опитуванні, вище негативне ставлення до сприйняття майбутнього України саме серед молоді України, і, до речі, серед молоді вищі показники тих, хто хотів би переїхати жити за кордон.
В усіх країнах та за усіх часів молодь — це суперечлива категорія, це люди в процесі становлення, які не остаточно пустили своє коріння; в яких усе життя попереду; які через медіа опосередковано бачать стандарти життя на Заході й теж хочуть жити так. До речі, зараз наша молодь має великі можливості для реалізації в Україні, тому хотілось би, щоб рішення було на користь «залишатися в Україні».
Треба зберігати надію
— Дуже болюче питання — ставлення до територіальних втрат залежно від оцінки руху країни до єдності/розколу й оцінки майбутнього України.
— Серед тих, хто більш оптимістично дивиться на майбутнє України, на єднання суспільства, значно менше тих, хто готовий до територіальних втрат. А от серед людей, які вважають, що українська нація розколюється, вищий відсоток тих, хто пішов би на територіальні втрати, наприклад, серед тих, хто вважає, що через десять років Україна буде зруйнованою, аж 35% готові, щоб під контроль росії були передані території, які зараз контролюються Україною.
Серед тих, хто оптимістично дивиться на майбутнє України, таких лише 9%. Серед тих, хто бачить Україну через десять років зруйнованою, 42% готові на офіційне визнання окремих окупованих територій частиною росії (проти 22% серед тих, хто вважає, що через десять років Україна буде процвітаючою).
І цей наратив, ця віра в безперспективне майбутнє України, не миттєво, але довгостроково роз’їдає волю до продовження опору. І це той інформаційний ризик — це питання не тільки до влади, а й до медіаспільноти, до громадянського суспільства, до звичайних громадян. Треба розуміти, що такі настрої несуть у собі зерно потенційно великих проблем для України. Але треба зберігати надію.
— А от про передачу під контроль росії неокупованих територій: чи готові передати росії Херсон, Запоріжжя тощо? Навіть 9% оптимістів можуть піти на це.
— Якщо ми говоримо про доросле населення України в цілому, то тих, хто зараз готовий на такі поступки, передачу під контроль росії територій, які зараз контролює Україна, на жаль, майже 19%. Але ми говоримо про те, що в цілому серед українців є близько 17% тих, хто готовий до капітуляції України.
Серед них усього кілька відсотків тих, хто ідеологічно бачить Україну частиною росії, більшість — це просто психологічно зламані люди, які зневірилися у можливостях опору, які вважають, що наш опір безперспективний і що краще просто капітулювати.
Але все одно більш ніж 70% вважають, що Україна має зберігати повну незалежність і не має йти на умови капітуляції, які нав’язує росія.
— Наступна наша тема — сприйняття політики Європи і США щодо України. Це теж пов’язано з медіа, з різними точками зору.
— Насамперед у сприйнятті політики Європи і США є два види. Один — об’єктивний, що стосується конкретного постачання зброї та фінансування в Україну, коли українці бачать чергову партію F-16 або інших західних літаків, коли українці бачать у роботі Patriot або інші системи протиповітряної оборони, — вони відчувають підтримку Заходу.
Інший вимір — це медіа. Особливо це стосується заяв Дональда Трампа і реакції на них європейських лідерів. Спочатку українці більше реагували на заяви Дональда Трампа, зараз до них більше недовіри. Якраз 2025 року українці бачили мінливу позицію Сполучених Штатів, і якраз сильна політична підтримка європейських союзників допомагала багатьом тримати впевненість, що ми не самі, нас не кидають і ми разом з європейськими партнерами здатні продовжувати ефективні дії.
— Більшість українців, 58%, вважають, що Європа продовжує серйозно допомагати Україні і хоче завершення війни на справедливих умовах. Вважають, що Європа втомилася і тисне для несправедливого миру, — 36%.
— Так, і показники трохи погіршилися порівняно з тим, що ми бачили на початку серпня 2025 року, коли 63-64% українців вважали Європу прихильною до України. Але Європа й особливо окремі європейські країни тримаються як надійні українські партнери.
Україна і США
— А як українці розцінюють політику США щодо нашої країни?
— Ситуація дуже динамічна, зараз вона не надто приваблива для Сполучених Штатів. Наразі 52% українців вважають, що США не налаштовані на справедливий мир в Україні, і 38% українців вважають, що США продовжують у міру можливостей допомагати Україні.
Це чітко пов’язано з висловлюваннями Дональда Трампа: коли українці чули більше позитивних заяв для України, сприйняття США покращувалося. У нас немає антиамериканських настроїв, 90% українців добре ставляться до звичайних американців. Близько 70% добре ставляться до США в цілому і до третини — добре ставляться до нинішнього керівництва США.
Щодо громадян США, українці бачать величезну надану підтримку, бачать американських добровольців у складі українських Сил оборони. Сам Трамп може виголошувати різні заяви щодо України, а в його команді є цілком проукраїнськи налаштовані люди.
— Знову ж таки виникає питання про територіальні поступки в нашій країні залежно від сприйняття політики Європи та США щодо України.
— Так, це приклад показати, що віра в наратив, що «Україну кинули, кинула Європа, кинули США, від нас хочуть несправедливого миру», — пов’язана з вищою готовністю до територіальних поступок, навіть найважчих. Наприклад, серед тих, хто вважає, що Європа втомлюється і тисне на нас, 32% готові прийняти навіть передачу під контроль росії територій, які зараз контролюються Україною. Серед тих, хто вважає Європу надійним союзником, таких лише 4%.
І тут треба розуміти, що поширення цього наративу роз’їдає впевненість, воно сіє насіння «поразницького» світогляду і довгостроково може роз’їдати Україну. Тому що якщо ви в один момент вважаєте, що майбутнє в України безнадійне, ми будемо зруйновані; вважаєте, що Європа і США нас кинули, то це буде підштовхувати до думки, що опір не має сенсу. І ми з такою позицією повинні боротися. Адже опір, безумовно, має сенс і буде продовжуватися.
— Згодні з передачею під контроль росії неокупованих територій 25% українців, які вважають, що політика США втомлюється і тисне; і 22% тих, хто вважає, що США — надійний союзник.
— Серед тих, хто вважає, що політика Європи втомлюється і тисне, виступають проти територіальних втрат 68%. А серед тих, хто переконаний, що політика США втомлюється і тисне, — 64%. Все ж таки ті люди, які критично ставляться до політики Європи та США, в більшості своїй проти територіальних втрат. Так, ми не можемо сказати, що ті, хто критично налаштований щодо політики Європи і США, налаштовані на поразку.
— Зараз немає романтичних поглядів на спільну із Заходом боротьбу?
— Ми за різними показниками бачимо перехід від романтизму 2022 року до такого здорового цинізму або прагматизму 2024–2026 років. Українці кажуть: нам не потрібні миротворці, якщо для вас це складно — не надсилайте їх. Дайте більше зброї і достатньо фінансування для наших українців. Це такий здоровий і дуже прагматичний підхід.
