Творив свій ідеальний світ. Пішов у засвіти майстер народного малярства з Шишаків Михайло Онацько

На 85-му році життя, 16 січня, відійшов у засвіти талановитий і самобутній український художник Полтавщини, майстер народного малярства, представник наївного мистецтва Михайло Онацько.

 

Він народився на хуторі Хоменки неподалік Диканьки, виріс у середовищі пісень, ремесел і фольклору. Саме це видно в кожному мазку майстра.

 

Його картини — це жива енциклопедія українських звичаїв: колядування на Різдво, гаївки, Великдень, купальські ночі, народні обряди, весілля, обжинки...

 

Теми для своїх мистецьких робіт художник черпав із життя та історії рідного краю. 

 

Його народні мотиви несподівано відкрили глядачам світ райської, ідилічної України, що, як здавалося багатьом, зникла назавжди.

 

Це та Україна святковості, лагідності, добра і мудрої простоти, що жила в дитинстві художника, який творив свій ідеальний світ. 

 

Світ, у якому дійсність, очищена від буденності та життєвих негараздів, переноситься в інший позачасовий вимір, де панує те прекрасне й добре, що складалося віками в народній уяві.

 

Де на горі — церква, а під горою — зелений гай. Де біля кожної хати — квіти, а в кожному домі — діти. Де всі люди — добрі сусіди, а зло існує хіба у вигляді маленького чудернацького чорта з гоголівських «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки»... 

Михайло Онацько, «На ярмарок».

 

Найулюбленішою темою художника було Різдво. Різдвяний цикл картин художника налічує понад 100 робіт.

 

Майстер використовував образотворче мистецтво як спосіб фіксації, закарбування у пам’яті українського народу побуту й традицій минувшини.

 

«Феномен Михайла Онацька полягає в генетично успадкованому знанні, яке проявляється на його полотнах через інтуїцію, пам’ять власну й родову», — відзначали мистецтвознавці. 

 

Всі сюжети та постаті з картин Михайла Олександровича зрозумілі та близькі людям. Недарма вже давно шанувальники вважали його народним художником України! Бо він і справді таким є — за своїм могутнім талантом, за кількістю написаних народних картин, за взаємною любов’ю майстра та його пошановувачів.

 

— Якщо людині хочеться співати — вона співає... А я хотів малювати — й малюю, — зізнавався митець. 

Михайло Онацько, «Різдво».

 

За освітою Михайло Онацько був педагогом, закінчив історичний факультет Полтавського педінституту. В його родині ніхто не мав художнього таланту. Та й сам він узявся за пензель доволі пізно — в 46 років. Він був самоуком у малярстві. Не закінчував ні художніх шкіл, ні університетів. Це було ніби його друге народження. Творче.

 

«Коли я захопився народним побутом, звичаями, картинами, я ніби повернувся до тих джерел, у яких купався в дитинстві», — говорив майстер. 

 

Уже за рік після початку творчого шляху і потім протягом десятиліть картини Михайла Онацька прикрашали Сорочинський ярмарок. 

 

Перша виставка картин художника у жанрі наївного мистецтва відбулася через два роки після того, як він почав малювати. За п’ять він став членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України. В 1995 році йому було присвоєно почесне звання — заслужений майстер народної творчості України. 

 

Михайло Олександрович залишив по собі цілий світ високохудожніх зразків народного мистецтва, що були удостоєні багатьох державних відзнак та премій. Він був лауреатом мистецьких премій Данила Щербаківського, Олени Пчілки, Марії Приймаченко, Григорія Сковороди.

 

Останніми роками виставки творів митця найчастіше відбувалися у великих містах, музеях, бібліотеках, творчих спілках, офіційних установах, університетах. Загалом — понад 20 персональних виставок. 

 

До свого 81-річчя художник передав до фондів Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені М. Ярошенка 43 свої полотна. 

 

Його картини зберігаються в музеях та приватних колекціях любителів народного мистецтва країн Європи, Азії, Америки. У Полтаві, Києві, Ужгороді, Диканьці, Шишаках, Великих Сорочинцях... Впізнаванні, теплі, по-дитячому безпосередні...