Лікарка, волонтерка Марина Косюхно підтримує бійців на фронті, цивільних на деокупованих територіях, хворих — у тилу

«Медичним військовим волонтером стала ще в 2014 році, коли росія напала на Україну, — розпочала розповідь Марина Олексіївна. — У 2014 році безпосередньо перебувала в Дебальцевому, де ми з такими ж однодумцями допомагали нашим військовим, котрі ще й уявлення не мали, що невдовзі потраплять в оточення і місто буде окуповане.

 

Станом на 2014 рік наша допомога полягала перш за все в нашій присутності, що було дуже важливо для захисників: ми були не «стаціонарними» військовослужбовцями, а напіввійськовими волонтерами. Отже, не надавали хлопцям першу медичну допомогу, адже там були свої медичні пункти. 

 

Ми більше допомагали цивільному населенню, яке страждало від хаотичних вибухів, — через обстріли з російської сторони.

 

Найбільше, що мені запам’яталося з дебальцевських часів, це коли в нас був автобус із 21 медичним волонтером. Ми були повністю «запаковані» медичним інвентарем, таким, як перев’язувальний матеріал, таблетовані засоби, протикашльові, протиблювотні, протизастудні, кровоспинні, турнікети, харчова допомога цивільним і військовим.

 

Переважно це була допомога від вірян, небайдужих громадян, фондів та організацій. Якось залишили автобус і пішли на ночівлю в державну адміністрацію. А вночі наш бус був повністю спалений, знищений... місцевими жителями.

 

У 2022 році я і мої однодумці також не стояли осторонь після повномасштабного вторгнення росіян. Ми пліч-о-пліч з багатьма іншими волонтерськими організаціями постійно відвідуємо фронтові і прифронтові зони.

 

Співпрацюю переважно з благодійною організацією Frida (українсько-ізраїльська місія медичних волонтерів. — Ред.), з ними я дуже багато часу проводила і проводжу. Основна місія — це надання допомоги цивільному населенню в прифронтових зонах. Тобто, де з’являється деокупаційна зона, відразу там можна побачити представників Frida. І за це їм великий уклін.

 

Вони якимось чином забезпечують багатьма речами й необхідними засобами цивільне населення, до якого через небезпеку дронів і постійні обстріли зараз не можуть потрапити ні медицина, ні комунальні служби, ні будь-хто інший.

 

Також у благодійній організації дуже багато уваги приділяють дитячим будинкам, які перевезені з деокупованих територій».

«Що стосується фронтової медицини, цю тему відверто чіпати не можна на великий загал, але варто наголосити, що на даному етапі сильно бракує самих медиків. Хто загинув, хто поранений, хто виснажився. Хоча дуже багато колег, із тих, кого ми знаємо, підписали контракт і наразі служать. 

 

На жаль, повноцінне медичне забезпечення далеко не найкраще, шпиталі переповнені. Але, попри труднощі, якось викручуємося: знаходяться люди, виходи, та й держава допомагає, як може. Є чимало фондів, які надають саме «галузеву» підтримку.

 

Особисто моя нещодавня поїздка була в Харківську область, в населений пункт, який майже на кордоні з Донеччиною і досить близько розташований біля Краматорська. Хлопці-військові там позбавлені взагалі будь-якого медичного огляду і забезпечення. Вони самі собі самотужки купують найнеобхідніше.

 

Все, що ми їм привезли, вони потребують у набагато більшій кількості, ніж хтось може туди доставити. Через великі обстріли залізничної колії і відчутного браку логістики у них цього немає. Тому нам усім треба зібратися і допомагати, військовим і цивільним! У мене таке враження, що люди забули про війну чи стомилися від неї. Схаменіться, бо без нашої допомоги нашим хлопцям там дуже-дуже погано.

 

Медиків на фронті недостатньо, і ця проблема стосується будь-якої війни. Їх недостатньо в цивільному житті, а на війну добровольцями йдуть одиниці.

 

Ті, хто підписують контракт, — їх теж не так багато, й те, що вони постійно перебувають у точках ризику, в найнебезпечніших «пікових місцях», ох як дається взнаки. На війні дуже-дуже не вистачає: фельдшерів, лікарів вузько- та багатопрофільних. Адже вони гинуть переважно під час евакуації поранених. Це просто, я вважаю, катастрофа...

 

Та навіть у цивільному житті медичне забезпечення (я не кажу про міста-мільйонники) на периферії завжди потерпало від браку медиків. Бо саме вони, в більшості випадків, першими йшли на фронт; особливо ті, котрі мешкали поблизу місць бойових дій.

 

На жаль, поранених серед наших бійців дуже велика кількість. У мене немає статистики за 2022-2025 роки, але ми спостерігаємо, коли їздимо як волонтери по військових шпиталях, невтішну картину — вільних місць немає. Але, з іншого боку, слава Богу, що переповнені шпиталі, а не цвинтарі! 

 

Сподіватимемось, що всі наші поранені хлопці будуть врятовані й повернуться до нормального цивільного життя».

«До слова, хочу наголосити, що турнікетів натовського зразка у нас дуже і дуже бракує. По-перше, вони дуже швидко втрачаються, адже коли ти надаєш допомогу, коли ти в стресовій ситуації, ти не думаєш, що тобі треба зберегти турнікет. Однозначно, їх дуже багато нівечиться, багато втрачається просто тому, що не до цього.

 

У нас основна військова травма у хлопців — це втрачені кінцівки. Я не є вузькопрофільним спеціалістом щодо ампутації, але добре, що є можливості протезування: допомога пропонується нашим бійцям як в Україні, так і за її межами. 

 

Хлопці також дуже потерпають і від небойових поранень: переохолодження, стрес і так далі. Тож вважаю, що кожен військовий — це однозначно мій потенційний майбутній пацієнт. (Це ж стосується не лише військових, а й цивільних, незалежно від їх віку). 

 

Та навіть ми, медики, провівши три доби у волонтерському медичному виїзді, повертаємось додому із застудою. А що вже говорити про військових, які постійно перебувають на передку.

 

Цистити, простатити, синдром хронічного тазового болю невідомого генезу — це все наслідки переохолодження. Кожен військовий проходить через переохолодження, й це наш потенційний пацієнт. Ба більше, це потенційні ризики не лише урології, а й сексологічного характеру, тим паче вони впливають на репродуктивні функції.

 

Ця проблема досить гостро постане в недалекому майбутньому з точки зору здоров’я нації, її відновлення, демографії. Ще одним, не менш важливим фактором є психологічна травма, яка також негативно впливає на сексуально-репродуктивну функцію.

 

Зараз, наприклад, у нашому інституті проходять лікування військовослужбовці. І не завжди втручання, які були проведені в нашому відділенні, пов’язані з травмами, отриманими при захисті Батьківщини. Водночас за всю війну в нашому відділенні не було жодного військового, який би прооперувався і пішов додому, списавшись з армії. Усі вони знову повертаються на фронт.

 

В основному лікування триває від 7 до 10 днів, а потім рішенням військово-медичної комісії хлопцям призначають, який термін реабілітації вони проходитимуть у тому чи іншому місці. Така ж тривалість лікування і цивільних, враховуючи, що в нас не тільки доброякісний процес лікується, а й злоякісні захворювання органів сечовидільної системи. Тому термін може бути або подовжений, або ж, навпаки, скорочений».

«Однією з найбільших проблем сучасності є онкологічні захворювання. У нас наразі настільки достатньо вивчена онкоурологія, що коли захворювання вчасно виявлено й проліковано, то людина може бути абсолютно реабілітована й перейти в ремісію. І, зрештою, вважатися практично здоровою (хоча онкологічний діагноз — це діагноз пожиттєвий).

 

Аби убезпечитися від усіх цих неприємностей, я не лише рекомендую, а пропагую з медичними волонтерами, організацією Frida так звані онкоскринінги. Тобто це діагностика, виявлення або спростування того чи іншого діагнозу, експрес-діагностика і чоловіків, і жінок.

 

Наголошую: раз на три місяці ви повинні зробити контрольний огляд насамперед у сімейного лікаря, а також, чоловіки — в уролога, а жінки — в гінеколога. Це найважливіші аспекти вашого майбутнього здоров’я.

 

На жаль, онкоурологія дуже «помолодшала». Захворювання на рак простати ми діагностуємо вже у дуже молодому віці. Тому такі аналізи, як простат-специфічний антиген (ПСА) крові, які колись закликали проводити лише після 55 років, зараз повинні здавати обов’язково всі, незважаючи на вік. У Європі, в Штатах, в Азії чоловіки вже після 40 років здають вищезгадані аналізи саме через «помолодшання» раку простати.

 

У молодих жінок спостерігаємо захворювання на рак шийки матки, молочних залоз та яєчників. Це все діагностується лабораторно-інструментальним шляхом, причому на ранніх стадіях. Тому кожні три місяці свідома людина має з’являтися до свого лікаря, проходити планові обстеження, а не звертатися лише тоді, коли вже щось турбує.

 

Навіть якщо ми виявляємо онкологічне захворювання урологічного профілю, як у чоловіків, так і у жінок, Інститут урології — це місце, де знають, що з цим робити. Це все добре вивчено, поставлено на потік: застосовуються новітні технології та методи лікування. Ми постійно на зв’язку з колегами з Європи та Сполучених Штатів, обмінюємось досвідом, навчаємось. І ніколи не відмовляємо тим, хто бажає у нас лікуватися.

 

Інститут урології — на сьогодні найпрофесійніша профільна інстанція, тож кожного ми чекаємо на профілактичний і спеціальний огляди». 

 

Марина Косюхно, кандидатка медичних наук, старша наукова співробітниця відділу відновної урології та новітніх технологій Інституту урології ім. академіка О. Ф.