Артист балету, теоретик танцю, колекціонер та бібліофіл, один із найвидатніших танцівників XX століття, засновник Академії танцю при Гранд-Опера, ректор Інституту хореографії та Університету танцю Парижа — це про Сергія Михайловича Лифаря, якого називали богом танцю з Києва.
Він народився 2 квітня 1905 року. Свій земний шлях завершив у Лозаннні, у Швейцарії.
Зі зраненого Києва Сергію Лифарю вдалося вибратися за кордон наприкінці 1921 року, коли йому було тільки 17. І відтоді він постійно мріяв про Київ.
Всесвітньо відомий хореограф хотів видати книгу з назвою «Моя Одіссея із Києва до Києва». Є створений ним ескіз обкладинки 1964 року. Тому саме так назвали виставку, яка відкрилася в Музеї історії міста Києва.
В експозиції представлені дорожні валізи хореографа, знамениті крила Ікара — як частина сценічного костюма Сержа Лифаря, афіші, фотографії, документи. Особливу увагу привертають, зокрема, спільне фото з Пабло Пікассо та літографія створеного ним ескізу образу китайця до балету «Парад» 1917 року.
Лихварі (прізвище на Лифар змінив Сергіїв дід — Яків Давидович), як свідчать архівні джерела, походили з Київщини, із села Велика Мотовилівка Васильківського повіту, а родина матері — Марченки — з села Македон Канівського повіту (нині Черкащина).
Представники цих двох родів були працьовитими заможними хліборобами, прізвища кілька століть поспіль зазначені серед парафіян місцевих православних церков.
Дід Василь Марченко дожив до 100 літ. Він занурював Сергія в український світ, про що внук вдячно писав у спогадах. До приходу більшовиків батько матері Сержа Лихваря був успішним господарником, мав багато землі, розводив племінну худобу, займався конярством.
Гостюючи на свята у родинному маєтку, хлопець бачив «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, які Лифарям надали українські гетьмани та кошові отамани Війська Запорозького».
Лифар Ікар. Робота Анатолія Валієва.
Фото «України молодої».
У радянському союзі, до якого примусово була приєднана Україна, до Сержа Лифаря ставилися дуже насторожено, не довіряли. Про це свідчить те, що у 1958 році його не випустили у відрядження на ті перші в історії срср гастролі балетної трупи Паризької опери в рамках культурного обміну, які відбувалися на запрошення москви. Уже в аеропорту всесвітньо відому зірку не пустили на борт літака — й 11 балетів Сержа Лифаря із загалом 13 представлених показували без нього.
Приватний приїзд у Київ Сержу Лифарю вдалося організувати на початку травня 1961 року, попутно з поїздкою на ювілейні театральні події у столиці срср. У місті своєї юності відомий хореограф майже через 40 років упізнавав кожну знайому вулицю й будинок; він вклонився могилам батьків і взяв із собою з них української землі.
Відвідав Театр опери і балету імені Шевченка. Директору Віктору Гонтарю, зятю Микити Хрущова, у подарунок привіз дефіцитний радіоприймач. Серж Лифар і Віктор Гонтар опісля листувалися. Проте так і не змогли домогтися дозволу з москви на постановку вистави відомого хореографа у Києві.
Виставка «Серж Лифар. Моя Одіссея із Києва до Києва» — це візуалізація дивовижного артистичного шляху митця, його активного світського життя, творчих пошуків у інших сферах мистецтва, окрім танцю, амбіцій і планів, каже Наталія Білоус, очільниця Музею Сержа Лифаря, філії Музею історії Києва.
Утім головна мрія всесвітньо відомого танцівника — вільно приїжджати до Києва та ставити тут свої балети, підтвердженням якої є робоча назва його мемуарів: «Моя Одіссея із Києва до Києва», — на жаль, лишилася нездійсненою. Виставковий проєкт, який триватиме до 1 лютого 2026 року, — спроба команди Музею історії міста Києва здійснити мрію в метафоричний спосіб.
«Мистецькі твори, документи, книги з колекції легендарного артиста й одного з найвідоміших киян у світі Сержа Лифаря — музейні предмети, що зараз зберігаються та досліджуються в Музеї історії міста Києва та Національному музеї історії України, — повідомила на відкритті виставки генеральна директорка Музею історії міста Києва Вікторія Муха. — Утім колись усі ці речі були важливою частиною його яскравого артистичного життя, його повсякдення та творчої біографії. Після його смерті спадкоємиця Ліллан Алефельдт офіційно передала ці артефакти Києву».
Вікторія Муха нагадала, що цього року світова культурна спільнота відзначає 120 років із дня народження геніального митця Сержа Лифаря.
Сказала: «І хоч його доля була сповнена драм і випробувань на тлі буремної історії ХХ століття, Серж Лифар дуже любив життя. Любив святкувати ювілеї, фіксував і згадував власні круглі дати — вони були, наче маяки у його бурхливому життєвому морі. Об’єднати зусилля з колегами з Національного музеї історії України, презентувати цей виставковий проєкт, продемонструвати частину такої унікальної меморіальної колекції — особлива відповідальність і велика честь для нашої команди».
Нагадаємо, за заповітом зірки світового балету Сержа Лифаря його цивільна дружина Ліллан д’Алефельдт передала у Київ велику частину його документального спадку. Частина колекції з 1994 року кількома траншами була передана Національному музею історії України (переважно предметна: сценічні костюми, реквізити, картини тощо).
Музей Сержа Лифаря як філія Музею історії Києва з’явився у 2019 році; щоправда, й досі він без окремого власного приміщення.
