Виявляється, я з Васею їздила по гриби. Я — як пасажирка електрички, а він — як машиніст електропотяга, що курсує між Полтавою й Кременчуком.
Фішкою електропоїзда, яким він керує, є популярна пісня «Ой у лузі червона калина». Вася голосно вмикає її при виході пасажирів.
Раніше машиніст електропоїзда Василь Бабчук із Полтави викладав короткі ролики на ютубі про свої закордонні подорожі, а коли у зв’язку з повномасштабною війною кордони закрили, переключився на розповіді про закулісся своєї професії.
Його відео у соцмережах набирають дедалі більшої популярності. В них можна знайти відповіді на безліч питань, які цікавлять багатьох чи про які ми навіть не замислюємось. Наприклад, як він розуміє, з якої на яку колію переїхати й коли, навіщо в електропоїзді кермо...
До речі, саме відео про те, як машиніст вивертає кермо то в один бік, то в інший на поворотах, зібрало в ТikТok 2,2 млн переглядів.
Ми поспілкувалися з креативним блогером-машиністом, щоб дізнатися більше і про нього, і про нюанси його роботи.
Цей поїзд до Кременчука їде?
— То для чого ж кермо в електропоїзді, якщо не для поворотів?
— Та я просто пожартував, змонтувавши кадри! А багато хто сприйняв це за чисту монету. Насправді кермо слугує для набору швидкості й гальмування. Потяг повертає за рахунок форми коліс. Вони не рівні, а трохи конусоподібні: ближче до осі діаметр менший, а ближче до краю — більший.
Коли поїзд заходить у поворот, одне колесо опиняється на ділянці з більшим діаметром, інше — з меншим. Через це колісна пара самостійно «підрулює», і потяг плавно проходить криву без повороту коліс, як у машин.
Василь Бабчук (другий ліворуч) з командою випробовувачів нового потяга Крюківського вагонозаводу.
— Ви давно за «штурвалом»?
— Уже двадцять років: дев’ять працював помічником машиніста й одинадцять — машиністом.
— Мрія дитинства?
— Можна й так сказати! У дитинстві я мріяв стати або водієм автобуса, або машиністом потяга. Після школи зробив між ними вибір. Малим батьки часто возили мене потягом до бабусі в Кобеляки. І мені завжди хотілося заглянути в кабіну машиніста. Тож тепер завдяки моїм відеороликам кожен бажаючий може побачити її зсередини й віртуально покататись нашими маршрутами, насолодитись краєвидами за вікном.
— Ви один блогер-залізничник в Україні?
— Вже не один. Зараз, дивлюся, все більше і більше моїх колег виставляють відео з робочих місць в інтернет. Справжньою зіркою тіктоку, наприклад, став харківський провідник Олександр Барильник, який танцює на камеру під популярні пісні.
— Чому ви стали блогером?
— Мені подобається знімати й монтувати відео. Вийшло так, що хобі поєдналось із роботою.
— Це вже якось монетизується?
— Поки що ні. Я взагалі байдужий до того, «залітає» ролик чи не «залітає». Бувало, відео набирали і 600-800 тисяч переглядів, і 1 млн 200 тис.
— Яке було найнесподіваніше запитання від ваших підписників?
— Ой, запитань так багато, що на всі не встигаю відповідати, хоча стараюсь. Але найчастіше повторюється: «Цей поїзд до Кременчука їде?». Хоча його ставлять не підписники, а пасажири. При тому, що електронні табло з маршрутом руху висять і спереду, і збоку кабіни машиніста. Але до відправлення потяга в мою кабіну обов’язково кілька людей постукає й запитає, куди їдемо.
Зрізають до металу: як модернізують потяги
— Потяг ведуть дві людини — машиніст і його помічник. Чому? Це щоб один міг відпочити в дорозі?
— Насправді потяг веде лише машиніст, якщо в його помічника немає на те відповідних прав. Помічник — додаткові очі, руки й ноги машиніста. Один з його обов’язків — підготовка потяга до рейсу, а під час руху він уважно спостерігає за показниками приладів, станом колії, дублює сигнали й таким чином контролює дії машиніста.
Скажімо, нагадує, щоб я обмежив швидкість, повторює, який колір семафора попереду... А ще ліквідовує неполадки, якщо виникають. Обов’язково щогодини помічник проводить регулярний контроль технічного стану потяга під час руху.
Зiрка ТiкТоку.
Хоча в деяких нових потягах можна налаштувати електронну програму підказок по маршруту. Тому в Німеччині, наприклад, машиністи працюють без помічника. Відомо, що в Японії й Об’єднаних Арабських Еміратах поїзди метро взагалі їздять без участі людей...
А відпочивати чи тим паче спати в дорозі нам узагалі заборонено. І працювати більш ніж дванадцять годин не дозволено.
— На Укрзалізниці дуже старі електровози?
— У полтавському депо найновіші 2008 року випуску, збудовані ще на Луганському тепловозному заводі, серії ЕПЛ-9Т. Таких сім штук. Були б державні замовлення Крюківському вагонобудівному, він будував би нові. Але на даний момент там виготовляють лише пасажирські вагони, згідно з державним контрактом.
— До речі, вас не залучають до випробування новинок цього підприємства?
— Я був машиністом-випробувачем їхніх потягів! Останні вони збудували в 2022 році. У порівнянні з радянськими в них усе набагато краще — простіше й комфортніше.
— Модернізовані електрички теж виглядають як новенькі. У якому віці їх «омолоджують»?
— Після того, як вони відпрацювали певну кількість років або пробігли певний кілометраж, їх відправляють на капітальний ремонт у Київ. Найстаріші, які досі в експлуатації, виготовлені, здається, в 1970-х роках. Серед них і легенда Укрзалізниці — електропотяг ЕР9 виробництва Ризького вагонзаводу, що має ім’я капітана III рангу, одного з найвідоміших одеситів Олександра Марінеско.
Ця електричка, яку залізничники називають «кругломордою», їздить по всій Україні. Спочатку вона була приписана до Одеського депо, потім потрапила у Здолбунів Рівненської області, тоді — у Київ, Чернігів, Полтаву. І тепер знову, після капітального ремонту, «Марінеско» працює в Києві.
У ході модернізації повністю міняють електропроводку, машинні агрегати, внутрішній і зовнішній дизайн. Загалом, потяг розбирають до рами, іноді навіть метал зрізають. Від старого потяга хіба що 20-25 відсотків лишається. Але модернізувати дешевше, ніж будувати новий. У Полтаві наразі модернізовані 4 потяги з 14.
Найулюбленіший маршрут — новий
— Не було бажання змінити електричку на, скажімо, «Хюндай»?
— Як же не було? Два роки тому мені пропонували працювати на швидкісних потягах. Я одразу погодився, бо мріяв водити «Хюндай». Пройшов навіть співбесіду й... відмовився. Зупинило те, що треба було або переїжджати в Київ і перевозити туди родину, або їздити на роботу в столицю з Полтави. Обидва варіанти мене не влаштовували. Тому я так і не наважився змінити місце роботи. Шкодую, що навіть не спробував.
— Між якими станціями ви курсуєте і з якою максимальною швидкістю?
— Зі станції Полтава-Південна їздимо у Кременчук, Лозову та Огульці Харківської області, а два роки тому, відколи запустили швидкісну електричку на Гребінку, додався ще й цей маршрут.
Блогер Василь про себе.
Середня швидкість на приміському русі — 100 кілометрів за годину. Інколи, коли треба вкластися у графік, розганяємося до 115 кілометрів.
— Ваш улюблений маршрут?
— Новий! Коли проводили випробування швидкісних потягів, то я об’їздив на них пів України: Київ, Львів, Дніпро, Коломия, Рахів, Чернівці, а ще Бескидський тунель... Нові вокзали, нові картинки за вікном. Це було класно! Я стільки тоді позитивних емоцій отримав!
— Особисто я давно хотіла дізнатись, як машиніст бачить дорогу, якщо її замело снігом.
— Рейки видно на сто відсотків у будь-яку хурделицю. Та ми вже напам’ять знаємо, як і куди їхати. Орієнтуємось по стрілках, світлофорах. Зелений колір вхідного й вихідного світлофора означає, що треба їхати прямо. До того ж, перед прийомом на станцію чергова викликає нас по радіозв’язку й дає пояснення, на яку колію приймають наш потяг. Вона ж попереджує, коли нам треба зробити зупинку, якщо нас будуть обганяти швидкісні чи пасажирські поїзди. У нас усе за графіком...
— Тобто, зупинки електрички по 10-20 хвилин — це такий графік?
— Так. І якщо ми запізнюємося бодай на одну хвилину, то це вже погано, стараємося нагнати час.
— Ще цікаво, в яких випадках машиністи подають сигнали.
— Обов’язково сигналимо перед відправленням і перед прибуттям на платформу. На кривих ділянках колії, метрів за 50 до зустрічного потяга й після того, як з ним розминаємося. Це для того, щоб люди зійшли з колії й ніхто не вибіг перед поїздом.
— Часто перебігають?
— Дуже часто. І якщо велика швидкість, то можна не встигнути загальмувати.
Не менш часто через рейки перебігають також зайці, лисиці, косулі, собаки. Декілька разів бачив лосів.
— А у вагонах усіх пасажирів бачите? Я до того, чи можете попередити псування майна?
— У модернізованих електричках відеокамери є в кожному салоні, вони подають зображення на монітор у кабіну машиніста. Тобто, загальну картину бачимо. Однак прослідкувати за кожним пасажиром неможливо. Тому трапляються розрізані сидіння або обписані стіни.
— Які бувають претензії у пасажирів до машиніста?
— Люди різні є. Інколи чую, що я не там став, бо їм незручно виходити. Але ми стаємо завжди за правилами — біля знака зупинки першого вагона.
А багато хто дякує за те, що їх довезли, бажають щасливої дороги.
— І от ви доїхали до кінцевого пункту свого маршруту. Далі — відпочиваєте?
— Якщо приїжджаємо в Лозову, то відпочиваємо, там у нас є будинок відпочинку. Нас міняє інша бригада, яка вже відпочила. А в Кременчуці змінили кабіну, виконали пробу гальм — і через двадцять хвилин поїхали назад. На інших кінцевих станціях можемо стояти три години чи годину.
Класно, коли не ти когось везеш, а тебе везуть
— Ви самі часто буваєте пасажиром Укрзалізниці?
— Дуже рідко! Мені немає потреби їздити поїздом. Але завжди, коли бачу пасажирський потяг, що мчить мені назустріч, думаю, от би оце проїхатися в ньому. Я кайфую, коли їду в купе пасажирського потяга, особливо у новому вагоні. Сама атмосфера в ньому заспокоює. Тепло, затишно, комфортно. Нові розетки, підсвітка... Ліг і спиш. І так класно, що не когось везеш, а тебе везуть.
— Для залізничників проїзд безплатний?
— Раз на рік нам дозволяється взяти квиток, з якого вираховують із зарплати тільки податок!
— Для вас завжди є квитки, не так, як для інших?
— Якщо їх нема, то так само й для нас нема.
— Які плюси роботи на Укрзалізниці?
— Соціальний пакет, вихід на пенсію в 55 років для чоловіків. Ну і, звісно, можливість щодня бачити красу природи.
— А мінуси?
— Те, що доводиться працювати в нічний час. Це дуже великий мінус, який позначається на здоров’ї. Вночі треба спати, а не десь там їздити.
— Як родина ставиться до вашої популярності тіктокера?
— Нормально. Моя дружина працює в службі кадрової політики та соціальних питань на залізниці. Старша донька — студентка, менша ходить у сьомий клас. То багато її однокласників кажуть, що підписані на мене в соцмережах.
— А підписники що кажуть у коментарях?
— Дехто з дорослих чоловіків пише, що у моїх відео вони бачать свою мрію. Багато хто шкодує, що так і не спробував її здійснити. Підлітки часто запитують, чи варто йти працювати на залізницю. Я раджу спробувати, якщо це справді мрія вашого життя, — щоб потім не шкодувати, що навіть не намагався її реалізувати. А якщо не сподобається, змінити професію ніколи не пізно.
— Останнім часом так багато небезпек на залізниці...
— Можна вдома сидіти, і там теж буде небезпечно. Якщо комусь щось призначено долею, нічого не переграєш...
