Платформа стратегічного діалогу. Післявоєнна Україна зіткнеться з викликами, до яких варто готуватися вже сьогодні

Міжнародний форум «Освіта, наука, інновації: людський капітал у повоєнному відродженні України», який відбувся в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова за ініціативи Української ради миру, став майданчиком відкритого діалогу між науковцями, освітянами, державними діячами, представниками бізнесу та міжнародних організацій.

 

У центрі уваги — людина як головна цінність і рушійна сила відновлення держави.

 

Учасники пленарного засідання форуму та восьми панельних дискусій говорили про виклики, що постали перед українською та світовою освітньо-науковою й інноваційною спільнотою, шукали спільні відповіді на запити часу та окреслювали шляхи зміцнення людського капіталу як основи повоєнного майбутнього України.

У процесі відбудови повоєнної України важливу роль можуть відіграти політики, які мають великий управлінський досвід. За словами співголови форуму, ректора Університету імені Михайла Драгоманова Віктора Андрущенка, важливою особливістю заходу стала участь у його роботі провідних державних діячів, які в різні періоди визначали та втілювали державну політику в багатьох сферах життя.

 

«Серед почесних гостей і активних учасників нашого форуму — прем’єр-міністр України, три віцепрем’єр-міністри та п’ять міністрів освіти і науки України різних років, — сказав він. — Їхня присутність надала форуму виміру інституційної тяглості, сприяла поєднанню стратегічного досвіду державного управління з актуальними викликами повоєнного відродження України. А також засвідчила спадкоємність державної освітньої політики та глибоке усвідомлення того, що саме освіта і наука є фундаментальними чинниками формування людського капіталу, відновлення суспільної довіри й модернізації держави в післявоєнний період».

 

На пленарному засіданні форуму порушували питання, що виходять за межі академічних дискусій і стосуються стратегічного майбутнього держави.

 

У центрі уваги — формування людського капіталу в умовах повоєнного відродження України, без якого неможливі ні економічне зростання, ні соціальна стабільність.

 

Учасники говорили про цивілізаційні виклики ХХІ століття, які випробовують людину на стійкість, наголошували на ключовій ролі сучасного вчителя у процесі оновлення освіти.

 

Окремий фокус — діти й молодь, яким належить відбудовувати країну, та потреба розширювати їхні можливості через доступ до науки, інновацій і сучасних освітніх практик.

 

«Розвиток людського капіталу є стратегічним чинником економічного зростання, національної безпеки та відновлення України, — зауважив голова організаційного комітету форуму та голова Української ради миру Михайло Згуровський. — В умовах реального зменшення кількісних показників як у демографічній, так і в освітянській сфері об’єктивною необхідністю у формуванні людського капіталу стає перехід від екстенсивної до інтенсивної моделі. У центрі цього процесу має перебувати компетентний, кваліфікований працівник, з мінімальним кваліфікаційним розривом із запитом ринку праці».

 

У межах форуму відбулися вісім змістовних панельних дискусій, які визначили ключові виклики та пріоритети розвитку України в умовах війни й майбутнього відновлення.

 

Окрему увагу зосередили на європейському векторі розвитку вітчизняної науки та освіти, освіті впродовж життя та її соціально-економічних та інституційних викликах, підготовці нового покоління освітян і визначальній ролі молоді як рушія оновлення науково-освітнього середовища.

 

У підсумку відбулася дискусія про міжнародну співпрацю, яка в умовах глобальних викликів і війни набуває для України особливого стратегічного значення, відкриваючи нові можливості для інтеграції, партнерства та інноваційного розвитку.

Це запитання учасники форуму порушували не раз. І стосується воно не лише вступників — охочих обрати педагогічну професію не меншає, хоча є і спеціальності, які гостро переживають дефіцит абітурієнтів.

 

І все ж ключова проблема полягає в іншому: скільки часу молодий фахівець може утриматися на робочому місці? Практика засвідчує тривожну тенденцію — педагоги залишають школу вже після двох років роботи.

 

До цього процесу дедалі частіше долучаються й учителі з 15–30-річним стажем. Негативна тенденція стрімко набирає обертів, переростаючи вже сьогодні у системну кризу.

 

Під час дискусії звучали тривожні, подекуди катастрофічні цифри дефіциту вчителів як у сільських громадах, так і в столичних школах.

 

Йшлося не лише про кадрову нестачу, а й про причини такої ситуації: втрату престижу професії, емоційне вигорання, соціально-економічний тиск, що змушує педагогів шукати альтернативні шляхи самореалізації.

 

Учасники форуму запропонували збалансовані пропозиції щодо того, як зупинити відтік учителів зі школи, підтримати молодих мотивованих фахівців і створити умови, за яких бажання навчати не руйнуватиметься під тягарем побутових та фінансових проблем.

 

Загалом без системної підтримки вчителя з боку держави та суспільства неможливо говорити ані про якісну освіту, ані про майбутнє країни.

 

За словами Віктора Андрущенка, вчитель є не лише носієм знань, а й ключовим агентом ціннісної стабільності, національної ідентичності та суспільної згуртованості, особливо в умовах травматичного досвіду війни.

 

Саме тому інвестиції в якісну педагогічну освіту та підтримку вчителя є стратегічною умовою стійкості освітньої системи та успішного повоєнного розвитку України.

Молоде покоління в Україні вирізняється високим рівнем активності, про що свідчить діяльність численних молодіжних рад при різних організаціях.

 

Учасники цих об’єднань дедалі частіше демонструють чітку громадянську позицію, а самі організації з формально-статичних структур трансформуються в реальні осередки впливу на суспільну думку та процес ухвалення державних рішень.

 

Соціальні, волонтерські, наукові й багато інших напрямів діяльності сьогодні успішно реалізовуються саме завдяки молодіжним ініціативам, які стають важливим чинником суспільної динаміки та демократичного розвитку країни.

 

І все ж є низка системних викликів, з якими молоді люди стикаються в сучасних українських реаліях. Цим проблемам було присвячено дискусію, в ході якої молодь розглядалася не лише як соціальна група, а й як стратегічний людський капітал держави, від збереження й розвитку якого безпосередньо залежить успішність післявоєнної відбудови країни.

 

Йшлося про те, що масовий виїзд молодих людей за кордон у пошуках безпеки, освіти та професійної реалізації створює довгострокові ризики для країни, а тому особливої ваги набуває визначення умов їх повернення та активного залучення до суспільних і економічних процесів відновлення.

 

Університети у зв’язку з цим мають відігравати роль гравітаційних центрів розвитку, здатних утримувати молодь в Україні завдяки якісній освіті, можливостям професійного зростання та ефективному партнерству з бізнесом і громадами. 

 

Спікери також порушили питання молодіжного лідерства в умовах релокації, підкресливши, що переміщені університети формують нові моделі участі молоді та сприяють сталому розвитку регіонів.

 

«Молодь мають чути! — зауважив у своєму виступі голова молодіжного крила Української ради миру Володимир Юрченко. — Але якщо прагнемо змін, то маємо бути готові діяти!».

Ще однією дискусійною темою став штучний інтелект, який уже давно вийшов за межі суто технологічного феномену й перетворився на потужний інструмент переосмислення суспільних процесів.

 

Учасники панелі наголошували: ШІ не є абстрактною загрозою чи віддаленою перспективою, бо вже активно формує нові підходи до наукових досліджень, модернізує освітні практики, оптимізує управлінські рішення та впливає на конкурентоспроможність економіки. 

 

Водночас існує необхідність введення чітких етичних рамок, нормативного регулювання та підготовки фахівців нового покоління. Ці питання мають бути врегульовані так, аби зберігалася академічна доброчесність і водночас люди не боялися зізнатися, що використовували у роботі штучний інтелект. Тобто у суспільстві потрібно формувати повноцінну цифрову культуру.

 

За словами спікерів, для України, яка перебуває у стані війни та готується до масштабної відбудови, ШІ може стати каталізатором прискорених змін — за умови інвестування в людський капітал, цифрову інфраструктуру та співпрацю між університетами, бізнесом і державою.

 

На їхню думку, майбутнє штучного інтелекту в Україні залежить не лише від технологічних рішень, а й від ціннісного вибору. Тобто важливо визначитися з тим, яку роль виконуватиме ШІ в нашому суспільстві — стане інструментом посилення людського потенціалу, інклюзії та інновацій чи залишиться фактором нерівності та неконтрольованих трансформацій. 

 

Форум укотре підтвердив, що майбутнє країни нерозривно пов’язане з розвитком людини, освіти та науки. Людський капітал, особливо молодь, сучасні вчителі та науковці, стає стратегічним ресурсом, здатним забезпечити економічну стійкість, соціальну згуртованість та інноваційний прогрес. 

 

Тетяна УРИСЬ