Учені дізналися, звідки взялися домашні коти

Домашні кішки в усьому світі можуть походити від північноафриканських диких кішок, які жили близько 2 тисяч років тому, пише IFL Science, посилаючись на дослідження в журналі Science.

 

Саме від цих диких котів походять перші домашні кішки, але їхня милота і товариськість були настільки бажаними для людей, що за кілька десятиліть вони поширилися всіма куточками Римської імперії.

 

Раніше вважалося, що коти були одомашнені в неолітичну епоху в Леванті. Підтвердженням цієї теорії стало відкриття на Кіпрі поховання віком 7 тис. 500 років, у якому виявили людину і кота, а мітохондріальна ДНК пухнастиків віком 6 тисяч років, знайдених у Туреччині, вказувала на те, що ранні домашні коти могли поширитися з Анатолії до Європи разом з першими землеробами.

 

Однак, оскільки скелети домашніх котів ідентичні скелетам диких, неможливо визначити, чи належали ці доісторичні хвостаті до того ж роду, що й сучасні домашні коти. Щоб це з’ясувати, дослідники проаналізували геноми 70 стародавніх мурчиків і 17 диких.

 

Говорячи про неолітичні турецькі зразки, автор дослідження Марко де Мартіно сказав IFLScience: «Я був упевнений, що аналізуватиму найдавніші домашні геноми, але я повністю помилявся. Насправді коли ми дивимося на ці геноми, то бачимо, що це не домашні кішки, а європейські дикі, які є зовсі­м іншим видом, — каже він. — Отож усі кішки, старші за 2 тис. років, виявилися європейськими дикими кішками, а не сучасними домашніми, що означає, що процес одомашнення все-таки відбувався не в неолітичному Леванті».

 

«Археологічні дані свідчать, що перша зустріч між котами і людьми відбулася в Леванті, і ми не заперечуємо, що в неоліті між ними виникли стосунки, — каже автор дослідження Клаудіо Оттоні. — Безумовно, між ними існували симбіотичні стосунки, але це не привело до одомашнення і поширення мурчиків».

 

Іншими словами, хоча люди, можливо, жили поруч із дикими котами в неоліті, вони не одомашнили їх. «Нам довелося чекати кілька тисячоліть, аж до приблизно 2 тисяч років тому, щоб почати досліджувати стародавні геноми, які не є геномами європейських диких котів, — каже де Мартіно. — Це були найдавніші домашні коти, яких ми змогли знайти».

 

На відміну від старіших неолітичних зразків, ці перші домашні тварини були прямими нащадками північноафриканських диких котів, і саме цей рід можна знайти в людських домогосподарствах по всьому світу сьогодні (не кажучи вже про весь інтернет).

 

Найдавніший представник цієї одомашненої породи, виявлений дослідниками, мав вік близько 2 тис. 200 років, але вже в першому столітті до нашої ери ці хвостаті дісталися східних і північних кордонів Римської імперії, навіть досягнувши Британських островів.

 

«Вони поширилися дуже швидко, і за кілька десятиліть їх можна було знайти всюди в межах Римської імперії», — каже де Мартіно.

 

Хоч би яким дивним це здавалося, але найцікавіше тут те, що одомашнення котів відбулося зовсім недавно, на тисячі років пізніше, ніж вважалося раніше.

 

«Ми переносимо час появи [домашніх котів] з восьми-дев’яти тисяч років тому на лише дві тисячі років тому, тож це велика різниця, — каже де Мартіно. — Це зовсім інша історія». 

 

Олеся МАЗУРКОВА