На ще одному заході, присвяченому мовній політиці держави, його учасники знову намагалися донести, передусім до урядовців, те, наскільки загрожує національній безпеці України відсутність належних зусиль з боку президента, парламенту й уряду України, щоб стримати тенденцію останнього часу до скорочення української мови в публічному просторі й освітній сфері.
Мінкульт, чого, на жаль, не скажеш про Міносвіти й освітній департамент КМДА, наважився винести на обговорення гостру проблему з використанням державної мови в освітньому процесі, а також те, як держава може посилити роль української мови в житті дитини.
При цьому треба чесно себе запитати, чи можуть подібні обговорення змінити ситуацію. Моя відповідь проста: лише обговорення — ні. Якщо ж дискусії чергуються з діями, які випливають з таких «круглих столів», то шанс на зміни є, і я в це вірю.
Припис Конституційного Суду
Учасники обговорення в національному агентстві «Укрінформ», і серед них я, знову повернулися до законопроєкту «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з оновленням офіційного перекладу Європейської хартії регіональних або міноритарних мов» і вимагали від уряду виконати припис Конституційного Суду за 2021 рік.
Такі дії членів уряду призводять до збереження російської мови в неправильному перекладі Хартії. А це одна з ключових вимог росії, яка повторюється регулярно. Останній приклад — проєкт міжнародного документа, «мирний план» імені Віткофа—Дмітрієва.
Нагадаю, що новий переклад мовної Хартії був готовий восени 2007 року. Я тоді працював у секретаріаті президента Ющенка і як завідувач відділу мовної політики передав опрацьований з юридичним відділом документ нагору. Отже, можемо констатувати, що вже 18 (!) років Українська держава не спроможна затвердити новий переклад Хартії.
До речі, на останнє звернення громадськості «Не торгуйте мовою», де ця й інші проблеми порушені, досі не відреагували органи державної влади.
Нагадаю деякі важливі положення звернення:
«...українська влада, за незначними винятками, відзначається в мовній політиці бездіяльністю, що нерідко межує з саботажем.
...те, що відбувається останніми днями, — вже не просто бездіяльність, а, по суті, приєднання української влади до російського наступу на українську мову.
...віцепрем’єр Качка заявив, що відправив на погодження в Будапешт зміни до законодавства про мову освіти, які в разі схвалення будуть внесені до парламенту. При цьому ні українській громадськості, ні народним депутатам не відомий зміст проєкту, який погоджується з проросійською владою Угорщини.
Але це — лише верхівка айсберга. Бо одночасно вже згадана ДЕСС розіслала на погодження міністерствам і відомствам законопроєкт, який можна ставити врівень із сумнозвісним законом Ківалова—Колесніченка або русифікаторськими проєктами, які вносить просто з СІЗО звинувачений у державній зраді депутат Шуфрич.
З часів утечі Януковича й досі український уряд ніколи не ставав провідником цих російських ідей».
Хто конкретно стоїть за цим сценарієм
Те, що тема російської мови важлива для кремля, не потребує доведення. Аксіомою є також огидна сателітна позиція офіційного Будапешта. Але ж ми — окрема держава, в якій чинні суверенні закони, тому передання Угорщині законопроєкту щодо змін в освітнє законодавство на предмет поправок і схвалення є не чим іншим, як нехтуванням Конституції України.
Таку «відвагу» проявив віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка. При цьому він заявив, що можливі майбутні зміни в законодавстві на вимогу угорської сторони «будуть доречними» для всіх нацменшин — зокрема й російської, бо таке формулювання залишається в неправильному перекладі мовної Хартії.
Голова Державної служби з етнополітики і свободи совісті Віктор Єленський понад два роки тому намагався внести в законопроєкт «Про національні меншини (спільноти) України» норми, ніби переписані зі скасованого токсичного закону «Про засади державної мовної політики» Ківалова—Колесніченка.
Тоді громадським активістам й окремим депутатам вдалося відбити той наскок. Чотири години, до пізнього вечора, ми дискутували, іноді на високих тонах, у кабінеті попередниці Тараса Качки — Ольги Стефанішиної.
Ще один державний чиновник, що спричинився до цього скандального рішення, керівник Офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Олександр Ільков. Він підпорядковується Тарасу Качці.
Не буде зайвим нагадати зустріч з керівниками національних меншин 20 грудня 2024 року, в якій я брав участь на запрошення народного депутата Наталії Піпи. Коментуючи її законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо забезпечення створення українськомовного освітнього середовища в закладах освіти» (сьогодні він оновлений під назвою «Про внесення змін до деяких законів щодо використання мови в освітньому процесі»), Олександр Ільков стверджував, що цей законопроєкт не буде ухвалений, поки його не схвалить Європейська комісія.
У відповідь на здивування Тараса Шамайди під моїм тодішнім дописом Олександр Ільков написав таке: «Я, можливо, Вас здивую, але будь-який законопроєкт, який стосується фундаментальних прав та свобод людини, до яких належать і права національних меншин, і право спілкування своєю рідною мовою, належить до наших євроінтеграційних зобов’язань».
Така необґрунтована запопадливість перед національними меншинами, і російською зокрема, мене не дивує, адже Олександр Ільков працював заступником керівника головного управління з питань конституційно-правової модернізації адміністрації президента Януковича. Після Революції гідності посадовці такого рівня мали б підлягати люстрації. Крім того, президент-утікач присвоїв Олександру Ількову почесне звання «Заслужений юрист України».
Від кількох народних депутатів я також дізнався, що Венеційська комісія не ініціювала розгляд вищезгаданої законодавчої ініціативи Наталії Піпи. Однак окремі члени парламентського освітнього комітету проявили ініціативу і стимулювали представників національних меншин звернутися до цього європейського органу.
Ще один приклад «переляку» перед Будапештом, який не дуже відомий, це законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення процедури визначення рівня володіння українською мовою».
Він пропонує наділити відповідними повноваженнями Національну комісію зі стандартів державної мови, має на меті створення в Україні державної системи сертифікаційних іспитів на різні рівні володіння українською мовою як іноземною.
До речі, згідно зі статтею 64 Закону України «Про освіту», обов’язок затверджувати «вимоги до рівня володіння українською мовою як іноземною та порядок проведення сертифікаційного іспиту з української мови» від 2020 року належить до повноважень Міністерства освіти і науки України, які не зреалізував ні попередній міністр Сергій Шкарлет, ні теперішній Оксен Лісовий.
І хоча це зовсім не стосується ні національних меншин, ні використання мов національних меншин в освітньому процесі, але Тарас Качка теж розпорядився поставити його на паузу. Отак ми ходимо колами...
Про Україну і Румунію
У згаданій зустрічі з керівниками національних меншин брала участь Ауріка Божеску — відповідальний секретар Міжрегіонального об’єднання «Румунська Спільнота України». Нагадаю, що вона була одним із головних співавторів закону Колесніченка—Ківалова.
Ось чого добивається ця соратниця державного зрадника-втікача Колесніченка в дописі від 6 грудня 2024 року: «Після закінчення війни ми повинні повернутися до тих прав, які мали, і вони гарантовані Конституцією України та міжнародними зобов’язаннями... Ми вимагаємо змін до закону, які б забезпечили існування принаймні однієї середньої школи з повним навчанням румунською мовою в кожній територіальній гміні...
...питання освіти рідною мовою, так і ті, що стосуються вивчення румунської мови в школах, — ці два напрямки повинні бути розглянуті та відображені без компромісів у протоколі про освіту між відповідними міністерствами України та Румунії.
Ми вимагаємо офіційно вважатися корінним населенням (корінним народом) та мати можливість використовувати статтю Закону про освіту, підготовлену для «кримських татар» як корінного народу...».
Деякі положення, здається, почали втілювати на місцевому рівні. На засіданні Чернівецької обласної військової адміністрації 7 березня 2025 року під головуванням заступника начальника Романа Греби оновлено план мережі профільних ліцеїв Чернівецької області, який передбачає функціонування 4 румуномовних закладів (Чернівецька, Глибоцька, Герцаївська, Острицька громади) та 9 двомовних (Мамалигівська, Новоселицька, Магальська, Тарашанська, Глибоцька, Красноїльська, Петровецька, Сторожинецька, Чудейська громади).
Київ і Чернівці
У контексті теми не можу не звернути уваги на «Тіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» і розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2024 році».
Співавторами цього понад 1000-сторінкового документа виступили громадські організації й аналітичні центри «Лабораторія законодавчих ініціатив», Transparency international, Zmina, «Європейська правда», «Асоціація правників України» і деякі менш відомі організації. Їхній висновок щодо мовного законодавства мене відверто розчарував, як і співучасть окремих організацій, які мають репутацію:
«Доцільним є виконання рекомендації Венеційської комісії в повному обсязі. Зокрема, йдеться про дозвіл на комерційну рекламу та передвиборчу агітацію в місцях компактного проживання національних меншин їхніми мовами без обов’язкового перекладу українською мовою. Крім того, необхідно визначити чіткі часові межі щодо обмеження в правах осіб, які належать до російської національної меншини, та на використання російської мови в публічній сфері».
Ось така розмаїта палітра, де не вельми помітна активна позиція держави, є однією з причин нинішньої хвилі відступу української мови з попередніх позицій, зокрема в середніх і позашкільних навчальних закладах окремих міст.
Є мовний закон, є закон «Про національну безпеку», де українська мова визначена «фундаментальним національним інтересом України». Проте виконання (а точніше буде сказати, неповне виконання і саботування) положень цього й інших законів нівелює їхні приписи.
Міносвіти і відповідний департамент КМДА не просто пасивні, а іноді гальмують виконання законів. Щоб, наприклад, виправити надзвичайно загрозливу ситуацію в київських школах, де за мовний режим несуть відповідальність директори, достатньо було б директорові департаменту освіти і науки Олені Феданян викликати того чи іншого керівника і пояснити, що порушення закону тягнуть за собою звільнення з посади.
А тим часом стало відомо, що в Чернівецькому ліцеї №5 «Оріяна» вчителька географії розмовляла на уроці російською мовою, а на прохання учня перейти на українську обізвала його. І поки що Українська держава недостатньо карає зло, а непокаране зло, і не лише в мовній сфері, загрожує національній безпеці.
Добре було б, якби віцепрем’єр-міністр з питань гуманітарної політики — міністр культури України Тетяна Бережна — як член Кабінету Міністрів України на найближчих засіданнях уряду твердо відстояла необхідність підтримання згаданих мовних законопроєктів, не оглядаючись на позицію урядовців, котрі саботують Конституцію України. Вона повинна знати, що матиме широку підтримку активної громадськості.
