«Яке тобі діло до України?!» Чим особливий «Реквієм» у постановці Євгена Лавренчука

Щоб наблизити минуле до сучасного періоду й одночасно класичними творами розкривати нинішні актуальні теми, режисери створюють перфомативні вистави, постановки-експерименти.

 

Такі сценічні твори часто насторожують любителів класики, а інколи викликають «праведний гнів».

 

Ця ремарка важлива перед описом прем’єри «Реквієму» Вольфґанґа Амадея Моцарта у постановці Євгена Лавренчука, яка відбулася у Києві. 

 

Нова постановка «Реквієму» є копродукцією Національного будинку музики та Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

 

Режисер Євген Лавренчук разом із Liatoshynskyi Capella: Orchestra and Choir, драматургом Антоном Литвиновим та українсько-американським диригентом Теодором Кухарем переосмислили шедевр Моцарта, вписавши його в сюжет кінозйомки десь за кордоном, у процесі якої привідкривається історія України: з прізвищами Михайля Семенка, Івана Багряного, страшними датами 1708, 1932—1933, 2014 та інших років.

 

Оскільки кінозйомка, то зрозуміло, що можна зняти другий чи й третій дубль. На противагу реальній історії, в якій залишилося раною спалення російським військом гетьманського Батурина; за наказами з московського кремля загинули мільйони українців від Голодомору-геноциду; 11 років тому посунула на наші землі злочинна путінська рф...

 

У постановці про все це згадується лише впізнаваними штрихами, на тлі зйомки, коли в актора заболить живіт від того, що його перегодувала турботлива мама. Тож хтось із глядачів характеризує таке поєднання як кощунство і фарс, а мета режисера — показати українську історію, небажання бачити яку часто перетворюється на абсурд.

 

«Реквієм» ре мінор (1791) Вольфґанґа Амадея Моцарта є останнім незавершеним твором прославленого австрійського композитора, який залишив світ 35-річним. Траурна заупокійна меса написана на канонічний латинський текст. Оскільки композитор не встиг дописати нотний текст, його доповнили та завершили за дорученням вдови композитора учні Моцарта.

 

У постановці Євгена Лавренчука взаємодія класичної музики з рухами, голосами, світлом і часопростором, що стали рівноправними елементами творення, постає вистава про життя, в якій індивідуальну історію показують на тлі філософсько-духовного світосприйняття та потрясінь, які відбулися в Україні. 

 

За словами: «Краса є завжди бездуховності здобич» йде запитання: «Яке тобі діло до України?!». А далі підказка: «Єдине чудо: абсурд існування людини».

 

«Реквієм» режисера Євгена Лавренчука вийшов за межі ритуалу, зокрема, завдяки додаванню неканонічного тексту. Поміж інших звучить художній нарис Василя Стефаника «Про хлопчика, що його весна вбила» (1942).

 

Хор і солісти у цьому дійстві — не статичні виконавці. Вони — актори, які співають, долають перешкоди, очікують приїзду швидкої допомоги. Усе це не завадило відмінно виконувати шедевр Моцарта.

 

У перформативному дійстві чільне місце зайняли солісти Іванна Пліш (сопрано), Тетяна Гавриленко (мецо-сопрано), Сергій Андрощук (тенор), Тарас Бережанський (бас). Завдяки їм та оркестру постановка не втрачає приналежності до високого мистецтва.

 

Ба більше. Наприкінці ХХ століття американський музикознавець та композитор Роберт Левін віднайшов і відновив цілу частину «Реквієму» Моцарта — Amen. Тож у новій постановці на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка у День пам’яті жертв голодоморів відомий твір уповні прозвучав уперше.

 

До речі, у квітні 2024 року Роберта Левіна нагородили Золотою медаллю Моцарта Міжнародного фонду Mozarteum за заслуги додавання віднайдених фрагментів композицій австрійського музичного генія. Ідея виконання цієї версії належить маестро Теодору Кухару, який особисто знайомий із Робертом Левіним.