Жирафи слухають птахів, аби вижити — вчені

Такого висновку дійшли співробітники британського Університету Ексетера ще в 2017 році.

 

Та жирафи перенесли це на абсолютно новий рівень — дослідники з Австрійської академії наук (OAW) виявили, що цих парнокопитних від пазурів левів рятують пернаті, у свій унікальний спосіб.

 

Жирафи в Південній Африці живуть у симбіозі з ґедзеїдами червонодзьобими. Ці маленькі співочі птахи відомі тим, що люблять сідати на спини більших тварин.

 

«Там вони харчуються паразитами, наприклад, кліщами жирафів. А птахи в свою чергу позбавляють їх збудників хвороб», — пояснює біолог Антон Баотич з Австрійської академії наук (OAW) в інтерв’ю ORF Wissen.

 

І жирафи, і ґедзеїди отримують взаємну вигоду, однак дослідник хотів з’ясувати, чи виходить їхня співпраця за межі цього. У південноафриканській савані він помітив, що деякі жирафи звертали увагу на нього лише тоді, коли птахи на їхніх спинах подавали сигнал тривоги. «Тоді я просто хотів дізнатися, чи дійсно жирафи розуміють попереджувальні крики пернатих як такі».

 

Щоб з’ясувати це, Баотич провів так звані «експерименти з відтворенням». У кількох заповідниках із жирафами він чекав, поки тварини розслабляться і втратять пильність, наприклад, під час обіду, а потім відтворював їм записані попереджувальні крики ґедзеїда червонодзьобого.

 

Результат, який біолог разом з біоакустиком Джорджиною Сзіпл нещодавно представив у дослідженні у фаховому журналі BMC Biology, був, за словами Баотича, однозначним.

 

«Як тільки були відтворені попереджувальні крики, жирафи перестали їсти, підняли голови і спробували локалізувати попереджувальний крик та зрозуміти, з якого напрямку він долинає». Тварини залишалися в цій тривожній позі, поки знову не відчували себе в безпеці.

 

Практично всі плямисті парнокопитні реагували на тривожні крики ґедзеїдів, але їхня пильність, очевидно, залежала від попереднього досвіду «спілкування» з хижаками. Дослідження проводили в заповідниках, де мешкають леви, а також у заповідниках, де їх немає.

 

«Жирафи, які живуть у заповідниках з левами, реагують значно інтенсивніше, — каже Баотич. — Вони довше залишаються в стані пильності».

 

Баотич і Сзіпл також продемонстрували цей ефект навчання в іншому дослідженні, опублікованому в науковому журналі Frontiers in Ecology and Evolution.

 

Замість попереджувальних криків птахів жирафам у Південній Африці вмикали записи левиного рику.

 

Усі жирафи миттєво реагували на звуки хижаків — навіть ті, що жили в районах без левів. Так було виявлено: жирафи, які регулярно стикалися з великими котячими, залишалися настороженими значно довше.

 

«Це підкреслює, що вони не тільки мають вроджену чутливість до небезпечних звуків, а й що досвід додатково підсилює їхню поведінку», — пояснює Баотич.

 

Це важливі дані й з точки зору охорони природи. Адже коли хижаки зникають з екосистеми, жирафи втрачають здатність розпізнавати небезпеку та адекватно на неї реагувати.

 

«Часто трапляється, що довгошиїх перевозять з одного заповідника в інший, не беручи до уваги, чи мали тварини досвід взаємодії з левами», — пояснює біолог.

 

Жирафи, які ніколи не стикалися з цими хижаками, менш пильні, оскільки не навчилися пов’язувати попереджувальні крики ґедзеїда червонодзьобого з небезпекою. «І ці дослідження допоможуть вжити заходів з охорони природи», — додав дослідник.

 

«Тварини розумніші, ніж ми думаємо. Кожен вид має свої власні способи та частоти комунікації, але вони також можуть сприймати звуки інших видів і в деяких випадках — правильно їх інтерпретувати. Тож усе це дуже багатогранне і складне, і ми в науці тільки починаємо більш точно розуміти ці взаємозв’язки», — підсумовує біолог Антон Баотич. 

 

Олеся МАЗУРКОВА