Фантом старої війни і новий «ведмідь». Чим вісь США—Китай відрізняється від старої осі США—СРСР

США і СРСР були двома відокремленими планетами: долари проти п’ятирічок, кока-кола проти «Байкалу», джаз проти маршу «Прощання слов’янки». 

 

Сьогоднішній Китай — це не копія «совка» 1980-х, а невіддільна частина глобальної економіки. Як каже аналітик Stimson Center: «На відміну від СРСР, Китай — це не альтернатива Заходу, а частина його тіла, яка почала мислити окремо». 

 

У 1980-х між США та СРСР торгівля ледь перевищувала $2 млрд на рік — менше, ніж Amazon продає за вихідні. Сьогодні між США та Китаєм — понад $575 млрд. І навіть після тарифів Трампа та санкцій Байдена ця цифра тримається.

 

Холодна війна 2.0 — це вже не битва «капіталізм проти комунізму», а двобій двох ланцюгів постачання, де iPhone збирає ворог, а кредит на нього дає конкурент.

Старий світ стояв на ідеологіях, що палили серця. Тепер — на алгоритмах, що рахують кліки. Як влучно зауважив експерт Atlantic Council Роберт Блеквілл: «Якщо конфлікт ХХ століття був питанням віри, то конфлікт ХХІ — питання програмного коду».

 

Сі Цзіньпін і Трамп не цитують Маркса й Джефферсона — вони сперечаються про стандарти 5G і патенти на штучний інтелект. Раніше вороги воювали за душі — тепер за сервери.

 

Ракетні дивізії змінились на дата-центри, а замість пропаганди — «цифровий вплив» через TikTok і Amazon Prime. Враження таке, що для Трампа на перемовинах із Сі у Кореї питання купівлі тіктоку було значно гострішим, ніж питання рідкісноземельних мінералів. Китайська сторона розуміла це, зважаючи на те, що Трамп заходив у виборчу кампанію, вже будучи власником соціальної мережі Truth, і добряче нагнітала ситуацію. 

Холодна війна мала просту логіку: або стріляють, або підписують договір. Теперішня війна — без пострілів, але з мільярдними втратами. Тарифна політика Трампа знизила експорт США до Китаю на 8%, а китайський до США — на 15%.

 

Та жодна сторона не наважується порвати зв’язки: $870 млрд китайських інвестицій у держоблігації США — це символ нової «золотої павутини».

 

Як іронічно сказав Тімоті Еш (Chatham House): «Росія сьогодні — як вугілля у часи електрики: її ще купують, але майбутнє вже належить іншим». Тобто на цьому етапі танцювання танго вже зрозуміло, що його втрьох ніхто не танцює.

 

Перемовини в Пусані з негласним фіксуванням нинішньої двополюсності світу притопили всі амбіції росії, росія цими перемовинами урівняна місцем у світовій ієрархії з Україною. Росія тепер — лише проксі Китаю.

 

Нагадує дуже формулу початку війни проти України, яка в очах Китаю була проксі Заходу.

СРСР змушував світ читати «Правду». Китай змушує його скролити стрічку.

 

TikTok, WeChat, AliExpress — це не просто сервіси, це канали впливу. 

 

Ідеологічну пропаганду замінила алгоритмічна залежність: американські діти залежать від китайського контенту, китайські бізнеси — від американських бірж.

 

Це вже не протистояння, а спільна нейромережа, де ніхто не розуміє, де закінчується «вільний світ» і починається «континентальний інтернет». 

 

Російський неполюс тепер «третій зайвий», тому що неполюс. У ХХ столітті Москва була другим полюсом. Тепер росія — лише бліда тінь Пекіна. І якщо СРСР кидав ідеологічний виклик, то нинішня росія — лише геополітичний реквізит. Як влучно визначив експерт Brookings Institution Томас Райт: «Росія сьогодні — це інструмент, який Китай утримує, як стару зброю: ще може вистрелити, але вже не страшна». 

У ХХ столітті війни вигравали мегатоннами. У ХХІ — мегабайтами.

 

Як зазначає Gregory Allen (CSIS): «Це не війна танків, це війна мозку. І поки що обидві сторони бояться, що їхній мозок працює на китайському ПЗ». США контролюють мозок — архітектуру мікрочипів. Китай — тіло: виробничі лінії, логістику, рідкісні метали.

 

Без Тайваню й Нідерландів ця війна просто зависне — як старий Windows без оновлення.

 

У ХХ столітті «гонка озброєнь», у ХХІ — «гонка напівпровідників». ASML замінює Lockheed Martin, а Nvidia небезпечніша для Пекіна, ніж будь-який авіаносець.

 

Колись шпигуни крали плани ракет. Тепер — коди GitHub і креслення TSMC.

 

Як зауважив Ендрю Скобелл (RAND Corporation): «Ми спостерігаємо дивну війну: сторони ворогують, але водночас укладають партнерства.

 

Це якби під час Карибської кризи США і СРСР спільно будували електростанцію на Кубі». 

Поки США і Китай змагаються у квантовій швидкості, росія намагається навчити ШІ бачити НАТО у хмарах. Підмосковне «Сколково» давно схоже на музей нереалізованих амбіцій.

 

Як сказав Ян Бремер (Eurasia Group): «Росія — це не технологічна держава, а держава технологічного запізнення. Вона відстає навіть від власного минулого».

 

Якщо у США є Кремнієва долина, то в росії — лише кремлівський яр. Бо ті технологічні пріоритети, на які зробила ставку недоосвічена кремлівська верхівка, не дозволяли їй бачити експоненціального зростання капіталізації технологій, їх цікавило продовження власного нікчемного життя і продовження залежності світу від нафтових і вугільних, тобто викопних, джерел енергії. 

Світ більше не воює за територію — він воює за стрічку рекомендацій. Холодна війна вирішувалась у Берліні, нова — у TikTok. Голлівуд продавав мрію про свободу, TikTok — про порядок.

 

Як писав Джозеф Най, автор терміну soft power: «Коли культура стає алгоритмом, сила вже не у танках, а у стрічці».

 

Голлівуд виграв холодну війну, бо навчив світ мріяти. TikTok виграє нову, бо навчив світ не думати довше 15 секунд.

 

Поки США експортують свободу, Китай експортує дисципліну. На острові Хайнань будують кіностудії нового типу — фабрики іміджу.

 

Як каже економіст Девід Доллар (Brookings): «Китай зрозумів: кіно не мусить бути правдивим — достатньо, щоб воно було вигідним». Американський герой бореться з системою, китайський — за неї.

 

І саме це приваблює аудиторії, втомлені від хаосу демократій. Соцмережі тепер працюють як інструмент випалювання зайвої креативної енергії, як зброя масового відволікання.

 

Під час холодної війни СРСР забороняв Голлівуд. Тепер США спочатку пробують заборонити TikTok. Але згодом намагаються увійти в спільне володіння з Китаєм.

 

Причина та сама: надто ефективна зброя впливу. TikTok не просто розважає — він формує увагу. Це цифровий опіум: нескінченна стрічка, що знімає втому, але й знижує критичність мислення.

 

Як дотепно зауважив Юджин Морозов (The Net Delusion): «Ми думали, що інтернет звільнить людство. Він просто навчив диктаторів керувати людьми, не виходячи з дому».

Вашингтон запізно зрозумів, що м’яка сила більше не в кіно, а у хмарі даних.

 

Тепер США підтримують власні цифрові екосистеми, розвивають «етичні алгоритми» і метавсесвітні стандарти. Але Пекін уже має фору: 800 млн внутрішніх користувачів і сотні мільйонів фанатів за кордоном. Китай збудував «цифрову Велику стіну», а решта світу сама до неї під’єдналась.

 

Росія на тлі цих надзусиль надекономік виглядає як непорозуміння, як карикатура, як анекдот м’якої сили. Москва намагається знімати своє кіно — RT, Sputnik, «Соловйов Live». 

Але це не м’яка сила, а важка токсичність. 

 

Навіть в Африці, де колись російські фільми мали популярність, тепер блогери цитують китайські серіали. 

 

Росія хотіла створити альтернативну правду, а створила лише альтернативний сором. 

Будь-який «новий порядок» — це просто пауза перед наступною катастрофою. Нинішня двополярність — не віра, а шлюб за розрахунком: розійтись не можна, але жити дедалі важче. 

 

Америка і Китай — дві сторони однієї кредитної картки. Долар і юань зв’язані міцніше, ніж будь-які союзи НАТО. Китай не може вийти з доларової системи, бо долар — його подушка безпеки.

 

Америка не може відмовитись від китайських фабрик, бо без них Walmart стане пустелею.

 

Ресурси цієї осі: 

1. Фінанси. Долар — 58% світових резервів; юань — 3%. 

2. Технології. США контролюють архітектуру, Китай — складання. Тайвань і Нідерланди — критичні вузли. 

3. Сировина. Китай переробляє 90% рідкісноземів, необхідних для зеленої енергетики. 

4. Демографія. Китай старіє, США молодіють імміграцією.

 

Сучасний світ занадто динамічний, щоб не зважати на нові паростки у тіні двох велетів, на тих, хто наступає на п’яти. Індія — потенційна третя вісь, модель China+1.

 

За демографічним потенціалом — перша держава світу, і ось-ось потіснить Японію з позиції четвертої економіки свіу.

 

Індонезія — нікелевий гігант електроери. ЄС — сила правил. Близький Схід — конвертер нафти у дані. Африка — молодість планети, майбутній ринок праці. 

 

Якщо нова енергія з’явиться — нинішня вісь розсиплеться, як радянська енциклопедія після появи Вікіпедії.

Авторитаризм — спорткар: розганяється миттєво, але летить у стіну при першій помилці.

 

Демократія — автобус: гучний, повільний, але доїжджає. Китай вирішує швидко, США виправляють повільно. Та виграють завжди ті, хто здатен пережити власні помилки.

Глобальний результат: штучний мир як продукт штучного інтелекту.

 

Китай не мріє знищити США — він мріє інтегрувати їх у свою цифрову екосистему.

 

США не хочуть знищити Китай — лише зберегти контроль над технологічною архітектурою. Так виникає «штучний мир»: вибухів немає, але всі напоготові.

Якщо у ХХ столітті холодна війна мала червону кнопку, то нова має blue screen of death.

 

Холодна війна завершилась падінням Берлінського муру. Нова — впаде, коли зламається стіна уваги. Тоді людство зрозуміє: воювало не за правду, а за перегляди. 

 

СРСР програв, бо не зміг зняти фільм, кращий за Голлівуд. Хто програє тепер — вирішить TikTok. Бо у світі, де емоція стала валютою, м’яка сила — це нова зброя масового ураження.