«Нота задоволення»: гендиректор Львівської національної філармонії Ігор Муравйов активно впроваджуватиме українську музику

До виконання обов’язків генерального директора Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика наприкінці вересня вступив Ігор Муравйов.

 

Скрипаль, диригент і культурний менеджер виступає на провідних концертних сценах України та Європи, серед яких — Берлінська філармонія, Кельнська філармонія, Ельб­філармонія та інші знані майданчики, а також співпрацює з провідними оркестрами та видатними артистами сучасності. Ми поговорили з очільником музичного закладу про плани.

 

— Пане Ігоре, призначення на посаду завжди привертає увагу. Зокрема, у коментарях до цієї новини про вас з’являлися коментарі щодо походження вашого прізвища. Як ви це сприйняли?

 

— Насправді досить спокійно. Моя мама з Надвірнянщини (Івано-Франківської області), уся родина по материній лінії звідти. Батько народився у Львові, він — переконаний українець. А «московське» прізвище походить ще з минулих поколінь. Я сам народився у Львові, і все моє життя — тут, у цій культурі. Я львів’янин, і для мене це важливо проговорити.

 

— Відомо, що ви активно поєднували концертну діяльність з організаційною. Як тепер будете балансувати? 

 

— Моє життя склалося насамперед із концертів — як скрипаля, диригента, соліста. Але водночас я завжди займався й організаційною роботою. Вона не завжди помітна ззовні, проте мене захоплює. Ми створювали різні проєкти — починаючи від камерних форм і закінчуючи великими академічними концертами.

 

Тобто я завжди був у двох площинах: публічній, творчій і закулісній, організаційній. Тепер ця діяльність переходить у структуру філармонії. Тут нас чекають також інші виклики, але саме ця багатофункціональність допомагає мені бачити все комплексно.

 

— З Львівською філармонією маєте давній зв’язок. Яким був ваш шлях у цих стінах?

 

— Уперше я виступив тут іще школярем, коли навчався у школі імені Соломії Крушельницької (тепер — Львівський державний музичний ліцей). Тоді ми приходили сюди після занять, слухали концерти, а згодом і самі виступали на сцені.  Для мене це був особливий світ.

 

Пізніше, будучи студентом, я вже виступав як соліст, а також як диригент. Є світлини тих років, і вони для мене є нагадуванням про те, як усе починалося. У різний час я працював у багатьох українських філармоніях, але Львівська завжди залишалася для мене «рідною домівкою». Це місце, де я виріс як музикант.

 

— Ви маєте досвід співпраці з Рівненською та Івано-Франківською філармоніями (художній керівник струнного ансамблю Quatro Corde). Чи плануєте поєднувати ці обов’язки з новою посадою?

 

— Ні, поєднувати керівну посаду у Львові з роботою керівника колективів в інших філармоніях я не зможу. Але залишу кілька важливих проєктів — гастрольних, міжнародних, де насамперед представлятиму Україну. Вважаю принциповим для керівника філармонії залишатися чинним артистом. Це зберігає живий зв’язок із творчим процесом. Бо керівник філармонії — це не лише адміністратор, це людина, яка розуміє музику та середовище зсередини.

 

— Якою буде стратегія щодо репертуару Львівської філармонії?

 

— Передусім — українська музика. Вона зараз як ніколи потрібна і затребувана. Українські твори звучать у світі, їх хочуть виконувати і слухати не лише в Україні, а й за кордоном. До мене неодноразово зверталися звідти із запитами щодо партитур. Ми вже маємо хорошу базу у філармонії, але я хотів би активніше впроваджувати українську музику в усіх проєктах, як у концертному, так і в міжнародному форматі. 

 

Ми працюватимемо над відновленням архівів, виконуватимемо твори, які давно не звучали, і паралельно підтримуватимемо сучасних українських композиторів. Молодь особливо потребує підтримки — я сам отримував численні запрошення за кордон уже після початку повномасштабної війни, але залишився в Україні й хочу допомогти нашим молодим артистам залишатися тут, розвиватися і представляти Україну на світовій сцені.

 

Я хочу, щоб кожна вікова група знайшла у філармонії щось своє: старші слухачі отримують класичні програми, молодь — більш сучасні формати. Зберігаються та розширюються серії для наймолодшої аудиторії.

Мета — зробити філармонію живим творчим хабом, де люди не просто слухають концерти, а відчувають себе частиною музичного життя міста. Це довготривалий процес, його не зробиш за місяць чи рік, стратегія має працювати на роки вперед.

 

— Поговорімо про фінансування — завжди болюче питання.

 

— Так, державна підтримка є, і ми дуже вдячні за це обласному керівництву та в цілому українському суспільству, але, попри те, ми активно працюватимемо з меценатами, закордонними партнерами, переконуватимемо, що українська культура важлива не лише для нас, а й для Європи загалом. Закон про меценатство був би дуже корисним, але навіть без нього ми маємо шукати ресурси, будувати партнерства і залучати кошти для важливих проєктів.

 

— Якою бачите Львівську філармонію в майбутньому?

 

— Моя головна мета — щоб люди хотіли сюди приходити, знаходили свою «ноту задоволення», відчували тепло і творчість. Це має бути місце, де львів’яни та гості міста почуваються комфортно, де музика звучить живо і цікаво.

 

Філармонія — це передусім артисти та колективи, а керівник — лише координатор. Важливо дати свободу творчості, підтримувати молодь і забезпечувати високу якість концертів. Сподіваюся, що завдяки спільній роботі ми залучимо нову аудиторію і зробимо філармонію справжнім центром культури міста. 

 

Дзвенислава САФ’ЯН