«Очі осені», «Світла душа», «Самогон» й інші артакценти. У Києві показують понад 100 картин Віктора Зарецького

Народився Віктор Зарецький у 1925 році в місті Білопілля, яке свого часу було сотенним містечком Сумського козацького полку. Але про ту історію не прийнято було згадувати.

 

Як і те, що, за переказами, Зарецькі у XVII столітті там були серед засновників міста. Батько хлопця працював бухгалтером, мати захоплювалася музикою й малюванням.

 

Родина часто переїздила, жили, зокрема, у Донецьку, Горлівці. Є фото 1941 року з Кам’янського (у 1936—2016 роках — Дніпродзержинськ) Віктора Зарецького зі шкільними друзями-старшокласниками.

 

Того ж року разом з батьками евакуювалися до міста Губаха (Пермський край, Росія), де закінчував здобувати середню освіту.

У 1943-му на два роки був мобілізований до армії, служить молодшим сержантом запасної дивізії.

 

Після демобілізації брав приватні уроки з малювання. Перший рік йому не вдається вступити у мистецькі вузи. Щоб стати з другої спроби студентом Київського державного художнього інституту, готувався до вступу в одинадцятому класі Київської художньої середньої школи імені Тараса Шевченка.

 

В результаті успішно навчався у виші у 1947—1953 роках, отримавши студентом дві престижні стипендії, які за радянського союзу — не лише про мистецтво, а й про ідеологію. 

 

У 1952-му Віктор Зарецький узяв за дружину Аллу Горську. Ця подія, для обох — у студентські роки, стала точкою відліку для кількох етапів творчості художника.

 

Спочатку дві потужні особистості генерували образи паралельно і спільно, зухвало відво­йовуючи територію власним ідеям та прагнучи разом з однодумцями справедливості у суспільному радянсько-тоталітарному бутті. 

 

Не приручивши і не залякавши, система 28 листопада 1970 року вбила правозахисницю, лідерку шістдесятників Аллу Горську. Кагебістам треба було замітати сліди — і смерть невістки вирішили «повісити» на свекра, батька чоловіка. Така комбінація злочинних дій КГБ майже на 8 років занурила творчість Віктора Зарецького у морок болючих страждань і видінь.

 

Через вісім років після вбивства Алли Горської, у 1978-му, Віктор Зарецький одружився з Маєю, донькою художника Сергія Григор’єва. З новою обраницею були знайомі зі студентських років, її батько був викладачем, Зарецький писав у його майстерні дипломну роботу.

 

Родина переїхала в Кончу-Озерну, і нарешті художник знайшов натхнення наповнювати творчість яскравими фарбами. Поміж тим ще була у 1973 році подорож на Далекий Схід і Сахалін, яка відображена у численній графіці (робота «Горить тайга» й інші).

У виставці «Віктор Зарецький. 100» в атріумі Національного музею Тараса Шевченка і численних залах першого поверху представлені роботи з різних періодів творчості митця. Перший тривав до середини 1950-х. «Шахтарський» та «Сільський» цикли стали результатами експедицій Україною. 

 

Багато зображував дружину. Алла Горська у рожевому — так її намалював чоловік-художник вагітною у 1953 році. Сина малював у 1961-му і вже писаним красенем — у 1973-му.

 

Оскільки подружжя часто вирушало в експедиції на Полісся чи створювати мозаїки у Донецьк або Маріуполь, то внука тоді виховували батьки Віктора Зарецького. В експозиції привертає увагу портрет мами 1960 року.

 

Виразними є картини, присвячені періоду шістдесятництва. Зокрема, художник зобразив Василя Стуса у картині «Орач» (1989). Соціально відповідальні теми у творчості — про руйнівний вплив алкоголізму батьків на дітей («Самогон»), а також відлуння трагедії на Чорнобильській АЕС.

 

Виокремлено окрему залу з роботами, які були створені після звірячого вбивства КГБ 28 листопада 1970 року Алли Горської — дружини, мисткині і правозахисниці. Тоді сім’ю спіткало подвійне лихо: у вбивсті невістки у Василькові поблизу Києва радянські правоохоронці звинуватили свекра, якого знайшли на залізничній колії і переконували, що він наклав на себе руки. 

 

Після трагедії, окрім рідних, Віктор Зарецький зображував вурдалаків, які в алегоричній формі були втіленням репресій радянського часу. 

 

«Світла душа», «Світлий спогад» — такою залишалася дружина для Віктора Зарецького. 

 

До речі, в електронному варіанті можна читати збірку «Алла Горська. Душа українського шістдесятництва».

 

У неї ввійшли: листи художниці 1949—1970-х рр, зокрема і чоловіку; заяви, скарги та звернення до влади; нотатки про мистецтво; щоденник; зошит мисткині з вправами та диктантами з української мови; образо­творчі, прозові і поетичні твори, пов’язані з Аллою Горською чи їй присвячені; авторський реєстр її творів; фотографії, репродукції творів; огляд бібліографії; спогади сина та друзів.

 

Кілька залів прикрашають картини періоду неосецесії, на який українського художника надихнули твори Густава Клімта. 

 

Ніжний портрет Раїси Недашківської у ролі Катерини Білокур із колекції Яготинського історичного музею. Легендарна акторка, чиїх портретних зображень на виставці кілька, відвідала відкриття виставки. Чудові пейзажі митця: «Очі осені», інші картини. 

 

Багато фото й інших матеріалів про Віктора Зарецького та Аллу Горську — на сайті. 

 

Виставка «Віктор Зарецький. 100» триватиме до 14 грудня. Куратори запланували періодично вносити зміни в її експозицію і виставляти роботи, які не встигли залучити для показу з дня відкриття.