У Фастові школярі врятували молодого бобра від смертельної пастки

У Фастові школярі врятували молодого бобра від смертельної пастки, повідомила Команда порятунку тварин у Києві.

 

Діти прийшли на озеро порибалити, аж раптом помітили сховок гризуна: вхід у нору, що йшов від водойми, греблю і, власне, бобра у скруті. Там він жив своє боброве життя, аж доки це комусь не сподобалося.

 

Браконьєр поставив сильце — дротяну петлю, прикріплену до дерева або кілка — прямо в норі.

 

Особливість цієї пастки полягає в її жорстокості: чим сильніше жертва намагається звільнитись, тим тугіше затягується зашморг. Так наш хвостатий бідолаха і піймався... як довго сидів, доки малі рибалки не прийшли на допомогу, невідомо, та школярі не розгубилися.

 

Їм вдалося викликати рятувальників Команди порятунку тварин у Києві: професіонали шпиталізували пацієнта до Ветеринарної клініки Ірини Василькової. Також виявили, що йому менше одного року. А пізніше бобра відправили на відновлення до Центру порятунку диких тварин.

 

Чи зможе молодий деревогриз повернутися у «рідну гавань», поки невідомо, — все ж лишається небезпека повторного замаху. Але на нього можуть чекати батьки: бобренята тримаються мами з татом протягом двох років і тільки після цього йдуть у доросле життя, пише англомовна Wikipedia.

 

Пари бобри утворюють надовго, разом живуть та плекають рідний дім. Поки батько охороняє територію від чужинців, матір займається вихованням малечі. Із цим їй допомагають доросліші дітлахи — наприклад, приносять хрумку кору та соковиті пагони молодшим братам і сестрам.

 

Також цікаво, що бобри не вчать нащадків будувати греблі — ця навичка успадковується генетично. Напевно, це дуже економить час — все ж таки дерева самі себе не згризуть. Та й греблі бобер будує не просто так.

 

«За словами Кріса Джордана з Національного управління океанічних та атмосферних досліджень США, вони роблять це для того, щоб залишатися в безпеці та не переживати за те, що стануть чиєюсь здобиччю», — пише медіа ФОКУС.

 

На суші гризуну важко дати собі раду через масивне тіло та короткі лапи. А от у воді, каже дослідниця Емілі Фейфракс зі штату Каліфорнія, США, їм немає рівних (крім риб).

 

«Ці гризуни є відмінними плавцями, можуть надовго затримувати дихання під водою. Відомо, що без повітря вони можуть перебувати у воді від 10 до 15 хвилин. Бобри будують греблі, щоб створити невеликий струмок, і там вони перебувають у безпеці», — додає вона.

 

Тому вони і намагаються розширити водойму, в якій живуть. До того ж це спрощує доступ до їжі: під водою бобер створює мережу водних каналів, якісь використовує для ласощів, а деякі — як «план Б» для втечі від настирливого хижака.

 

Сам того не знаючи, гризун сприяє іншим лісовим мешканцям. «Коли ці споруди уповільнюють рух води, її частина зберігається в ґрунті й коріння рослин може отримати до неї доступ навіть під час посухи. А ще боброві греблі добре протистоять лісовим пожежам, завдяки чому в цьому районі знаходять притулок багато тварин», — підсумовує пані Фейфракс.

 

Бобер, як і всі дикі тварини, змушений пристосовуватися до світу, де люди все більше вторгаються в його оселю. Перед нами стоїть вибір — навчитися справедливо ділити цей простір чи відібрати його. 

 

Олеся МАЗУРКОВА