А на десерт — камінці. Цікаві факти про найважчого літаючого птаха Європи, який мешкає і в Україні

Дрохва євразійська — рідкісний птах, побачити якого можна у Херсонській та Запорізькій областях.

 

Раніше, розповідає інформаційній агенції УНІАН Анастасія Кібець — ветеринарка-спеціалістка з лікування птахів, — в Україні нараховували приблизно 800-1000 особин, більшість з них жили у заповіднику «Асканія-Нова».

 

Та після початку повномасштабного вторгнення популяція опинилася під загрозою і, ймовірно, значно скоротилася.

 

Зменшення кількості дрохви євразійської торкнулося не лише України: в багатьох країнах Європи залишилися дуже обмежені популяції, повідомляється на сайті svitdovkola.com.

 

Наприклад, у Німеччині існує лише близько 150 цих птахів. До ХХ століття вони були популярним об’єктом полювання, через що їхня популяція зазнала суттєвих втрат.

 

Розширення сільськогосподарських угідь забрало у дрохви степи, що були їй домом.

 

Та тепер вона охороняється Бернською конвенцією, а також Директивою ЄС про птахів, яка зобов’язує країни-члени охороняти середовища існування та створювати спеціальні зони захисту.

 

В Україні ж дрохва занесена до Червоної книги. Сьогодні загальна популяція євразійської дрохви в європейських країнах становить 32-35 тисяч особин.

 

Величний птах важить від 4 до 18 кілограмів: самиці — у 2-3 рази легші за самців, звідси такий великий діапазон. Вага залежить від здоров’я особини та якості кормової бази. Птиця їсть усе: фрукти, зерно, комах, ящірок зі зміями та мишей. А на десерт має дрібні камінці, які ковтає цілими — це сприяє кращому травленню (не повторюйте без нагляду дрохви).

 

Пташка гарно літає, незважаючи на вагу, та перевагу надає бігові. У цьо­му їй допомагає відсутність заднього пальчика на лапі, який зазвичай урівноважує, проте сповільнює власника.

 

Небезпеку дрохва відчуває заздалегідь і швидко тікає, злетіти може лише в разі критичної ситуації. Ширяти, як орел, дрохва не вміє, проте її навичок літання цілком достатньо, аби вчасно перенестися в безпечне місце.

 

У шлюбний період, ділиться пані Кібець, у самців дрохви змінюється оперення — на грудях з’являється ніби «комір» рудого кольору, а також вони «відпускають» білі вуса.

 

Шлюбний танець у них теж цікавий. На сайті «Світ довкола» є така інформація щодо цього: «Самці дрохви демонструють самицям свій привабливий вигляд, закидаючи хвіст на спину та вивертаючи крила. Горловий мішок при цьому в них роздувається до розміру футбольного м’яча. Щоб продемонструвати свій нашийник, вони закидають голову. У такому вигляді самці розгулюють степом, раптово з’являючись із трави».

 

Це приваблює самиць, які, зачаровані шлюбними танцями, часто не можуть обрати лише одного самця, тому спарюються з кількома кандидатами. «Паничі» теж аж ніяк не шукають «одну-єдину»: для них набагато вигідніше передати генетичний матеріал якомога більшій кількості курочок. Після любощів самець не бере участі у вирощуванні й вихованні потомства, та майбутню матір це не бентежить.

 

Вона будує гніздо та виводить пташенят самостійно. Хоча птах майже не має природних ворогів, на малечу можуть полювати вовки, борсуки, степові тхори та інші тварини, пише svitdovkola.com.

 

Тому самиця використовує цікаву тактику: вона прикидається кульгавою та відводить хижака якомога далі від гнізда. Якщо той повівся й відійшов на достатню відстань, мама дрохва чимдуж біжить назад до дітей і разом вони далі досліджують світ. За 5 тижнів малюки виростають, якийсь час іще тримаються біля мами і згодом покидають її, стаючи повністю самостійними. 

 

Олеся МАЗУРКОВА