«ООН 80 років: ювілей із присмаком кризи та скандалів»

Вісімдесятирічна ООН дедалі частіше нагадує стару установу, яка загрузла у власних звичках. Скандали з нецільовим використанням коштів, підозрілі тендери в агентствах системи та звіти Наглядової ради аудиторів про «чорні діри» бюджету б’ють по головному — довірі.

 

Генасамблея перетворюється на гучний майданчик, але реальна сила зосереджена в Раді Безпеки. І тут теж кризові симптоми: від паралічу через право вето до зростаючої недовіри країн Глобального Півдня.

 

Питання реформи Радбезу стало ритуальним. Ще у першу каденцію Дональд Трамп запропонував розширити склад постійних членів із п’яти до п’ятнадцяти країн. Тоді Франція навіть публічно підтримала ідею, але далі справа не зрушила.

 

Сьогодні дискусія знову на поверхні: Індія, Бразилія, Японія та африканські держави наполягають на своїй «черзі» у клубі великих. Проте всі розуміють: поки є право вето, реформа нагадує квадратуру кола.

Ще одна інтрига — вибори нового Генсека.

 

Каденція Антоніу Гутерреша завершується 31 грудня 2026 року. Формально процедура почнеться лише наступного року, але фактично кампанія вже стартувала. Уроки кампанії-2016 змушують вимагати прозорості.

 

Ідея «ротації» каже: після європейця настав час для Латинської Америки чи Східної Європи. А головний лейтмотив ГА — заклик про обрання першої жінки-Генсека. Президент Чилі Ґабріель Борич прямо назвав кандидаткою Мішель Башеле.

 

Серед імен на слуху — Мішель Башеле (Чилі), експрезидентка і Верховна комісарка з прав людини; Крісталіна Георгієва (Болгарія), нині очільниця МВФ; Рафаель Ґроссі (Аргентина), глава МАГАТЕ. Громадські кампанії на кшталт 1 for 8 Billion просувають саме жінок.

 

Вердикт аналітиків: найреалістичніший сценарій — жінка з Латинської Америки. Але східноєвропейський аргумент про «чергу» також звучить дедалі гучніше. І, як завжди, усе вирішить політична арифметика у Радбезі.

Володимир Зеленський виступив на 80-й сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку в момент, коли війна триває вже майже чотири роки. Його слова не стали сенсацією, як у 2022-му, але прозвучали як вирок світовому порядку.

 

Зеленський був одним із найпомітніших доповідачів. Президент почав із попередження: «Ніхто не може почуватися в безпеці, поки сильніші мають право знищувати слабших».

 

Він описав нову реальність війни: символами стали не танки, а дрони, штучний інтелект і автономні системи.

 

«Міжнародне право не встигає за цими трансформаціями», — наголосив Зеленський і закликав ООН до оновлення механізмів контролю.

 

Україну підтримали ключові голоси. Президентка Генасамблеї Анналена Бербок заявила: «Агресія проти України — це не лише питання Європи. Це питання, чи має міжнародне право майбутнє».

 

Високий представник ЄС Жозеп Боррель підкреслив: «Коли ми захищаємо Україну, ми захищаємо ідею ООН. Якщо світ дозволить агресорові перемогти, ця інституція стане лише фасадом».

 

Президент Литви Гітанас Науседа застеріг: «Росія випробовує на Україні модель майбутніх воєн. Якщо ми закриємо очі, завтра цю модель застосують і проти нас».

 

Канадський прем’єр Марк Карні в офіційному релізі підтвердив «незмінну підтримку України в умовах агресії росії».

 

Та, попри ці слова, атмосфера в залі вже інша. «Зеленський говорить ті самі правильні слова, але ефект уже не магнітний. Світ розсіяв увагу», — констатувала New York Times.

 

Війна в Газі, клімат, ШІ і суперництво США—Китай відсунули Україну з верхівки порядку денного.

 

Зеленський уже не «зірка першої величини» на трибуні ООН, але лишається тестом: хто готовий прямо назвати агресора агресором. Його промова нагадала: байдужість до війни — це теж зброя.

 

І світ ризикує звикнути до цієї війни так само, як звикає до кліматичних катастроф чи нескінченних конфліктів Близького Сходу.

Коли Дональд Трамп виходить на трибуну ООН, то відразу ясно: це буде не звична дипломатія з мірними фразами й нудними комюніке, а справжнє шоу.

 

На 80-й сесії Генасамблеї він знову продемонстрував ту саму властивість, яка дратує дипломатів і водночас підкуповує виборців: простоту й безпосередність.

 

Замість звичних формул «про спільні цінності» Трамп різонув по живому: «Ваші країни йдуть до пекла через відкриті кордони та суїцидальні енергетичні ідеї». І не залишив сумнівів, що має на увазі міграцію та кліматичні плани, які, на його думку, гублять економіку.

 

Особливий акцент він зробив на темі клімату: «Клімат — це найбільша афера, яку коли-небудь вчинили у світі». Для багатьох у залі ця фраза прозвучала як вибух. Але, як і завжди, Трамп говорив так, ніби перебуває не в Нью-Йорку серед дипломатів, а десь у Вісконсині на мітингу.

 

Додав і фірмову хвилю самовпевненості: «Я дуже сильний у цьому... Я кажу те, що інші бояться сказати». І дійсно, мало хто з лідерів дозволяє собі на трибуні ООН настільки відверту, навіть трохи театральну манеру.

 

Звісно, не обійшлося без курйозів. Під час його прибуття зупинився ескалатор. Трамп відразу заговорив про «саботаж» і закликав розслідувати інцидент. Організатори пояснили це «технічним спрацюванням системи безпеки».

 

Але для Трампа навіть технічний збій стає інформаційним приводом і додає фарб до образу «лідера, якому заважає система».

 

Європейці слухали з тривогою. «Його слова сприймаються як підрив глобальних демократичних зусиль», — писало агентство Reuters, цитуючи реакції європейських дипломатів. Але водночас американський президент знову показав: він не збирається бути частиною дипломатичного хору.

 

У підсумку його промова — це мікс сумбуру й сили, прямоти й театральності. Трамп не намагався подобатися всім. Він зробив те, що вміє найкраще: сказав просто, різко й так, що його цитати розлетілися заголовками по світу.

 

І, можливо, саме ця мила безпосередність — уміння бути собою навіть на найпомпезнішій трибуні — і є тим, що робить його таким особливим у світі, де політики часто говорять красиво, але ні про що.

Від імені кремля на 80-й сесії Генасамблеї виступав міністр закордонних справ сергій лавров. І замість нових аргументів він укотре дістав із кишені стару платівку.

 

«НАТО та ЄС фактично оголосили справжню війну проти моєї країни, використовуючи Україну як інструмент», — заявив він, намагаючись представити агресію кремля як «оборонну реакцію».

 

У такий спосіб росія вкотре намагалася перекласти відповідальність: нібито винен не нападник, а ті, хто підтримує жертву.

 

В офіційних заявах мзс рф риторика була м’якша, з дипломатичними реверансами: «Наш діалог завжди був продуктивним. Я впевнений, що сьогодні ми знову поділимося думками й окреслимо подальші кроки». Ще один пасаж — до делегацій малих острівних держав: «Радий мати можливість знову зібратися в цьому важливому форматі для діалогу між росією та малими острівними країнами».

 

Тобто публічно кремль одночасно грає і роль «жертви глобальної війни», і «миротворця», який охоче фотографується з периферійними делегаціями.

 

Реакція була жорсткою. Британська міністерка закордонних справ, виступивши одразу після лаврова, сказала: «Жодна кількість фантастичних викривлень реальності, дезінформації й пропаганди від російського представника не переконає нікого».

 

Європейські дипломати назвали риторику Москви облудною і закликали до подальшого тиску на кремль.

Жодна Генасамблея не обходиться без свого «циркового номера». 80-та сесія теж підготувала публіці шоу: поряд із промовами про ядерну безпеку й війну в Україні звучали виступи, від яких хотілося викликати не стенографістів, а психоаналітиків.

Президент Суринаму Чандрікаперсад Сантокхі вирішив, що світ занадто зациклився на кордонах між державами. Він підняв планку: «Ми маємо бути готовими до легалізації контактів із позаземними цивілізаціями».

 

Зал приглушено хихотів, соцмережі вибухнули мемами: від Гази й дронів до прибульців за п’ять хвилин. Дипломатія міжгалактичного масштабу, так би мовити.

 

Даніель Ортеґа, старий конспіролог із Нікарагуа, вийшов на трибуну й викотив хіт: «Ковід-19 був експериментом світових корпорацій... Тепер вони контролюють нас через вакцини й штучний інтелект».

 

Дипломати США, зафіксував Reuters, рятувалися скролінгом у смартфонах. Мабуть, шукали пряму трансляцію на YouTube, щоб упевнитися, що це справді відбувається.

 

Африканська екзотика від короля Есватіні Мсваті III: він закликав створити «Глобальну раду монархів».

 

«Королі завжди були опорою стабільності. Більше монархій — менше воєн». У Guardian пожартували: Мсваті хоче експортувати абсолютизм так само, як Саудівська Аравія — нафту.

 

Мікронезія звинуватила великі держави в «таємних підводних експериментах», через які, бачте, підвищується рівень океану. Гаяна порівняла свої борги з «колоніальними кайданами». Тут навіть не знаєш, плакати чи аплодувати за креативність.

80-та Генасамблея ООН більше скидалася не на ювілей, а на чергову прем’єру глобального театру абсурду. На сцені — усе як завжди: Зеленський нагадує, що агресор не зупиниться сам, Нетаньягу гримить про відсутність Палестини, Трамп оголошує клімат «найбільшою аферою у світі», лавров робить вигляд, ніби НАТО воює проти Москви.

 

А поруч із ними — другорядні актори, які між серйозними репліками вставляють монологи про прибульців чи «глобальні ради монархів».

 

Фоє Генасамблеї дзвенить від демаршів, оплесків і холодного мовчання. Західна трупа виступає з хором про «міжнародне право», Глобальний Південь скаржиться на боргові кайдани, а авторитарні герої звично грають роль жертв. Головний реквізит сцени — порожні крісла й меми у Х.

 

Ювілейна сесія мала б показати єдність, а стала черговою виставою, де актори грають для власної аудиторії. І поки куліси тріщать від воєн і криз, ООН дедалі більше нагадує кабаре: галас є, а от режисера, який зведе все до фіналу, досі не видно.