Коли в серпні 2022 року уряд гучно анонсував запуск Державної системи онлайн-моніторингу азартних ігор (ДСОМ), звучало це як довгоочікувана перемога держави над тінню.
Обіцяли, що відтепер кожна ставка, кожен виграш, кожна копійка, що обертається у сфері грального бізнесу, буде під контролем держави.
Прозорість, справедливі податки, цивілізований ринок.
Минуло три роки. І що ми маємо? Ні системи, ні прозорості, ні бодай мінімальної довіри. ДСОМ так і не створено.
Натомість ми маємо багатомільярдну діру в бюджеті, нові корупційні скандали та цілковите відчуття, що влада вкотре грає не з державою, а з казино.
Втрачені мільярди
Навіть офіційні оцінки грального оператора «Плейсіті» та самого провідного урядовця Михайла Федорова звучать як вирок: щороку Україна втрачає близько 10 мільярдів гривень податкових надходжень через тіньовий ринок.
І це — лише обережна цифра. Неофіційні підрахунки свідчать: реальні втрати можуть бути у рази більшими.
Це гроші, яких катастрофічно бракує армії, інфраструктурі, лікарням. Але вони безслідно зникають у чорних касах операторів, у кишенях лобістів, у схемах, які так і не наважились перекрити ті, хто мали б це зробити.
Гетманцев і Федоров: партія у піддавки
Здавалося б, головний апологет легалізації азартних ігор нардеп-«слуга» Данило Гетманцев мав би бити на сполох. Адже саме він у 2020 році переконував суспільство, що гральний бізнес наповнить бюджет щонайменше на 7,4 мільярда гривень щорічно. Тепер ми бачимо: план провалено навіть наполовину.
Натомість замість покаяння ми чуємо від Гетманцева іронічні шпильки на адресу колеги: мовляв, «Михайло з хлопцями загралися у піар на «Дії» замість створення системи моніторингу».
Саркастичний діалог чиновників виглядає, як гра у піддавки: один робить вигляд, що обіцяє, інший — що контролює. А держава тим часом втрачає мільярди.
Лобізм «слуг»: казино як державна політика
У випадку з гральним бізнесом «слуги народу» навіть не намагалися маскувати свою відданість інтересам операторів. Лобізм був відвертий, нахабний і показовий настільки, що іноді здавалося, ніби Верховна Рада працює не в Києві, а десь у підвалі казино.
Одним із головних облич цього «лобістського десанту» став депутат Олег Марусяк. Саме завдяки його старанням у 2022 році, коли країна рахувала кожну копійку на фронт, гральний бізнес отримав неймовірний подарунок — можливість працювати за 2-відсотковою системою оподаткування. Два відсотки від обороту!
Це навіть не податкова пільга, це фактично звільнення від податків. У той час, коли армія жила на донатах, а волонтери шукали гроші на дрони та «броніки», казино сплачували символічну подачку державі, нагадуючи, що справжні щасливчики сидять не за рулеткою, а у парламенті.
Другий крок Марусяка — законопроєкт №2713-д. Під соусом «оптимізації податкового навантаження» він пропонував радикально звузити базу оподаткування для грального бізнесу.
По суті — створити ще одну шпарину для мінімізації податків, щоб оператори могли виводити гроші у тінь, залишаючи державу ні з чим.
Це вже навіть не економічна політика, а театральна вистава під назвою «як ми допомагаємо бізнесу». От тільки бізнес — специфічний: із російськими коренями, з багатою історією відмивання грошей і з репутацією, яка в цивілізованих країнах викликає лише підозру.
Фактично лобізм «слуг» перетворив гральний бізнес на священну корову: навіть війна не змусила депутатів поставити на перше місце державний інтерес. Схоже, у цій грі народ завжди буде тим самим «простим гравцем», який робить ставку — і завжди програє.
ЄС — єдиний політичний гравець проти лудоманії під час війни
Упродовж війни лише партія «Європейська Солідарність» системно і послідовно порушувала тему катастрофічних наслідків гральної індустрії для українського суспільства.
Саме її депутати першими попереджали: лудоманія перетворюється на загальнонаціональну проблему, а держава втратила будь-який контроль над онлайн-казино.
Ніна Южаніна, одна з ключових фігур у цій темі, неодноразово акцентувала, що легалізований ринок став неконтрольованою «мегафінансовою схемою»: «Ці цифри означають, що побудована якась абсолютно нереальна, мегафінансова схема. Ці кошти взагалі не залишаються в межах України... Коли держава не вміє контролювати, коли вона не побудувала системи контролю... жодна держава собі не може такого дозволяти».
Вона наголошувала на небезпечному впливі агресивної реклами: «Жодна інша індустрія не спроможна виділяти мільярди гривень на рекламу своєї діяльності. Це також має вплив на ухвалення рішень людьми спробувати виграти і таким чином втягуватись у залежність».
Ще в 2024 році Южаніна відкрито заявила, що в умовах війни необхідна радикальна пауза:«На час воєнного стану, поки країна не може контролювати роботу системи онлайн-казино, треба зупинити взагалі дію цього виду азартних ігор. Це буде найправильніше рішення».
Паралельно вона доводила, що бюджет щороку втрачає мільярди через несплату податків: «Я звернулася до Рахункової палати, щоб перевірили несплату в попередні роки, яка становить 23 мільярди гривень. Візьміть їх у бюджет, і це будуть гроші, які не нашкодять економіці, а дадуть додаткові можливості для фінансування Збройних сил».
Коли ж Рахункова палата відмовилася від перевірки, пославшись на «нестачу трудових ресурсів», Южаніна зробила висновок: «Провести перевірку повноти сплати податків суб’єктами, що проводять діяльність у сфері азартних ігор, — не можуть... Бо не вистачає трудових ресурсів».
Таким чином, саме «Європейська Солідарність» та її представники на чолі з Южаніною послідовно били на сполох. Вони не лише показували реальні масштаби проблеми, а й пропонували конкретні рішення: від повної зупинки онлайн-казино на час війни до примусової фіскалізації розрахунків між гравцями та операторами.
Кримінал і лудоманія — речі нероздільні
Україна після 2020 року отримала власного «регулятора азарту» — КРАІЛ, Комісію з регулювання азартних ігор і лотерей. На папері ця структура мала стати гарантом прозорості, цивілізованих правил і контролю. Насправді ж КРАІЛ швидко перетворився на ще один осередок кримінальної корупції.
Два керівники поспіль залишили після себе не реформи, а кримінальні справи.
Перший, Євген Гетьман, ще у 2021 році потрапив під підозру у вимаганні хабаря у 90 тисяч доларів за «допомогу» в отриманні дозволів і ліцензій.
Ця історія була настільки типовою для «системи», що у січні 2023 року він спокійно виїхав до Швейцарії. Іронія долі: той, хто мав контролювати гральний бізнес, сам грав у класичну українську гру — «ухиляйся від правосуддя».
Його наступник, Іван Рудий, переплюнув попередника. У грудні 2024 року його затримало ДБР, а НАЗК ще раніше знайшло ознаки корупції в його діях. Звинувачення були не тільки у хабарництві, а й у пособництві державі-агресору. Під час обшуків у нього виявили «аргумент» із зовсім іншої сфери — значні запаси кокаїну. У лютому 2025 року Рудого взяли під варту без права на заставу.
Це вже навіть не трагедія — це фарс. Регулятор, що мав приборкати лудоманію, сам загруз у криміналі. КРАІЛ перетворився на символ того, що азартний бізнес в Україні — це не просто про гроші. Це про тісний симбіоз криміналу, наркотиків, проросійських зв’язків і корупційних потоків.
І поки держава заплющувала очі на цей «ігровий клуб під дахом», суспільство отримувало ще один доказ: легалізація без контролю — це не реформа, а ширма для нових корупційних схем.
Азартна держава
Парадокс у тому, що сам гральний бізнес у світі — далеко не зло. У цивілізованих країнах це мільярдні бюджети, контрольовані державою, з чіткими правилами гри.
Але в Україні замість податкового «Діснейленду» ми отримали хаотичний «Дикий Захід», де переможець визначається не за ставкою, а за розміром хабаря.
ДСОМ могла б стати запобіжником. Вона мала б зробити ринок прозорим, а податки — стабільними. Але поки її немає, країна нагадує гравця, що постійно робить ставку на червоне, не помічаючи, що рулетка крутиться у чужих руках.
Лудоманія військовослужбовців: тиха війна після фронту
Український фронт не закінчується там, де закінчується лінія окопів. Для багатьох військовослужбовців справжня боротьба починається вже в тилу. Це боротьба із самим собою, із болем, втомою, з порожнечею, яка виникає після адреналінових боїв. І саме тут на них чатує ще один ворог — лудоманія.
Ось реальна історія, котра вже стала кримінальною справою: колишню волонтерку медичного батальйону «Госпітальєри» Анну Скольбушевську, відому в соцмережах під псевдонімом «Адмірал Няв», звинувачують у привласненні благодійних пожертв.
Зібрані кошти, які вона нібито збирала на потреби військових, були витрачені на особисті розваги, включно з подорожами Європою, азартними іграми та концертами.
Внутрішнє розслідування батальйону виявило, що після завершення співпраці з «Госпітальєрами» у грудні 2023 року Скольбушевська продовжувала збирати кошти до червня 2024 року, використовуючи свій попередній статус для залучення донатів.
У вересні 2024 року поліція Києва відкрила кримінальне провадження за фактом шахрайства за ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України. Санкція цієї статті передбачає обмеження волі до п’яти років або позбавлення волі до трьох років
У відповідь на ситуацію «Госпітальєри» переглянули внутрішні протоколи контролю та звітності, закликавши донатити лише на офіційні рахунки, перелічені на їхньому сайті.
Сама Скольбушевська заявила, що проходить лікування через проблеми зі здоров’ям та залежностями, і попросила не асоціювати її дії з батальйоном. Цей випадок підкреслює важливість перевірки реквізитів перед здійсненням пожертв та обережності при підтримці волонтерських ініціатив.
Лудоманія військовослужбовців — це не «особиста слабкість», як люблять зневажливо відмахуватись чиновники. Це системна проблема. Адже людина, яка день у день ризикує життям, потрапляє в ще одну пастку, створену державою, що легалізувала азартний бізнес, але не створила захисних бар’єрів.
Реклама онлайн-казино сьогодні миготить у кожному смартфоні. Вона орієнтована саме на тих, хто відчуває постійний стрес і шукає «швидке розвантаження».
Військові стають ідеальною мішенню — вони мають відносно стабільні виплати, компенсації, соціальні пакети. Все, що потрібно лудоіндустрії, — підштовхнути їх зробити першу ставку.
Висновок: рулетка без виграшу
ДСОМ — це символ не лише провалу конкретної реформи. Це символ провалу цілої системи влади, яка вміє гучно обіцяти, але не здатна реалізувати навіть базові механізми контролю.
У світі, де технології дозволяють відстежити будь-яку транзакцію у режимі реального часу, українська влада обирає «стару школу» — кеш, конверти, ручні домовленості.
Поки це триває, держава нагадує ігровий зал, де чиновники грають у власні ігри. А суспільство, як завжди, платить за цим рахунком.
Володимир ЦИБУЛЬКО
