До мети треба йти. Українські грації вперше з 2002 року вибороли «золото» у групових вправах на ЧС

У завершальний день чемпіонату світу з художньої гімнастики, після заключного фіналу турніру, на Арені Каріока в олімпійському парку Ріо-де-Жанейро лунав національний гімн України — на честь перемоги вітчизняних гімнасток у групових вправах з трьома м’ячами та двома обручами.

 

Подібного успіху від дівчат навряд чи хтось очікував. Такий результат могли уявити хіба що найбільші мрійники. Але в українській збірній мріяли та працювали.

У нинішньому році в українській художній гімнастиці сталися дві знакові події. У червні вітчизняна гімнастка, вперше з 1997 року, виграла індивідуальне багатоборство на чемпіонаті Європи.

 

Тепер ось маємо перше за 23 роки українське «золото» чемпіонату світу в групових вправах. Авторами цього грандіозного досягнення стали Єлизавета Азза з Кропивницького, Діана Баєва з Макіївки, Валерія Перемета з Миколаєва, Кіра Ширикіна з Дніпра та Олександра Ющак із Луцька.

 

Водночас треба визнати, що головні медальні сподівання в Ріо все ж були пов’язані з чинною чемпіонкою Європи в індивідуальному багатоборстві Таїсією Онофрійчук.

 

Але в очікуванні її медалі сама спортсменка, уболівальники та її наставниці — Ірина Дерюгіна, Ірина Блохіна та Марина Кардаш — провели чимало нервових годин.

 

Натомість групові вправи з трьома м’ячами та двома обручами завершували програму фіналів у Ріо, і на той момент в українській збірній вже відчувалося значне полегшення.

 

У своєму заключному, четвертому, фіналі українська прима нарешті взяла планетарну відзнаку, відтак і тягар відповідальності за результат у збірній упав, напружена атмосфера розчинилася.

 

При цьому вся гімнастична збірна України вже мала в своєму активі бронзову нагороду за командну першість, тож завдання-мінімум, очевидно, було виконано.

 

А значить, фінальну композицію у групових вправах українські дівчата могли провести у своє задоволення. Особливо якщо у груповому багатоборстві твоя команда стала дев’ятою, до фіналу з п’ятьма стрічками не потрапила, а кваліфікацію з трьома м’ячами та двома обручами завершили на четвертій позиції. Здається, можна сміливо йти на ризик. 

 

Що сказати, на килимі дівчата почувалися вільно. Пурхали як метелики, легко й невимушено, й, що головне, безпомилково обмінювалися між собою гімнастичними предметами.

 

Їхня робота з обручами та м’ячами під композицію Моцарта «Весілля Фігаро» справді заслуговувала найвищого схвалення. Естетика, координація, згуртованість та чіткість захоплювали подих і викликали захват.

 

Вони були неперевершені. Майже ідеальні. Судді гідно оцінили роботу української п’ятірки. І поставили в підсумковій таблиці українок вище за всіх конкуренток — зокрема, попереду команд господарок-бразилійок та олімпійських чемпіонок — збірної КНР.

 

Під час оголошення результатів українські гімнастки та їхня наставниця Ірина Блохіна виглядали відверто шокованими. Не одразу повірили своїм очам, коли на табло з’явилися їхні оцінки. Кілька секунд вони не могли осягнути те, що відбувається. Трохи шоку, більше подиву, величезна радість. І неймовірна гордість за себе і за свою роботу. А тут і справді є чим пишатися.

 

Про найвищу нагороду ЧС вітчизняні «груповички», здається, більше мріяли уві сні.

 

Лише вдруге в історії української художньої гімнастики її представниці здобули золоті медалі чемпіонату світу в групових вправах. Але зорі розташувалися саме так: не могло бути кращого дня для виграшу цієї золотої медалі.

 

«Ми дуже щасливі, це незабутні емоції для нас. Сьогодні День Незалежності в Україні, і ми були дуже раді підняти наш прапор на честь усього, через що проходить наша країна. Для нас неймовірно важливо зробити це сьогодні», — сказала після нагородження учасниця української групи чемпіонок Олександра Ющак.

А історія про виграш Таїсією Онофрійчук планетарної «бронзи» у фіналі зі стрічкою — це розповідь про наполегливість, роботу над помилками і віру в свої сили. Дехто каже, що її «бронза» — на ціну «золота». І, мабуть, так воно і є.

 

Здається, символічно, що виборола Таїсія свою першу медаль чемпіонату світу на арені, де в 2016 році точилися олімпійські баталії і тут інша вихованка школи Дерюгіних, Ганна Різатдінова, здобула «бронзу» ОІ в індивідуальному багатоборстві.

 

Вочевидь, 60-годинна подорож з України до Бразилії, різка зміна кліматичних та часових поясів, короткий період акліматизації наклали свій відбиток на функціональний стан юної лідерки української збірної.

 

А ще тиснули на 17-річну гімнастку й численні високі титули, котрі вона здобула в поточному сезоні (стала чемпіонкою Європи в багатоборстві та виграла загальний залік Кубка світу).

 

Хоча дводенну кваліфікацію Онофрійчук пройшла в цілому добре. Чотири фінали, до яких вона відібралася з другим результатом, обіцяли для неї хороші медальні перспективи. 

 

Але її головний фінал — індивідуальне багатоборство — пішов за зовсім іншим сценарієм. Було видно, що українська прима відчутно хвилюється. Особливо це було помітно під час виступу з м’ячем, коли у неї елементарно тремтіли руки.

 

А все тому, що у кваліфікації саме у виступах з м’ячем вона втратила предмет (і з дев’ятого місця не потрапила до фіналу). І надалі, вочевидь, остерігалася повторення аналогічної помилки.

 

Зрештою, фінал багатоборства Таїсія завершила четвертою («золото» — у Дар’ї Варфоломеєв з Німеччини, «срібло» — у болгарки Стіллани Ніколової, «бронза» — в італійки Софії Раффаелі), поступившись третій медалістці 0,55 бала. При цьому друга українка у фіналі багатоборства — Поліна Каріка — показала 11-й результат.

 

Не обійшлися без помилок і наступні два фінали Онофрійчук. У кваліфікації за обруч Тая отримала рекордні 30,600 бала. Однак свій медальний виступ вона розпочала з того, що «розминулася» з предметом, який опускався на килим після високого кидка, тож цей фінал завершився для неї скромним шостим місцем.

 

Особливо прикро Онофрійчук було бачити себе четвертою у вправах з булавами, коли через невиконаний елемент із високим ризиком вона недобрала важливі очки й відстала від третьої позиції лише на 0,05 бала.

Фінал зі стрічкою був четвертим і заключним шансом Онофрійчук на медаль.

 

І тут вона не помилилася. Дотерпіла. Не здалася. І дісталася своєї першої в кар’єрі медалі чемпіонату світу. Вище за неї в підсумковій таблиці були лише її головні конкурентки — Дар’я Варфоломеєв з Німеччини, котра в Ріо захистила титул чемпіонки світу в багатоборстві й додатково виграла ще три «золота» в індивідуальних фіналах, та болгарка Стіллана Ніколова, в активі котрої — три срібні та одна бронзова нагороди ЧС-2025.

 

У школі Дерюгіних зазначають, що медаль, здобута Таїсією Онофрійчук у День Незалежності України, стала символом сили, таланту та незламності. А її натхнення, праця та любов до гімнастики зробили цей успіх можливим.