Ще на під’їзді до Нових Безрадич відчувалися якийсь ажіотаж і певне піднесення, вражала і величезна кількість автівок та байків, іншого транспорту обабіч дороги.
Тому лише за цим було зрозуміло, що відбуватиметься захід всеукраїнського, а може, й міжнародного масштабу.
Насправді так і сталося: на величезній галявині минулої суботи зібралися всі, кому небайдужа доля України, ті, хто звик робити добрі справи заради нашого майбутнього.
Загалом це була зустріч однодумців, небайдужих, людей дії. Вони представляли різні організацій та інституції, але це ті, хто вірить у силу пам’яті та наше майбутнє.
Відбувалася толока під патронатом президента України Віктора Ющенка в унікальному музеї «Код нації», який нині активно розбудовується і вселяє надію, що наш український дух непереможний, а філіжанка кави і є тим знаком вдячності, тією формою ідентичності, незламності та сили українського духу.
Фестиваль присвятили герою України Артему Тєлєбєнєву (позивний «Таліб»). Утім, як на мене, він був присвячений усім, хто віддав життя за нашу Батьківщину, а також тим, хто нині стоїть на бойових рубежах.
Організаторка фестивалю — дружина Артема Яна Беркут: юристка, баристка, волонтерка і жінка, що перетворила особистий біль на велику справу.
Мета — зібрати кошти на підтримку лікування й реабілітації поранених українських воїнів та ветеранів. Партнер збору — фонд Revived Soldiers Ukraine, що з 2014 року надає допомогу бійцям із нейротравмами.
Дух — це шлях до нашої перемоги
Фестиваль розпочався з Гімну України, який виконала Марта Давидюк, а всі присутні активно підхопили. Також хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих у цій жорстокій і цинічній за своєю суттю війні росії проти України.
Виступаючи з короткою промовою, Віктор Ющенко зазначив, що радий бачити всіх серед цього милого серцю українського краєвиду, і додав, що пам’ять наповнює нас духом.
«Якщо дух у вас є, тоді не є перепоною будь-яка гора. Ми це обов’язково здолаємо», — впевнений третій президент України.
Віктор Андрійович також розповів про історію свого знайомства з Артемом Тєлєбєнєвим. Каже, доля звела його на кільцевій дорозі біля майданчика, де завжди продавались якісь старожитності і куди він, зачарований старовиною, нашими прадавніми традиціями і звичаями, дуже часто любив заглядати.
На цьому майданчику варив свою каву і пригощав смачними пирогами власного виробництва Артем. Так познайомились. А потім іще й з’ясувалося, що їх зближують і Ромни на Сумщині, словом, — земляки. Пізніше виявилось, що і його дружина — з Ромнів.
На фестивалі всі могли знайти заняття для душі.
В Артема була мрія відкрити свою кав’ярню, бо ж він як ніхто добре знався на каві й міг говорити про неї годинами. А потім — війна. І Артем загинув.
Віктор Андрійович подякував усім небайдужим за благодійність, за згуртованість, бо так, за його переконанням, ми робимо українську націю міцнішою і непереможною.
Третій президент також додав, що, якби ми були такі згуртовані, як нині, ще 30 років тому, такої біди, такого горя, що принесли нам московити, не було б.
А наостанок президент закликав бути щедрими, аби назбирати для реабілітації бійців заплановані 2 мільйони гривень. «Творимо історію єднання сьогодні благородною спільнодією».
Кава як символ об’єднання і віри
У цьому переконана Яна Беркут, дружина загиблого героя, яка й стала ініціатором та натхненницею заходу. Героїчна кава — це не тільки про каву. Це про любов, це про майбутнє, це про життя і це про пам’ять, про наших військових, зазначила вона. «Кава — це об’єднання. Мета цього фестивалю — майбутнє, тому хочу, щоб ви долучилися, адже зараз ми разом творитимемо історію єднання».
У своєму коментарі для «України молодої» вдова «Таліба» також розповіла, що Артем дуже любив каву, знався на ній, і вона дуже добре пам’ятає саме ті його смаки і його вподобання, тому на цьому фестивалі буде дуже важливо їх розпізнати і виділити саме ту каву, яка стане символом нашого спротиву.
Яна також додала, що Артем завжди казав, що в каві має бути кислинка, гірчинка і солодинка. Він багато експериментував, додаючи мед, калину, інші не менш цікаві інгредієнти.
Тому Яна хотіла б, аби люди надсилали й свої рецепти, писали, який «національний» інгредієнт мав би бути в нашій каві, аби колись на світовому ринку кави з’явився і наш, український, смак.
А на сцені після її виступу присутні вдивлялися в кадри фільму про життя Артема, який віддав за нас своє життя, залишивши дружину і малесенького синочка. Тож життя триває, триває боротьба.
Тим часом журі, до якого увійшли президент Віктор Андрійович Ющенко, дружина загиблого Героя Яна, Віталіна Ющенко, вирушають на дегустацію бойової кави. Її варять тут на кількох локаціях, і кожна по-своєму оригінальна та неповторна. Власне, як і всі ми, українці.
З самого початку мене найбільше привабила кава, яка готувалася на так званій буржуйці, виготовленій із гільзи. А поки дівчата чаклували над напоєм, додаючи до нього якісь рослинки і квіточки, характерні лише для їхньої рідної Бердянщини, яка нині, на жаль, перебуває під окупацією, власник київського закладу «Характерники» Іван Карауланов розповів, що був дуже радий запрошенню і можливості долучитися до такої благородної ініціативи та взяти участь у конкурсі на звання кращої «бойової» кави.
До речі, каже чоловік, він лише зараз дізнався, що таке «філіжанка», бо в його рідному Бердянську таке слово не вживалося. Іван з теплотою згадує, як до окупації вони мали свій невеличкий бізнес у місті на Азовському морі, тепер залишилися лише спогади, але він вірить, що це тимчасово.
Тому кожного року 17 вересня вони з однодумцями у різних містах України відзначають свято рідного Бердянська. Цього разу також запросив і мене на вулицю Прорізну в Києві, де цього дня має відкритися їхня кав’ярня.
А нині, каже Іван, вони безхатченки в прямому сенсі цього слова, бо там, де раніше орендували приміщення, власник запросив непомірну плату за оренду, і закладу довелося з’їхати. Тепер-от буде нова локація.
І обов’язково буде бердянська кава з її неповторним степовим ароматом, а ще будуть фірмові бердянські креветки і бички. Тож побажаємо їм успіху, а Бердянську — якнайшвидшої деокупації.
Бойового духу додавали локації зі зброєю
А щоб така деокупація наших міст і сіл відбулася якнайшвидше, українці працюють не покладаючи рук. Хтось зі зброєю в руках на фронті, а хтось цю зброю виготовляє та постачає воякам. Я ж зупиняюсь біля ятки, де стоїть наш безпілотник «Вампір». До речі, як розповів Іван, котрий представляв на фестивалі цю грізну збою, рашисти обізвали її Бабою Ягою.
Утім «Вампір» колись розробляли як безпілотник для використання в обробці сільськогосподарських угідь, проте війна внесла свої корективи, і тепер «Вампір» красиво й ефективно косить ворога.
Він доставляє до 15 кілограмів сюрпризів рашистам, розповідають хлопці у військовій формі. Це приватна і досить успішна ініціатива, кажуть, яка нині масштабована, і вояки неабияк задоволені цим винаходом.
Серед представленої зброї також різні fpv-дрони, багато гвинтівок, зокрема і снайперська, яку охоче дають потримати в руках і відчути. До речі, важка. А ще гранатомет. Хлопці ж розповідають, що як називається, як літає, як полює на ворога, як і чим захищають наше небо під час рашистських атак на мирні міста і села. Словом, є чим захищатися, воювати і бити ворога.
Віктор Ющенко біля бойової кави.
До речі, під час фестивалю в небі над нашою локацією спочатку всі почули шум, а потім з’явився бойовий літак. Люди здійняли свої погляди до нього, і багато хто почав аплодувати нашим небесним захисникам, розцінюючи це як певний символічний знак.
Мою увагу тим часом привертають хлопці в мілітарі-одязі, які спілкуються з нашими бійцями англійською, періодично переходячи, до речі, на українську. Знайомлюся. Як з’ясувалося, це волонтери з Литви Вітаускас і Мартінуас.
Вони не могли оминути цей фестиваль, хоч місія була трохи інша. Нині вже вкотре вони доставили до України свій дорогоцінний вантаж. Чому дорогоцінний, бо, як розповів один із них, це дуже досконалі дрони на оптоволокні, які виробляються в них у Литві на державному підприємстві.
Вітаускас каже, що до волонтерства долучилися одразу після широкомасштабного вторгнення в 2022 році, хоча насправді на нашу війну вони потрапили ще 2014 року у складі П’ятого батальйону Добровольчого корпусу, підказує їхній колишній побратим, а нині волонтер Богдан.
Загалом за час «повномасштабки» литовські друзі навіть не можуть порахувати, скільки всього було зібрано на пожертви їхніх співвітчизників і спрямовано на допомогу в Україну. Тепер вони активно займаються безпосередньо дронами.
Хлопці кажуть, це дуже досконалі й ефективні «пташки», які виготовляють у Литві й передають Україні. Цього разу таких вони доставили на фронт 250 штук. Дрони на оптоволокні, дуже якісні та йдуть з усіма комплектуючими, підкреслюють.
Загалом, розповідають, уже було поставлено три тисячі таких дронів. Допомагає в цьому литовська волонтерська організація Blue/Yellow for Ukraine. Хлопці також кажуть, що раніше вони часто проводили навчання серед наших бійців, як користуватися цими «пташками».
А нині багато в чому литовці вчаться і в українців, бо ворог у нас спільний і Литва має бути готова дати відсіч. Кажуть, що литовці багато навчилися в школі «Боривітер» і тепер досвід українських вояків є для них неоціненним і корисним.
Це найбільший фонд у Європі, розповідають далі волонтери. За цей час через Blue/Yellow for Ukraine було зібрано вже понад 70 мільйонів євро для допомоги нам. За що їм і всьому литовському народу ми безмежно вдячні.
Піти на війну спонукала агресія сусіда
Серед присутніх на благодійному заході бачу чимало байкерів. Хлопці активно допомагають фронту, а багато хто з них і сам має безпосередній стосунок до війська. Зокрема, мені вдається поспілкуватися з Валерієм, який свій мотив захищати Батьківщину назвав дуже простим і зрозумілим: ворог ступив на його землю і намагався знищити справу його життя.
Йдеться про Кінно-спортивний клуб у Бучі. Мабуть, багато хто з наших читачів чув і пам’ятає сюжети по телебаченню з деокупованого передмістя столиці, в яких ішлося про про цей КСК. Тоді всі ми побачили виснажених тварин і людей, які намагалися їх врятувати та повернути до життя. Богдана ж агресія північного сусіда спонукала стати оборонцем.
До війни у цьому клубі налічувалось 32 коня. Але прийшли рашисти. Вони одразу вигнали людей, які опікувалися кіньми, а саме приміщення клубу перетворили на шпиталь. Після деокупації вдалося розшукати 24 коней. Всі вони були виснажені, поранені.
На жаль, кілька тварин знайшли вже мертвими, доля деяких, зокрема Рижика, досі так і не відома. Однак клуб відродився, і зараз коні не лише показують хороші спортивні результати, а й активно допомагають у реабілітації наших захисників, зокрема і тих, хто перебуває на лікуванні в Ірпінському реабілітаційному центрі. Але про нього і благодійний фонд, що ним опікується, — нижче.
Протезування в США і центри реабілітації вдома
На фестивалі бачу чимало хлопців на біонічних протезах. Хтось на війні втратив руку, хтось — ногу. Але тривала реабілітація і вдалі протези, можна сказати, повернули їх до життя.
Так сталося і з юним хлопцем Максимом Луцком. На жаль, боєць ССО внаслідок влучання дрона рік тому втратив руку й ногу з однієї сторони. А це дуже складна травма.
Тоді завдяки злагодженій співпраці і сприянню фонду Revived Soldiers Ukraine, що з 2014 року надає допомогу бійцям із нейротравмами, Максима вдалося швидко переправити до США. Майже рік він проходив там складне лікування, протезування й реабілітацію.
До речі, у Максима кілька протезів, бо, як зазначили представник фонду, людина не може ходити весь час в одному взутті, тому завжди роблять кілька протезів, аби задовольнити ці вимоги.
Юне покоління має тепер інші «іграшки».
Фото Марини КРИВДИ.
Загалом 130 наших важкопоранених хлопців з моменту лише повномасштабного вторгнення пройшли дуже професійне й тривале лікування в США і, повністю відновлені, повернулися в Україну. Утім зв’язок з ними у фонді не припиняють і в разі потреби готові знову прийти на допомогу.
Варто заначити, що фонд заснувала у США наша співвітчизниця, спортсменка і волонтерка Ірина Ващук. Після початку російської агресії було дуже багато хлопців із серйозними травмами, з втратами кінцівок тощо, а вітчизняна медицина була зовсім до цього не готова.
Тоді Ірина почала возити власним коштом наших важкопоранених бійців на реабілітацію і протезування в найкращі клініки США. Ця співпраця з великою кількістю шпиталів Америки триває й досі, а список навіть розширився.
Проте лікувати всіх там було дуже затратно, тому в 2018 році в Ірпені завдяки БФ «Відродження захисників України» відкрився Центр реабілітації, також проєкт Ірини Ващук. Тут спеціалізація — нейротравма.
Це ушкодження спинного мозку, інсульти, черепно-мозкові травми тощо. Воїни отримують дуже кваліфіковану допомогу. При цьому тут також допомагають і в протезуванні.
— У нас усе обладнання — з Америки і в дуже хорошій комплектації, запевнила представниця фонду. Лише за минулий рік 800 наших захисників пройшли тут безкоштовну реабілітацію.
Тому така толока, яка відбулася в Нових Безрадичах, дуже важлива, адже зібрані кошти — це чиєсь врятоване життя. До слова, два роки тому такий центр реабілітації відкрився й у Львові.
На аукціоні найбільше заплатили за екскурсію від президента Ющенка
Тим часом у проміжках між культурною програмою, усілякими майстер-класами, спілкуванням і частуваннями у Нових Безрадичах тривав аукціон.
Зокрема, для розіграшу були представлені унікальна вишита бісером патріотична картина, лялька-мотанка з Конотопа, яку так і назвали — Конотопська Відьма, інші витвори народних майстрів.
Неабиякий ажіотаж справила також книга загиблого воїна, кримчанина, політв’язня кремля Геннадія Афанасьєва, який пройшов рашиські табори, вижив, а потім пішов воювати.
На жаль, Герой загинув, але встиг написати книгу, яку назвав «Піднятися після падіння». Насправді, як зазначила його дружина Людмила, у Геннадія не було падіння, він і зараз у строю, бо його книга — це боротьба за здоров’я його побратимів. Треба боротися та навіть після падіння підніматися і йти, резюмувала пані Людмила.
До розіграшу була представлена ще одна книга — авторства президента В. Ющенка, а ще велетенський кошик усіляких ласощів з його власної пасіки.
Ну а найбільшу суму — аж 21 тисячу— було сплачено за екскурсію музеєм «Код нації», яку провів для переможця сам президент.
Християнські лідери, близькі до Трампа, обіцяли донести до нього правду
Як зазначив у коментарі для «України молодої» засновник фонду Global Alliance for Ukraine Роман Чухвіцький, який, власне, й організував цю поїздку високих гостей до нашої країни, і зокрема на подію, що відбувалася в суботу в Нових Безрадичах, вони в захваті від сили духу наших людей і обов’язково звертатимуться до своїх політичних лідерів із закликом діяти по совісті, адже зло має бути покаране, інакше воно поширюватиметься далі й далі.
Вдячні глядачі аплодують артистам.
Фото Валентини КЛИМЕНКО.
Після відвідин фестивалю представники місії мають намір побувати в зоні бойових дій, у наших містах і селах, які зазнали найбільших втрат, і побачити на власні очі, як вчиняє росія з мирними жителями, з дітьми України.
Хочеться вірити, що ця їхня поїздка матиме результат і американці та їхній лідер ще більше підтримуватимуть нашу країну й допоможуть здолати нам ненависного ворога.
Вірять у нашу перемогу і всі учасники фестивалю в Нових Безрадичах.
ДОВІДКА «УМ»
Молодший сержант Артем Тєлєбєнєв на псевдо «Таліб» поліг 3 липня 2024 року в бою з ворогом на околицях села Роботине Запорізької області.
Артем народився в місті Павлоград Дніпропетровської області, згодом переїхав до міста Ромни Сумської області, де у 2002—2005 роках навчався у Вищому професійному училищі та здобув професії монтажника внутрішніх санітарно-технічних систем та обладнання, електрогазозварювальника.
Займався в гуртку козацького рукопашного бою «Бойовий гопак». Здобув професію юриста в Національному університеті державної податкової служби України. Жив з родиною на Київщині. Займався підприємницькою діяльністю.
2014 року Артем брав активну участь у боротьбі проти російської агресії на сході України. Був волонтером та активно допомагав Грузинському легіону, за що у 2017-му був нагороджений нагрудним знаком «Волонтер України» та відзнакою за благодійність.
З жовтня 2020 року був курсантом школи снайперів «Дике поле». У 2021-му вступив до Солом’янського ТрО Києва, був резервістом.
З перших днів повномасштабного вторгнення Артем приєднався до лав 130-го батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони Києва. Брав участь в обороні аеропорту Жуляни та звільненні міста Ірпінь. Пізніше був Харківський напрямок. Потім воював на Херсонському, Донецькому та Запорізькому напрямках.
Марина КРИВДА
