Коли в печі — не калачі. У Полтаві військовослужбовець з дружиною виготовляють авторські кахлі

«Ой, може, не треба фотографувати? — знічується господиня майстерні, помітивши, що я навела камеру на оранжеве левеня й червоне серце з великими очима — кахлі, виставлені окремо від інших. — Це мої перші роботи, і вони недосконалі».

 

Але саме ці маленькі — розміром усього 10х10 см — кахлі, виготовлені Настею вручну, відіграли важливу роль у втіленні їхніх з чоловіком-військовослужбовцем мрій. 

 

«Ми з Олександром досить довго виношували цю ідею, — розповідає Анастасія Коба. — Прагнули, щоб у ній поєднувалось усе, що поєднується в нас: любов до вогню і творчості, бажання створювати сенси, що житимуть після нас, до яких торкатимуться наші внуки. Сенси, які не наслідують, а стають відбитками сучасної української культури, закарбовують наш час у символах».

 

Саме любов до кераміки поєднала долі Анастасії й Сашка. 

 

Олександр Коба вперше зачарувався випаленою глиною ще ліцеїстом. Він відвідував археологічний гурток, і глечики, кахлі, різноманітні фігурки з історичних культур, які знаходив під час розкопок, сприймав як тактильну машину часу. 

Кахлі, що «чекають» випалювання в печі.

 

А вже в студентські роки Олекса (такий позивний він має з 2014 року) заробляв, працюючи у власній кузні, де міг втілити у вироби свої фантазії.

 

Анастасія ж говорить, що потяг до глини вона відчувала з дитинства. Сама вона родом із села Ромейково Звенигородського району Черкаської області, яке багате покладами глини.

 

З неї селяни будували хати, нею обмуровували печі. За радянських часів у Ромейкові був цегельний завод. Жінка не виключає, що хтось із її далеких предків колись міг працювати з глиною.

 

Хоча про давні ремесла тут давно забули, а про завод лишились тільки згадки.

 

І так сталося, що, переїхавши вісім років тому до Полтави, дівчина опинилася в творчому середовищі місцевих молодих і талановитих гончарів. У Полтаві вона зустріла й своє кохання. 

 

На той час Олександр повертався до цивільного життя після двох років служби в АТО. Працювати по 12 годин у кузні, як раніше, уже не мав здоров’я. Тому вирішив опанувати ІТ.

 

Згодом разом з побратимами створив ветеранський бізнес. Їхня компанія IT BRO розробляла різноманітні web-рішення і безплатно навчала ветеранів(-ок) програмування.

 

У 2021 році їхній соціальний проєкт був визнаний кращим за напрямом армія/ветерани Bendukidze Free Market Center.

 

«Однією з перших наших спільних покупок був... гончарний круг, — з посмішкою пригадує Олександр. — Оскільки їй було цікаво працювати з глиною, то ми створили невеличку майстерню. Просто в орендованій квартирі, де тоді жили. Прикупили глини й трохи інструментів. До речі, гончарний круг дружина використовує й нині, проводячи майстер-класи для дітей зі свого рідного села».

 

До того, як піти у декретну відпустку, Анастасія працювала артдиректором у відділі брендингу, створюючи різноманітні концепти та ідеї для продуктів. У всьому намагалася знаходити простір для творчості без обмежень. А з глиною, каже, потроху експериментувала. 

 

Талант художниці у неї проявився після народження доньки, тож деякий час працювала ілюстраторкою.

 

Тепер вона художниця-керамістка і майстриня-технолог. А Олександр від 24 лютого 2022-го знову у війську. У спільній справі допомагає дружині дистанційно — поміж бойовими завданнями веде перемовини з постачальниками і замовниками; знаходячи годину між виїздами на позиції, займається створенням сайту їхньої майстерні, а також веде документацію та робить усе, чим можна займатись віддалено.

Мрія, яку виношувала подружня пара, незважаючи на повномасштабну війну й усі випробування, пов’язані з нею, втілилася у життя завдяки освітньо-грантовій програмі «Жити назустріч», яку реалізує Перший український міжнародний банк (ПУМБ) у партнерстві з Future Development Agency та KSE Foundation.

 

Мета цієї ініціативи — допомогти ветеранам і ветеранкам у запуску власної справи з нуля або у масштабуванні бізнесу. 

 

Бізнес-ідея Анастасії та Олександра зацікавила організаторів програми, і вони, пройшовши тримісячне спеціалізоване онлайн-навчання зі створення бізнес-проєктів, стали одними з її двадцяти переможців, отримавши 500 тисяч гривень грантової підтримки. 

За роботою.

 

— А як же Олекса навчався, якщо він на фронті? — запитую співрозмовницю.

 

— «Жити назустріч» — це якраз дослівне гасло проєкту, — відповідає Настя. — Організатори завжди з розумінням ставились до кожного учасника і його можливостей. Не раз траплялося, що на обов’язковій онлайн-зустрічі у визначений час хтось не міг бути присутнім. Як-от мій чоловік. Бо він саме тоді виконував бойове завдання. Та завдяки високому рівню викладачів KSE й індивідуальному підходу до кожного ми отримали багато сучасних знань, а також реальної підтримки на перших порах після старту бізнесу. 

 

На отриманий грант Коби придбали випалювальні печі, електричний гончарний круг, розкочувальний стіл для вирівнювання глини, шамотну масу, поливи, оплатили перші місяці оренди приміщення.

 

Довелося докласти й власні заощадження, які пішли на ремонт приміщення та інші супутні витрати.

 

І ось уже від квітня майстерня повноцінно працює. Настя в ній — основна і єдина робоча сила. 

 

Їй, щоб навчитися ліпити з глини, довелося брати практичні уроки у друзів-керамістів. Дуже допомогли Інна Гуржій, Богдан Белєй, Катерина Власова, до якої вона років сім тому, до речі, приходила вчитись ліпити на гончарному крузі... Було важко й доводилося викидати багато виробів на різних стадіях, аж поки не освоїла тонкощі технології.

Анастасія була хорошою ученицею, як мені здається. Те, що малює її уява й роблять її тендітні вмілі руки, точно не має аналогів у керамістиці. Її стиль малювання нагадує стиль Марії Примаченко — наївний, з нереальними тваринами, птахами, квітами. Тільки все це виконано в глині, декорованій поливою.

 

Кому що, а мені одразу запали в душу рубінові копита фантастичного бика чи то корови в метеликах по тулубу з неймовірно гарними блакитними очима, що гармоніюють із прикрасами на хвості.

 

А ще жовто-зелені вертикальні зіниці чорного кота, які слідкують за тобою, хоч би куди ти від них відійшов. Прикольна голуба кахля з маленькою ручкою, на яку можна щось повісити, наприклад, брелок... 

Червоне серце.

 

«Це із серії інтерактивних кахлів, — пояснює керамістка призначення ручки. — Я працюю одразу в кількох напрямах і техніках. Особисто мені дуже подобається серія комах, квітів і дерев. Малюю їх на плоскій підготовленій поверхні й розфарбовую. А іноді ліплю вручну об’ємні заготовки, після чого приклеюю їх до основи й випалюю. Це набагато складніше й робиться в єдиному варіанті, оскільки тут не можна зняти гіпсової форми, як з інших, — просто гіпс усе зіпсує. 

 

Звісно, з однієї форми можна зробити хоч сотню плиток за день, це було б гарним масштабуванням виробництва. Але наразі ми акцентуємо увагу на одиничних ексклюзивних кахлях, кожна з яких — маленька картина, яку можна розглядати, наче в галереї.

 

Тим паче, поки напрацьовуємо асортимент, щоб видати каталог. А у планах, звичайно, працювати під замовлення забудовників, творчих проєктів. Сподіваємось побачити наші кахлі на печах, камінах, у вестибюлях громадських приміщень... Це те, що ми залишимо у спадок для своїх нащадків, що житиме своїм життям».

 

Від кожної Настиної кахлі віє теплом. Кожна її кахля створює домашній затишок, спонукає до роздумів. Власне, до цього й прагне майстриня. 

 

«Війна накладає свій відбиток на все: на нашу психіку, на наше мислення, нашу фантазію, — говорить Анастасія. — Скажімо, працюючи над патерн-орнаментом (це повторюваний візерунок, що створює видимість нескінченності), який назвала «Чумацький шлях», я уявляла, як козаки йшли під цими зорями відвойовувати нашу свободу. Спеціально навіть тріщинок на глині не затирала, щоб передати атмосферу боротьби предків.

Фантастична корівонька.

 

Філософія наших кахлів й основний напрям нашої діяльності — ментальне повернення українців додому. Це те, що болить зараз дуже багатьом, адже мільйони людей перебувають далеко від свого дому, від того місця, де вони почуваються в безпеці, тривалий час не бачать родин. Нам з Олександром хочеться, щоб кахлі давали їм відчуття дому й захищеності.

 

Подивіться на ці шість малюнків: вікно, старенька хатинка, з якої йде дим, криниця коло хати... Ніби і прості речі, але вони неначе вертають кожного на рідну землю. А ось «Дзвіночки». Чотири кахлі у спокійній гамі. Якщо їх скласти, то вийде панно на українські мотиви».

 

Незрозуміле, на перший погляд, переплетення ліній символізує лаконічне родинне дерево життя. 

 

«Я не вмію малювати реальні портрети, — усміхається Настя. — Малюю, як умію, у своєму стилі. Створюю щось нове, що додає новизни в сфері ліпної кераміки. В Україні дуже славиться старовинна кераміка косівських майстрів. В Опішні на Полтавщині роблять дуже гарні вироби. Але вони створюють своє, а ми з Олексою — своє».

 

До речі, на кожному керамічному виробі родини Коб стоїть емблема фантастичної істоти — коровововка. Корова символізує життя (бо її молоко — це архетип життя для нашого народу), а вовк — силу, лють, що допомагають у захисті землі, коли на неї заходить ворог. Таке собі поєднання любові й сили. 

У майстерні з емблемою коровововка не лише народжуються керамічні шедеври, а ще й відбуваються майстер-класи з виготовлення простих гончарних виробів для дітей, батьки яких зараз перебувають на фронті.

 

Це поза межами проєкту, це винятково ініціатива Анастасії й Олександра. У них і в самих підростає чотирирічна донька, яка практично все своє життя росте без тата. У будні дівчинка в дитсадку, а по вихідних мама бере її з собою на майстер-клас.

 

«Для всіх, хто тут збирається, і для мене також, це момент релаксації, спосіб відволіктися від нервової напруги, пов’язаної з очкуванням звісток від рідної людини, — каже Настя, сідаючи за розмальовку вже випаленої в печі глиняної тарілки з відтиском стебелець лаванди на дні. — Ось це одна дівчинка зробила на минулому занятті, а я розфарбую цей відтиск фіолетовим і ще раз поставлю тарілку в піч, — пояснює. — Ми спеціально придбали невеликий гончарний круг, щоб навчати бажаючих з числа дітей військових освоїти ази роботи за ним й отримати від цього задоволення».

 

Найбільший захват у самої майстрині викликає процес другого випалювання кахлів, вже оброблених поливою чи розмальованих ангобом. Він потрібен для закріплення кольору малюнка.

 

Процес випалювання триває дев’ять годин при температурі 1100 градусів. При цьому в піч підглядати не можна. І цей час найбентежніший, бо ніколи не вгадаєш, якого кольору набудуть фарби й що отримаєш на виході.

Керамічне панно.

 

«Малюєш щось жовтим, виймаєш його з печі, а воно почервоніло, — захоплено розповідає Анастасія. — Тобто, коли малюєш, то бачиш одне, а виходить зовсім інше. Кольори, як правило, стають більш насиченими».

 

На декоративні кахлі, пояснює Настя, йде не звичайна й навіть не спеціально оброблена глина, як на гончарні вироби, а шамотна маса, тобто, глина з додаванням уже випаленої кераміки. 

 

Загалом у невеликій майстерні з емблемою коровововка за останні кілька місяців виготовлено кілька десятків різносерійних кахлів. Господарі щось продали, щось подарували.

 

Готують каталог і комерційні пропозиції для серійного виробництва тих кахлинок, які сподобаються замовнику. А в уяві Насті ще більше ідей, історій, малюнків, які хочеться реалізувати. Єдина проблема — не все одразу можна вмістити в електропіч...

 

«У наших планах — зробити кахлі, більші за розміром, видовжені, — говорить Анастасія. — А загалом дуже важливо, щоб моя творчість подобалась людям. Коли вони у захваті від неї, нам з чоловіком це додає сил і впевненості працювати далі в цьому напрямі».

 

Родина має намір також створити кілька інклюзивних робочих місць для ветеранів, щоб вони могли швидше адаптуватися до мирного життя.

 

За словами Насті, робота з глиною має помітний терапевтичний ефект, оскільки передбачає відключення думок і концентрацію на роботі руками, активує внутрішні ресурси. До того ж, створення кахлів для облицювання — це про участь у відбудові України після нашої перемоги.

 

Ще Олекса з Настею планують створити в Ромейкові й навколишніх селах осередок гончарства і творчості, щоб їхнім маленьким мешканцям було чим займатися після уроків. 

 

А ще Анастасія вивчає особливості електронних торговельних майданчиків, щоб не лише продавати свою продукцію за кордон, а й розповідати світу про українські кахлі.

 

— Навіть не сумніваюся, що першим оцінює вашу творчість Олекса.

 

— Звісно. Я надсилаю йому фото, відео робіт. Мені завжди хочеться з ним поділитися своїм успіхом, розказати, як вийшло. Обмін позитивними емоціями — це дуже важливо, особливо в нашій ситуації.