Армія прямокрилих наступає. Як українці ведуть боротьбу з нашестям не лише москалів, а й сарани

У червні та липні в низці регіонів України, зокрема на Херсонщині, Запоріжжі, Одещині, Вінниччині та Дніпропетровщині, зафіксовано поширення сарани.

 

Густі скупчення шкідників місцеві мешканці спостерігали в Запорізькій області.

 

Нещодавно й мешканці Дніпропетровської області почали фіксувати в соцмережах появу цих комах.

 

Ситуація не з приємних, адже сарана нищить усе на своєму шляху. Доводиться з нею боротися — різними тактиками. Сьогодні розповім про деякі з них.

 

У відкритому доступі маємо Державний реєстр пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні.

 

Згідно з класифікацією ВООЗ, вони поділяються на чотири рівні небезпеки, де 1-й — надзвичайно небезпечні, а 4-й — малонебезпечні. За 2008—2024 роки у реєстрі переважають препарати 2-го і 3-го класів, тобто високого та середнього рівня загрози.

 

Багато комбінованих препаратів — хлорпірифос, циперметрин, диметоат тощо — мають системну дію й токсичні для комах, птахів, риб, загрожують біорізноманіттю. 

 

Навіть якщо їх використовують з дотриманням усіх норм, вони все одно залишаються реально небезпечними для запилювачів, водних організмів і ґрунтової біоти.

 

Особливо варто пильнувати, якщо у боротьбі зі шкідниками застосовують хлорпірифос, уже згаданий циперметрин, імідаклоприд тощо, — це високотоксичні речовини, заборонені у ЄС саме через шкоду екосистемам.

 

Тим паче, що існують аналоги — препарати на основі ентомопатогенних грибів, що не шкодять тваринам чи людям та дуже швидко поширюються, контролюючи популяцію шкідника. Вони проникають у тіло сарани та за кілька днів знищують її зсередини. А після — виробляють спори, що летять за вітром назустріч решті комах.

 

Поціновувачі екзотичних страв можуть спробувати сарану як снек під пиво. І, можливо, під час перегляду футбольного матчу чи боксерського поєдинку за участі Усика хтось хрумкотітиме зовсім не чипсами.

 

Птахи також не пасуть задніх: найстрашнішим ворогом для сарани виявився лелека білий. Про нього у групі «Птахи України» у фейсбуці розповів Віталій Грищенко — заступник директора з наукової роботи Канівського природного заповідника Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка: «Відомий київський зоолог К. Ф. Кесслер писав, що у 1848 році восени великі полчища сарани з’явилися в околицях містечка Кам’янка Чигиринського повіту і відклали яйця. У травні наступного року з них почали виводитися цілі хмари комах. Люди кинули всі сили на боротьбу з сараною (а сил у ті часи було не так і багато, ніяких інсектицидів ще не винайшли). І тут наспіла неочікувана допомога — з’явилися лелеки. Кожен день великі зграї птахів оточували поле із сараною густим ланцюгом і поїдали її. До кінця липня від тієї пошесті нічого не залишилось».

 

Природа, як бачимо, не раз рятувала нас від навал. Питання в тому, чи дамо їй шанс і цього разу, чи знову застосуємо найпростішу, але найтоксичнішу відповідь.

 

Олеся МАЗУРКОВА