«Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде», —
писав Максим Рильський
майже 70 років тому.
Бур’ян язиковий із ворожих боліт у період повномасштабної російсько-української війни — то особливий біль крізь сльози матерів і дружин захисників України, якщо вигулькує, як Вєрка з конопель, соромлячи всю Полтаву й не тільки.
І якщо фраєр чи фраєрка, прикриваючись донатами, продовжує дозволяти собі блазнювати, — інші мають не менше прав вимагати поваги до української мови.
В умовах повномасштабної війни публічне виконання російськомовного репертуару, навіть якщо воно не заборонене, негативно сприймається суспільством і справедливо викликає неприйняття.
Про це заявила Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська, коментуючи численні публічні дискусії та скандали щодо неприпустимості виконання російськомовних пісень у громадському просторі.
Згідно із Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», мовою культурних заходів в Україні є державна мова (стаття 23).
Проте закон не виключає можливості використання інших мов у виконанні художніх творів, зокрема пісень, за умови, що це не суперечить іншим законодавчим нормам.
Тобто, виконання пісень російською мовою в публічному просторі як таке не є порушенням Закону про державну мову.
«Статтею 15 Закону України «Про культуру» обмежується відтворення музичних творів російських артистів, які є або були у будь-який період після 1991 року громадянами рф, та/або вироблені фізичною особою та/або юридичною особою, яка на момент їх оприлюднення була, відповідно, громадянином або зареєстрована в державі, яку в будь-який час визнано державою-агресором. Але і тут ідеться не про мову виконання», — пояснює мовна омбудсманка.
Відтак, за її словами, Уповноважений із захисту державної мови, згідно з Законом про державну мову, має мандат здійснювати контроль за застосуванням державної мови під час публічних заходів, зокрема за тим, якою мовою були зроблені оголошення, афіші, квитки тощо.
Проте не наділений повноваженнями щодо обмеження чи заборони виконання творів іншими мовами, якщо це не порушує вимог, встановлених іншими законами.
Олена Івановська нагадала, що у випадках, коли йдеться про можливі порушення законів про заборону російського культурного продукту чи правопорядку під час концертів, це предмет реагування органів Національної поліції України.
«Водночас важливо розуміти, що правова допустимість не означає культурну і суспільну прийнятність. А суспільна легітимність у час війни набуває особливого значення. Публічне виконання російськомовного репертуару сьогодні викликає категоричне несприйняття у переважної частини громадян, і це беззаперечно. У час, коли триває війна не лише за території, а й за символи, мову й ідентичність, сцена та вулиця — це теж простори смислів, і вони мають звучати українською — мовою духовної сили українства», — наголошує Олена Івановська.
Так, у Києві та Тернополі у відповідь на суспільний запит ухвалено рішення про обмеження публічного використання російськомовного культурного продукту на місцевому рівні. Проте не передбачено жодних санкцій порушникам.
«Варто наголосити: окрім суспільної підтримки, такі ініціативи потребують загальнодержавного нормативного забезпечення, юридичної визначеності: і для органів місцевого самоврядування, і для виконавців, організаторів заходів, суб’єктів господарювання», — каже Уповноважена із захисту державної мови.
Дивно, чому цієї аксіоми не знають депутати. Чи просто ігнорують? Чи є запроданцями?
Тим часом Олена Івановська резюмує: «Українське суспільство чітко демонструє свій моральний вибір — на користь української як мови опору, сили та майбутнього. Завдання держави — створити для цього зрозумілі, легітимні та ефективні правові інструменти».
Нагадаємо, Кабінет Міністрів на засіданні 15 липня відкритим голосуванням призначив Олену Івановську на посаду уповноваженої із захисту державної мови.
Докторка філологічних наук, професорка та викладачка Київського національного університету імені Тараса Шевченка працювала на кафедрі фольклористики Інституту філології.
Добре знається на фольклорних аспектах звичаєвого права. Авторка близько 100 наукових, зокрема 17 науково-методичних, праць, навчальних посібників, підручника та навчальних програм, а також публікацій, присвячених захисту української мови.
Про те, як московія використовує російську мову як зброю, читайте на 6—7 стор.
