«Залізний купол» в українському небі: як захистити міста від пекельних шахедів

Ці дошкульні іранські дрони-камікадзе, точніше, їх точні російські аналоги «Герань-2», практично щоденно атакують не лише прифронтові, а й центральні та західні регіони України.

 

Від 50-90 кілограмів вибухівки в їхньому бойовому спорядженні страждають мирні жителі, руйнуються будинки, промислові підприємства і важливі комунікації.

 

Чи реально зараз створити більш-менш ефективний антишахедний захист українського неба, приміром, на кшталт ізраїльської системи «Залізний купол», і що для цього потрібно вже сьогодні зробити у військово-технічному й організаційному плані? 

 

З цього питання почалась моя розмова з відомим вітчизняним авіаекспертом, провідним науковим співробітником Державного музею авіації Валерієм Романенком.

 

— Цілком реально створити. Це дуже проста система. Потрібно лише взятись, як у Києві, наприклад. У столиці виділили 260 мільйонів гривень на створення антишахедної системи. Отож мерам міст разом з місцевою теробороною треба сформувати відповідні групи, надати їм приміщення для навчання операторів, оформити заявку на ту кількість готових операторів, які навчали б такі групи.

 

На створення подібної системи піде місяць-два, не більше. Якщо вдатись до аналогій, то це буде МППО — місцева протиповітряна оборона періоду Другої світової війни. Тоді функціонувала ППО загальна і місцева. І це треба робити. Розумієте, ніхто не буде полювати у полях на шахеди.

 

Втім, можливо, й будуть, але я не бачу великого сенсу, бо б’ють росіяни винятково по містах. Ще якось вони можуть використовувати шахеди на лінії фронту. І то за спеціальними системами наведення і управління по конкретних об’єктах у тактичній глибині. А загалом, як відомо, ними б’ють у 99% випадків по містах або ж аеродромах. Отож навколо них треба створювати такі підрозділи місцевої протиповітряої оборони, які діяли б не самі по собі, а входили б у систему.

 

А що таке система? Це, приміром, сенсор-передатчики «Цербер» — нам такі вже поставляє Норвегія, — які забезпечують інформацією, це виконавці — мобільні групи з кулеметами, легкими гарматами і зенітними дронами. І це система управління, тобто штаб, командний пункт, який входить у загальну ППО або підтримує з нею зв’язки, є, так би мовити, її відділенням.

 

І таким чином ці підрозділи отримували б оперативну інформацію про появу шахедів, їх приліт у даний район. А вже в своєму районі МППО управляла б мобільними групами і повністю забезпечувала б антишахедну оборону.

Це прямий аналог «Залізного купола».

 

Тільки там, в Ізраїлі, він працює проти нехитрих некерованих ракет із водопровідних труб. А ми маємо справу з не набагато складнішими безпілотниками, які загалом здійснюють прямолінійний політ зі сталою швидкістю здебільшого на сталій висоті.

 

Хоча шахеди й можуть перетнути лінію фронту, скажімо, на висоті 3 кілометри, а потім у якійсь точці спуститись до пари сотень метрів над землею. Але все одно вони не можуть увесь час змінювати висоту і напрямок руху, тому залишаються простими об’єктами для знищення. Головне — на їхньому шляху відповідним чином розташувати вогневу групу.

 

— Але МППО фактично безсила проти крилатих ракет, не кажучи вже про балістику.

 

— Так, ці групи їм не можуть завадити. У нас сьогодні дві головні загрози — балістика і шахеди.

 

— До речі, вже існуючі ДФТГ — добровільні формування територіальних громад — можуть стати базою для згаданих антишахедних?

 

— Звичайно, можуть. Єдине — їх треба доповнити операторами зенітних дронів. Зараз є значна кількість типів таких дронів. Принаймні мені відомо про 5-6 типів, з яких 2-3 — винятково проти шахедів. Їх випускають, успішно використовують, треба лише наростити їх кількість.

 

До того ж, розробляють нові, більш удосконалені, з системою донаведення. Аби працював не тільки один оператор, а щоб сам дрон міг захоплювати ціль і на кінцевому етапі, скажімо, на відстані пари сотень метрів від цілі, міг самостійно на неї наводитись. А поки що вони працюють у режимі звичайних FPV-дронів.

 

— І це одноразові засоби, камікадзе?

 

— Я не певен, що вони з бойовою частиною можуть приземлитись після того, як не були використані. Наприклад, не наздогнали ціль. Вони впадуть на землю і будуть пошкоджені або, приміром, вибухне бойова частина.

 

— Поки ми будемо тільки удосконалювати, демонструвати на різних виставках, випробовувати зенітні дрони, ворог встигне щось вигадати на противагу.

 

— Їм немає сенсу це робити, бо в них достатньо ракет. У 2022 році наше ГУР повідомляло, що в росії на складах близько 6 тисяч ракет до комплексу С-300. Вони ними стріляють по наших наземних цілях.

 

— А чи реально дрон-перехоплювач оснастити ефективним бортовим озброєнням, приміром, помповою рушницею, щоб він став засобом багаторазового використання?

 

— Такі спроби робили. Але, ви розумієте, потужність двигунів дрона така, що після пострілу він хаотично впаде на землю. Віддача від пострілу зробить швидкість нульовою, і є питання, чи вдасться після цього повернути йому керування. Є дрони з двоствольними дробовиками, це безвідкатні конструкції. Їх застосовують проти дронів-розвідників. А що шрапнель із дробовика зробить шахеду? Та нічого.

 

— Наші далекобійні камікадзе вже долітали до Іжевська, Єлабуги, Чебоксарів, де росія масштабує виробництво дронів «Герань-2», себто шахедів, захисні антени до них. От тільки поки це суттєво не позначилось на всьому ворожому виробництві.

 

— Так, ті заводи треба конче діставати. Однак у нас із цим поки що не дуже. Навіть Федоров (український віцепрем’єр. — «УМ») каже, що нам важко діставати російські підприємства в глибині країни-агресора.

 

— Хоча раніше було заявлено, що наш далекобійний «Лютий» летить на 1 тис. 500 кілометрів.

 

— Треба було б його бойову частину посилити. Щоб бодай була, як у шахеда. От біля мого будинку шахед поцілив в одне велике приміщення і повністю його зруйнував.

 

— Знову ж таки, в ТТХ «Лютого» вказано, що його бойова частина теж потужна, близько 75 кілограмів, що, в принципі, паритетно з тим же шахедом.

 

— Усе залежить від дальності польоту. На малу дальність у нас є «Бобри» і ще десяток типів дронів. До речі, крім «Лютого», у нас з’явився майже повний аналог, теж далекобійний FP-1. На виставках уже демонстрували його бойо­ве застосування. У«Лютого» крило трішечки звужується на кінці, а у FP-1 — прямокутне. Пишуть, що його бойове навантаження — 120 кілограмів. Але якщо подивитись, то таку вибухівку там просто ніде розмістити. У «Лютого» ж нарешті зняли шасі, які створювали додатковий аеродинамічний спротив. Тепер його запускають з автомобіля чи за допомогою порохового прискорювача, тому й виросла дальність.

 

— З подачі одного генерала з Бундесверу у вітчизняних медіа і різних пабліках гуляла інформація, що росіяни невдовзі зможуть одночасно запускати по Україні 2 тисячі дронів. Ваші, пане Валерію, міркування з цього приводу.

 

— Дві тисячі ударних дронів щодня вони не зможуть запускати навіть у наступному році. Вони можуть запускати по одній тисячі дронів лише день-два на місяць. До кінця цього року місячне виробництво в росіян, можливо, не перевищуватиме 4-5 тисяч. Відповідно, ви можете порахувати, скільки днів вони зможуть запускати одночасно по одній чи дві тисячі.